[Повна версія]
Обсяг українського тексту: 86%
Повна версія
У, у — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена літера кириличної абетки.
Історія У старослов'янській абетці називалася «ук» і мала вигляд диграфа з літер («он») та «ік», який був графічним варіантом Ѵ («іжиці») і відрізнявся від неї подовженою нижньою частиною. Обидва елементи могли записуватись в рядок (ѹ), або одна над одною (ꙋ). Це диграфічне позначення походить з грецького письма, де u передається сполученням ου («омікрон» + «іпсилон»). Вибір диграфа для позначення монофтонга пов'язаний з тим, що в грецькій мові перехід праіндоєвропейського дифтонга *ou̯ в u (див. нижче) стався вже у писемний період, що й відбилося в графіці.
Поряд з диграфом ѹ для передавання звука u використовували і його лігатурний варіант, який може мати кілька форм, частіше вживалося накреслення . Разом з диграфами спектр можливих зображень літери є вельми різноманітним: . Подібні форми зберігаються досі у церковнослов'янській писемності, причому перша форма використовується як велика, диграфи — на початку слів, лігатури — у середині та наприкінці.
У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «400», причому для позначення числа могла використовуватися і диграфічна, і лігатурна форма. У сучасному церковнослов'янському варіанті буквеної цифірі для цієї мети вживають другу частину диграфа, тобто знак «ік» (іжицю з довгим «хвостиком») — .
У глаголиці буква «укъ» мала накреслення , її числове значення також було «400». Очевидна аналогія у глаголичному та кириличному передаванні u: глаголичний «укъ» має схожість з («онъ») і («іжиця»).
Сучасна форма йде з початку XVIII ст.: коли в гражданському шрифті церковнослов'янський диграфічний і лігатурний «ук» був замінений на «ік», стилізований під малу латинську y.
В українській мові У — двадцять четверта літера української абетки.
У сучасній українській мові літерою «у» позначають звук Огублений голосний заднього ряду високого підняття|u — лабіалізований голосний заднього ряду високого підняття (успіх, дуб, наука).
Походження «у» В українській мові звук u може мати різне походження: * Від праслов'янського u, який сходив до праіндоєвропейських дифтонгів ou̯, au̯ у закритих складах. У відкритих ті ж звукосполучення дали праслов'янські ov, av, чим і пояснюються пізніші фонетичні чергування: («кую») — kovati код
16-ковий код
Вісімковий код
Двійковий код
Юнікод(У, у)
Велика
1059
0423
002043
00000100 00100011
Мала
1091
0443
002103
00000100 01000011
Юнікод(Ѹ, ѹ)
Велика
1144
0478
002170
00000100 01111000
Мала
1145
0479
002171
00000100 01111001
Юнікод(Ꙋ, ꙋ)
Велика
42570
A64A
123112
10100110 01001010
Мала
42571
A64B
123112
10100110 01001010
ISO 8859-5
Велика
195
C3
303
11000011
Мала
227
E3
343
11100011
KOI 8
Велика
245
F5
365
11110101
Мала
213
D5
325
11010101
Windows 1251
Велика
211
D3
323
11010011
Мала
243
F3
363
11110011
Примітки
Література * * Півторак Г. П.'' У // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
Посилання *