Повна версія

Ф, ф («еф») — літера кириличної абетки, яка слугує для позначення глухого губно-зубного (лабіодентального) фрикативного звука глухий губно-зубний фрикативний|f. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить від грецької. В українській абетці 25-та за ліком.

Звуки * ɸ (ф) — глухий губно-губний фрикативний * f (ф) — глухий губно-зубний фрикативний

Ферт Кирилічна літера «Ф» походить від церковнослов'янської і старослов'янської «ферт» (, ), яка зазвичай стоїть (стояла) на 22-му місці. Утворена за зразком грецької літери Φ φ («фі»). У глаголиці мала накреслення baseline baseline (раніша форма — стоячий прямокутник, перетнутий рискою з кружками на кінцях, схожий на «фіту»). На відміну від більшості глаголичних знаків, форма символу baseline майже тотожна відповідній грецькій Φ. Порядковий номер у глаголиці — також 22-й, числове значення в обох абетках — 500.

Походження слова «ферт» неясне, найімовірніша версія припускає ономатопеїчний (звуконаслідувальний) характер: за схожістю зі звуком, що видають коні, звук «р» же був введений для полегшення вимови чужого слов'янам звука. Інші версії — від («баламут», «бешкетник», «порушник спокою»), від праслов. кореня *vert- («вертіти»), від грец. φερτός («стерпний», «допустимий»), від назви германської руни baseline«перт» (гот. реrtrа, англос. реоrđ).

Використовування

У кирилиці Слов'янські мови практично не мають питомих слів зі звуком f. У старослов'янській абетці літера «ферт» слуговала для передавання чужого слов'янським мовам звука у словах грецького і єврейського походження (). У давньоруських землях поряд з «фертом» для позначення цього звука вживали також літеру «фіта», яку східні слов'яни читали як «ф». Приблизно до XVII ст. (літургійних реформ) різниці в уживанні «ферта» й «фіти» не було, надалі написання узгодили з грецьким («ферт» передавав φ, «фіта» — θ). Протягом Середньовіччя в низці орфографічних шкіл віддавали перевагу тільки одній літері. Так, у новгородських берестяних грамотах XIII ст. «ферт» не вживають зовсім, пишучи замість нього «фіту», у XIV—XV ст. навпаки, пишуть його майже скрізь. У дореформеній і старообрядській традиціях помітна схильність писати «фіту» на початку слів, а «ферт» — посередині.

Надалі «ферт» стали вживати й у словах західноєвропейського походження, передаваючи ним латинську літеру F (у запозиченнях з німецької також V).

Оскільки звук був чужим слов'янам, здавна в чужих словах, запозичуваних до слов'янських мов, замість нього вимовляли інші, дещо подібні, звуки Глухий губно-губний проривний|p та Глухий м'якопіднебінний фрикативний|x. Отак, наприклад, в українській грецьке Φιλιππος перетворилось на Пилип, Ευφημιος — на Юхим, Θωμάς — на Хома тощо. Відомі випадки й письмової заміни «ферта» на «покой» ( замість ). Втім, звук f присутній у нечислених питомо слов'янських словах у деяких слов'янських мовах. У цьому разі він виник пізніше з інших звуків. * У македонській мові — з «хв» (напр. сфати («розуміє») — з схватити); * У польській мові — з «pv» (напр. ufać («довіряти») — з ); * У російській мові — з «хв» (напр. Фили (назва одного з районів Москви) — з хвили («хире місце»)); * У сербській мові — з «пв/pv» (напр. уфати («сподіватись») — з *upъvati); * В українській мові — з «хв» (діал. фіст — з хвіст, фатити — з хватити, форост — з хворост), ця особливість відмічається у прикарпатських діалектах.

Також питомо слов'янськими словами з «ф» є звуконаслідувальні дієслова «фукати», «фуркати» тощо.

В українській абетці

Наразі літеру ф вживають здебільшого в іншомовних словах, передаючи нею φ у грецизмах, f і ph у словах з латини і західноєвропейських мов (з німецької — також v), та позначаючи нею схожі звуки у запозиченнях з інших мов. Після скасування літери ѳ («фіти») в цивільному шрифті літерою «ф» передають і «θ» у словах грецького походження, запозичених через старослов'янську. Якщо грецьке слово потрапило до української через латину або західноєвропейські мови, у цьому разі на місці «θ» пишуть «т». Наприклад, «орфографія» (), але «ортопедія» ( через ), «Федір» (), але «теологія» ( через theologia), «кафолічність»(), але «католицизм» (catholicismus з ) тощо. Проте, існують проєкти українського правопису, що приписують ставити у грецьких словах «т» на місці «θ», незалежно від шляху запозичення («Харківський правопис»). Також немає однозначної думки й щодо передавання кирилицею грецизмів з літерами β і η.

Український правопис 2019 року, що набрав чинности 30 травня 2019 і діє до сьогодні (від 3 червня 2019 рекомендований МОН до застосування в усіх сферах суспільного життя) пропонує вживати у грецизмах на місці «θ» літеру «т», але у деяких словах поряд із «т» дозволяється за традицією паралельно і рівноправно вживати букву «ф».

Звукове відтворювання літери Ф в українській мові З усіх українських літер тільки Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок — шумний щілинний глухий губно-зубний приголосний звук, який може бути твердий (ліфт, міф, фаза) і напівпом'якшений — перед і (фінік, фірма). В окремих степових говірках зустрічається вживання «ф» замість «хв» в питомих українських словах (фали́ти, фіст тощо).

У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» зазначено:

Списку слів на літеру Ф у тому ж таки словнику передує зауваження: «Слова, що починаються з літери ф і не містяться далі, див. на літеру х, при чому ф=хв, а іноді х.» Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що літера ф позначає не осібний звук, а звукосполучення хв, а іноді звук х.

Звук f можна почути від людей, що на їхній вимові позначились російські чи польські вимовні навички. У російській та польській мовах звук f розвинувся природно, через оглушення звука v перед глухими приголосними та наприкінці слів, а в польській мові ще й після глухих приголосних: правка prafka, лев lʲef, twój tfuj, wstrząs fstʂɔ̃s.

А от українська літера В позначає в зразковій вимові не губно-зубний польський та російський v, а губно-губний w. Підручники та довідники з української мови засвідчують двогубність цього українського звука. Як і будь-який український дзвінкий приголосний, він не оглушується перед глухими приголосними та наприкінці слів. У цих випадках його вимовляється як нескладовий у: лев lɛu̯, зовсім zɔu̯sʲim.

Від 15-го століття українці стали заступати f на звукосполучення xw ( > > ), що спрощується до x перед приголосними та губними голосними звуками ( > , > ).

Український мовознавець Юрій Шевельов стверджував, що «низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)». З іншого боку, в західноукраїнських говірках звук f часто — звичайна річ.

Багато які люди з рідною українською мовою й понині уживають x(w) замість f. Проте такий ужиток і тепер дістає від багатьох принизливу оцінку. З одного боку, тут дається взнаки те, що дуже великою мірою зросійщені житці східноукраїнських міст опановують українську мову не через живе мовлення, а через книжки (підручники, посібники та словники).

Найменш уживаною літерою української абетки є літера ф. В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається у небагатьох запозичених словах.

Цікаві факти * Звук f відсутній у деяких мовах, наприклад, у тагальській і японській (в останній його замінює схожий звук ɸ). Наприклад, Франція тагальською буде Pransya, а в японській вимові нідерландське koffie kɔfi перетворилось на kohi. У деяких інших мовах f у запозиченнях замінють на p: слово «Франція» литовською буде Prancūzija, а малайсько-індонезійською — Perancis. * Від старої назви літери походить вираз «стояти фертом» — тобто взявшись руками в боки, зробившись схожим на Ф. Звідси також й вислів «ходити фертом», тобто мати молодецький, самовдоволений вигляд. Відоме вживання слів «ферт» і «фертик» у значенні «самовдоволена, розв'язна людина», «франт», «джиґун», «жевжик». * Слово «ахінея» прийшло з жаргону семінаристів і пов'язане з назвою міста Афіни, котру слов'яни часто вимовляли як «Ахіни». Відома за часів Античності афінська («ахінейська») філософія багатьом здавалась надто заплутаною і темною, отже, нісенітною (з семінаристського мовлення походить і застаріле ярунда, («нісенітниця», «ахінея») — від «герундій»).

Таблиця кодів

Кодування

Регістр

Десятковий код

16-ковийковий код

Вісімковий код

Двійковий код

Юнікод

Велика

1060

0424

002044

00000100 00100100

Мала

1092

0444

002104

00000100 01000100

ISO 8859-5

Велика

196

C4

304

11000100

Мала

228

E4

344

11100100

KOI 8

Велика

230

E6

346

11100110

Мала

198

C6

306

11000110

Windows 1251

Велика

212

D4

324

11010100

Мала

244

F4

364

11110100

Примітки

Література * * Півторак Г. П. Ш // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. *

Джерела *