Повна версія

О, о — кирилична літера, є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.

Історія За формою накреслення це дещо видозмінена кирилична літера («онъ»), що походить від греко-візантійської уставної літери Ο («омікрон»).

У давньоруській і староукраїнській писемностях паралельно з вживалася (переважно на початку слова) для позначення цього ж звука також кирилична літера Ѡ («омега»), яка походить від греко-візантійської Ω («омеги»), а для передавання звукосполучення «от» — літера Ѿ («от»). Всі ці літери у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалися у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «сімдесят».

У глаголиці мала накреслення і числове значення «80».

Використання О — дев'ятнадцята в українській абетці, буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У сучасній українській мові цією літерою позначають кілька схожих звуків: * Огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття|ɔ — огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття (вогонь, озеро); * Огублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|o — його алофон, що вимовляється у ненаголошеній позиції перед складом з наголошеним — зоузуля, коужух (близько до «у»); * Огублений голосний заднього ряду середнього підняття|o̞ — його другий алофон (поїзд).

Звук «о» Літера о передає фонему /o/, що містить кілька алофонів: Огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття|ɔ, Огублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|o, Огублений голосний заднього ряду середнього підняття|o̞. Ця фонема в сучасній українській мові може мати різне походження. * Від праслов'янського o. Таке походження має /o/ у більшості слів. У закритих складах він часто переходить у i (дому — дім, коло — кіл): це явище називається ікавізмом. У праслов'янській мові o походить від таких ранньопраслов'янських й праіндоєвропейських звуків: ** Від ŏ — короткого варіанта звука o. Це підтверджують дані порівняльного мовознавства:  — і («будова»);  — і . Від довгого варіанта цього звука ō походить інша праслов'янська фонема — a. ** Від ă — короткого варіанта звука a. Пор.  — ;  — і ;  — і ,  — («тато»). Довгий варіант цього звука ā також поклав початок праслов'янському a. * Від праслов'янського ъ — редукованого голосного непереднього ряду. Саме таке походження має о у словах сон, мох, рот, у закінченнях орудного відмінка однини (домом, сином, братом). Особливістю о, похідного від ъ, є те, що він не ікавізм|переходить в i у закритих складах (сон код

16-ковий код

Вісімковий код

Двійковий код

Юнікод(звичайне О, о)

Велика

1054

041E

002036

00000100 00011110

Мала

1086

043E

002076

00000100 00111110

Юнікод(широке )

Велика

1146

047A

002172

00000100 01111010

Мала

1147

047B

002173

00000100 01111011

ISO 8859-5

Велика

190

BE

276

10111110

Мала

222

DE

336

11011110

KOI 8

Велика

239

EF

357

11101111

Мала

207

CF

317

11001111

Windows 1251

Велика

206

CE

316

11001110

Мала

238

EE

356

11101110

Література * * Півторак Г. П.'' О // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Примітки