Повна версія

В («ве») — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.

Історія За формою накреслення це видозмінений варіант літери («віди») старослов'янської кириличної абетки, що походить від грецького β («бета», у середньогрецькому читанні — «віта»). Назва, очевидно, походить від староцерковнослов'янського вѣдѣ («я знаю», «я знав»), яке являє собою застиглу архаїчну форму перфекта дієслова вѣсти — пор. , дав.-інд. vḗda, авест. vaēda, .

У глаголиці має накреслення . Числове значення у кириличній цифірі — 2 (в̃), у глаголичній — 3.

Різна вимова латинського B і слов'янського В зумовлена тим, що латинська абетка виникла на основі грецької близько VI ст. до н. е., коли Β означала звук b, а в період створення слов'янської кириличної абетки в IX ст. н. е. греки вимовляли Β як v («віта»).

У давньоруській і староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «В» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання В — третя літера української абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно губно-губний щілинний сонорний приголосний звук β, який, на відміну від російської мови, не співвідноситься з губно-зубним f, а на початку слова перед приголосним, після голосного перед приголосним та в кінці слова переходить у дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант Дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант|w (він ўзяў, вона ўзяла, воўк). Інші алофони — ʋ, v, ⱱ̟ / ⱳ, ⱱ.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо

Звук В українському письмі літера В може позначати різні звуки, залежно від позиції в слові. * β (б-в) — дзвінкий губно-губний фрикативний * ʋ (в) — дзвінкий губно-зубний апроксимант * v (твердий в) — дзвінкий губно-зубний фрикативний * ⱱ̟ / ⱳ (в) — губно-губний одноударний * w (в) — дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант * ⱱ (в) — дзвінкий губно-зубний одноударний Літера — В

Прийменник В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — прийменник «в», який є фонетичним варіантом прийменника «у» (рідше трапляються форми «ув», зі знах. і місц. відмінками вживаються також «уві», «вві», «ві», церк.-слов. «во»). Він має значну кількість значень, означаючи і місцеперебування (у лісі), і напрямок (у ліс), і посідання (у мене), і початок дії (у танець). Колись цей прийменник міг вживатися у значенні «біля», «поруч»: «Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот» (І. П. Котляревський); «А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа» (Марко Вовчок).

З граматичного й етимологічного погляду в прийменнику «в/у» можна виділити два різних праслов'янських прийменники. Один, найбільш поширений, вживається з місцевим і знахідним відмінками і походить від (), у якому початкове v- має протетичне походження, а ъn вважається спорідненим з , , . Втрата прикінцевого *n сталася внаслідок закону відкритого складу майже у всіх позиціях, зберігся він тільки на початку деяких займенників (у них, у ньому, у неї). Другий прийменник трапляється у сполученні з родовим відмінком (у мене, у воріт, у порога) і веде походження від () код

16-ковий код

Вісімковий код

Двійковий код

Юнікод

Велика

1042

0412

002022

00000100 00010010

Мала

1074

0432

002062

00000100 00110010

ISO 8859-5

Велика

178

B2

262

10110010

Мала

210

D2

322

11010010

KOI-8

Велика

247

F7

367

11110111

Мала

215

D7

327

11010111

Windows-1251

Велика

194

C2

302

11000010

Мала

226

E2

342

11100010

Див. також * B (латиниця) — схожа за виглядом літера латинської абетки. * Бета (літера) — літера грецької абетки від якої утворено літеру В.

Примітки

Джерела * В — Енциклопедія сучасної України

Література * * Півторак Г. П. В // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.