Повна версія

У, у — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена літера кириличної абетки.

Історія У старослов'янській абетці називалася «ук» і мала вигляд диграфа з літер («он») та «ік», який був графічним варіантом Ѵ («іжиці») і відрізнявся від неї подовженою нижньою частиною. Обидва елементи могли записуватись в рядок (ѹ), або одна над одною (ꙋ). Це диграфічне позначення походить з грецького письма, де u передається сполученням ου («омікрон» + «іпсилон»). Вибір диграфа для позначення монофтонга пов'язаний з тим, що в грецькій мові перехід праіндоєвропейського дифтонга *ou̯ в u (див. нижче) стався вже у писемний період, що й відбилося в графіці.

Поряд з диграфом ѹ для передавання звука u використовували і його лігатурний варіант, який може мати кілька форм, частіше вживалося накреслення . Разом з диграфами спектр можливих зображень літери є вельми різноманітним: . Подібні форми зберігаються досі у церковнослов'янській писемності, причому перша форма використовується як велика, диграфи — на початку слів, лігатури — у середині та наприкінці.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «400», причому для позначення числа могла використовуватися і диграфічна, і лігатурна форма. У сучасному церковнослов'янському варіанті буквеної цифірі для цієї мети вживають другу частину диграфа, тобто знак «ік» (іжицю з довгим «хвостиком») — .

У глаголиці буква «укъ» мала накреслення , її числове значення також було «400». Очевидна аналогія у глаголичному та кириличному передаванні u: глаголичний «укъ» має схожість з («онъ») і («іжиця»).

Сучасна форма йде з початку XVIII ст.: коли в гражданському шрифті церковнослов'янський диграфічний і лігатурний «ук» був замінений на «ік», стилізований під малу латинську y.

В українській мові У — двадцять четверта літера української абетки.

У сучасній українській мові літерою «у» позначають звук Огублений голосний заднього ряду високого підняття|u — лабіалізований голосний заднього ряду високого підняття (успіх, дуб, наука).

Походження «у» В українській мові звук u може мати різне походження: * Від праслов'янського u, який сходив до праіндоєвропейських дифтонгів ou̯, au̯ у закритих складах. У відкритих ті ж звукосполучення дали праслов'янські ov, av, чим і пояснюються пізніші фонетичні чергування: («кую») — kovati код

16-ковий код

Вісімковий код

Двійковий код

Юнікод(У, у)

Велика

1059

0423

002043

00000100 00100011

Мала

1091

0443

002103

00000100 01000011

Юнікод(Ѹ, ѹ)

Велика

1144

0478

002170

00000100 01111000

Мала

1145

0479

002171

00000100 01111001

Юнікод(Ꙋ, ꙋ)

Велика

42570

A64A

123112

10100110 01001010

Мала

42571

A64B

123112

10100110 01001010

ISO 8859-5

Велика

195

C3

303

11000011

Мала

227

E3

343

11100011

KOI 8

Велика

245

F5

365

11110101

Мала

213

D5

325

11010101

Windows 1251

Велика

211

D3

323

11010011

Мала

243

F3

363

11110011

Примітки

Література * * Півторак Г. П.'' У // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Посилання *