Повна версія

И, и — літера кирилиці. Присутня майже в усіх слов'янських кириличних абетках (дев'ята літера болгарської абетки, десята — російської та сербської, одинадцята української та македонської абеток, у білоруській абетці відсутня). Має велику й малу, рукописну й друковану форми.

Історія

Иже Походить від літери («иже») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецької літери — Η, η («ета», що в середньогрецькому й новогрецькому варіанті вимовляється близько до неогублений голосний переднього ряду високого підняття|і (у зв'язку з чим у сучасній грецькій називається «іта»). У первісному варіанті мала вигляд, ідентичний великій грецькій «еті/іті» (Η). У глаголиці мала накреслення Izhe, I чи (нема однозначної думки). Числове значення у кириличній цифрі — 8 (через що в «гражданці» звалась «и вісімковим» — на відміну від «і» — «десяткового»), у глаголичній — 10 (Izhe, I) чи 20 ().

У XV—XVI століттях від літери «иже» розвилася літера «Й», первісно будучи поєднанням «иже» і запозиченого з грецької писемності знака стислості («кратки»). Систематично розмежовувати зображення «И» та «Й» стали на початку XVII століття, спочатку в українському друці, а з середини XVII ст. — і в московському. У старообрядців збереглась стара система, у якій іноді замість «Й» пишуть «И» (свѧтыи небесныи владыка).

В українському письмі У давньоруській писемності літера первісно передавала неогублений голосний переднього ряду високого підняття неогублений голосний переднього ряду високого підняття|і (досі вживається в цьому фонетичному значенні в російській абетці), надалі, після злиття і з голосним середнього ряду неогублений голосний середнього ряду високого підняття|ɨ («ы») стала передавати новий звук Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|ɪ (про нього див. нижче). З XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття і та ɨ. Так, рыбы могли записувати як рибы, а риза — як рыза.

У староукраїнській графіці вживалося паралельно з літерами і та ы — всіма трьома позначали звук ɪ, причому і з XV ст. писали перед голосними, а и, ы — в інших позиціях. Через наявність різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток; зокрема, рання форма цієї літери має майже горизонтальний середній штрих (як великі грецька Η, латинська H і сучасна кирилична Н). Сучасного вигляду набула в XIV столітті, через поворот риски проти годинникової стрілки (аналогічним чином змінився нахил риски в літери ). У XVI столітті, з розвитком друкування, з'явилася друкована форма літери поряд з рукописною. Літера — И

У слов'янських кириличних абетках * У болгарській абетці й сербській вуковиці передає звук, середній між Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|ɪ та неогублений голосний переднього ряду високого підняття|і, але ближчий до і — внаслідок злиття звуків неогублений голосний переднього ряду високого підняття|і і неогублений голосний середнього ряду високого підняття|ɨ. Поряд з «и» у болгарському письмі використовують її варіант «ѝ», який не входить до складу абетки, а вважається надрядковим знаком. Він слугує для розрізнення омонімів (так, наприклад, «ѝ» означає присвійний займенник «її» і особовий займенник «їй», а «и» — сполучник «і», «й»), а також для позначення наголосу. З технічних причин «ѝ» іноді замінюють на «й», що є графічною помилкою. У сербській кирилиці «и» з діакритичними знаками акут (´), гравіс (`), циркумфлекс (ˆ) можуть вживати для позначення різних тонів наголосу, а зі знаком довготи (макроном) — для розрізнення слів з різною довготою голосних (до̏бри — «добрі», до̏брӣ — «добрії»). * У білоруській абетці відсутня, замість неї використовують літери «і» та «ы». * У російській абетці зазвичай передає звук неогублений голосний переднього ряду високого підняття|і, але в низці випадків може передавати також неогублений голосний середнього ряду високого підняття|ɨ: 1) на початку слів, якщо їх вимовляють без паузи, а попереднє закінчується на твердий приголосний (без имени безымени, Иван Ильич Иван Ыльич); 2) після «ж», «ш», «ч» (мужик мужык, машина машына, цифра цыфра). Ненаголошене «и» у вимові збігається з «е» або «я»: лиса́ вимовляють так само як леса́; смо́трит — так само як смо́трят. * У церковнослов'янській абетці «и» співіснує з літерами та («іжицею»). Вимова може різнитися залежно від місцевої традиції читання церковнослов'янських текстів.

У сучасній українській мові

У сучасній українській мові цією літерою позначають звук Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|ɪ — специфічний голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття, який у ненаголошеній позиції наближається до е: диети́на, жиеву́, пиешу. Він утворився злиттям праслов'янських звуків неогублений голосний переднього ряду високого підняття|i (у транскрипції праслов'янської мови i) та неогублений голосний середнього ряду високого підняття|ɨ (у транскрипції y). Втім, у деяких випадках він може походити й від інших звуків.

Літера «и» (звук ɪ) походить: * Від праслов'янського i (видіти, вира, лисиця, читати, шипіти, шити). * Від праслов'янського звука ɨ (риба, рись, лико). Рефлекси праслов'янських i та y збіглися в більшості слов'янських мов, зберігшись як окремі фонеми лише в деяких (білоруській, польській, російській, деяких українських і чеських діалектах. * Від нового звука ў (у староукраїнській графіці ы, ще раніше ъі, ъи), що утворився на стику морфем: давньої короткої форми прикметника (малъ, легъкъ, кысьлъ, новъ) з формами займенника и, і («він», «той»). Він був редукованим голосним, за вимовою наближавшись до ъ. Надалі в сильній позиції він перейшов в ɪ. Саме таке походження має «и» у закінченнях повних форм прикметників (малий, легкий, кислий, новий). Відбулося злиття редукованого ъ з наступним i в ў, а надалі і його перехід в ɪ (сучасний «и»). Звук ў також перейшов у ɪ у словах мити, рити. * Від редукованого ĭ, близького за вимовою до ь, у сильній позиції. Це відбувалося у разі ствердіння попереднього приголосного (шия при , ). * Від редукованого ъ — це траплялося у середині слова після сонорних r, l ( при ), у цьому випадку характерним для них є чергування з «о» (глитати — глотка, гриміти — грому, кривавий — кров). * У давніх запозиченнях праслов'янського періоду на місці i та y. * У старих запозиченнях може бути в різних позиціях — на місці звуків, позначуваних грецькими ι, η, υ (Вифлеєм, єпископ, миро), латинськими i, y (лицар, линва, карниз). * У нових запозиченнях на місці звуків, позначуваних грецькими ι, η, υ, латинськими i, y — відповідно до «правила дев'ятки».

Послідовне вживання літери и для позначення цього звука (без паралельного вживання ы) запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Для позначення звука неогублений голосний переднього ряду високого підняття|i, що виник з інших звуків (Ять|ě, закритого o, e перед колишнім складом з випалим редукованим), узвичаїли кириличну літеру і, що походить від грецької ι («йоти»), для передавання йотованого i, що зберіг свою праслов'янську вимову () — літеру ї.

Літера и представляє схожі з ɪ звуки в запозиченнях: * Відсутній у літературній українській звук ɨ — у запозиченнях з російської, молдовської, казахської мов (замінює ы), румунської мови (замінює â, î): Вичегда, смисл, инцинатий, бринза. * Відсутній в українській звук Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|ɤ (замінює õ) у запозиченнях з естонської (наприклад, Виру). * У запозичених загальних іменниках передає звук і, якщо йому передують звуки, позначувані літерами д, ж, з, р, с, т, ц, ч, ш, щ (відповідно до «правила дев'ятки»). При запозиченні власних назв у всіх випадках заведено писати і (після ж, ц, ч, ш частіше теж пишуть и). Навіть якщо в мові-джерелі присутній звук ɪ, наприклад, Bill bɪl, Sydney ˈsɪdni, City ˈsɪtɪ, його традиційно передають не літерою и, а і (Білл, Сідней, Сіті) — можливо, це сталося внаслідок посередництва російської мови при запозиченні.

При транслітерації українських слів латинкою и заведено передавати латинським y — так само як для російської ы.

Слова з початковим «и»

На початку слів літера и в українській мові присутня вкрай рідко. Виняток становлять кілька слів, здебільшого власних назв, іншомовних запозичень, а також деякі українські діалектні слова. Багато слів на и було в словнику Бориса Грінченка, в СУМ-11 слова на и відсутні.

Проєкт правопису 1999, серед іншого, пропонує вживати «и» на початку не тільки запозичених власних назв, але й українських питомих та засвоєних слів перед приголосними «н» та «р», на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень (икати, инакший, иний). Прихильники проєкту звертають увагу на наявність у живому мовленні слів із початковим «и», а також на приклади вживання її у зазначених випадках класиками української літератури до реформи правопису 1927 р.

Згідно з правописом 2019 року, літера и вживається на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати («вимовляти и замість і») та похідного від нього іменника и́кання, в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їхньої вимови в цих мовах: ийбен, ир, Ич-оба́, Кім Чен Ин. Деякі слова мають варіанти з початковою и: і́рій та и́рій, і́род та и́род («дуже жорстока людина»). У фонетичному алфавіті для передачі и використовується слово «ігрек».

Інше використовування Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «одинадцятий» (до введення в абетку літери ґ мало значення «десятий»): пункт «и» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: шифр № 8-и та подібних.

Цікавий факт Відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

Очевидно, для О. П. Павловського різниці у вимові Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|ɨ та Неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|ɪ не було, а твердження деяких сучасників про існування «середнього тону» (тобто звука ɪ) він вважав необґрунтованим. Втім, у сучасному українському мовленні теж спостерігають вимову «и» як ɨ («ы»), що є порушенням української орфоепічної норми.

У культурі * «Операція «И» та інші пригоди Шурика» — популярна кінокомедія Леоніда Гайдая. В оригіналі вона називається «Операция „Ы“ и другие приключения Шурика». З огляду на те, що у сучасній українській абетці літера «ы» відсутня, «Ы» у назві мусили замінити в дослівному перекладі на «И». У фільмі персонаж Юрія Нікуліна («Бельбас») вимовляє звук Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|ɨ («Ы» — «чтоб никто не догадался»). Цей типовий для російської мови звук має лише приблизну схожість з українським неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|ɪ, який позначає літера «и».

Таблиця кодів

Кодування

Регістр

Десятковийкод

16-ковий код

Вісімковий код

Двійковий код

Юнікод

Велика

1048

0418

002030

00000100 00011000

Мала

1080

0438

002070

00000100 00111000

ISO 8859-5

Велика

184

B8

270

10111000

Мала

216

D8

330

11011000

KOI 8

Велика

233

E9

351

11101001

Мала

201

C9

311

11001001

Windows 1251

Велика

200

C8

310

11001000

Мала

232

E8

350

11101000

Примітки

Джерела * И — Енциклопедія сучасної України

Посилання *

Література * * Півторак Г. П. И //