«Спискоблуддя. Цього тижня в країні в черговий раз загострилася манія складання переліків підприємств, які підлягають реприватизації. Уряд терміново розділився на «групи за інтересами»...» | UberText: lang-uk

Повна версія

За даними соціологів, опублікованими в минулому номері «ДТ», понад 70 відсотків громадян країни підтримують ідею реприватизації...

За даними соціологів, опублікованими в минулому номері «ДТ», понад 70 відсотків громадян країни підтримують ідею реприватизації. Саму цифру можна трактувати по-різному. Як віддзеркалення реприватизаційних сподівань переважної більшості українців і їхньої незнищенної класової ненависті до олігархів. Як підтвердження ефективності урядової пропагандистської машини. І, нарешті, як індикатор найвищої довіри людей до Віктора Андрійовича, котрий заявив, що з його приходом до влади «Криворіжсталь» повернуть державі, у країні не буде корупції, а багаті поділяться з бідними.

З часу перших такого роду заяв минуло вже багато місяців. Понад сто днів нова влада має всі важелі, аби хоч почати втілювати свої погляди на практиці. Однак... Скасування результатів конкурсу по «Криворіжсталі» всерйоз і надовго застрягло в судах. Немає жодного серйозного антикорупційного процесу, і це наштовхує на думку, ніби все справді значуще прощають або спускають на гальмах. Список підприємств, продаж яких має бути переглянуто, попри всі обіцянки, досі не оприлюднений і не прокоментований. Погодьтеся, дивне «безпам’ятство» влади — за словами Президента, прозорої та публічної.

Після приходу нової команди приватизація в Україні припала порохом підозріло помаранчевого відтінку. Нова Програма приватизації, котру прем’єр обіцяла доопрацювати до 1 березня ц.р., невідомо де й у якому вигляді. А може, її взагалі відправлено на макулатуру через непотрібність. Шість мільярдів гривень від цьогорічної приватизації в скарбницю не надходять, але так само не надходять туди й гроші від реприватизації! (Як тут не згадати радника Президента Бориса Нємцова, котрий в середині лютого застерігав від ілюзій: мовляв, народ від реприватизації вже точно нічого не отримає.)

Після чергових, травневих, кабмінівських чвар з питань власності інвесторам ліпше не гроші в Україну вкладати, а до посиніння напитися — чи то валідолу, чи то коньяку.

Хоч скільки інвестуй пісенні конкурси і витрачай мільйони на відновлення козацьких святинь, а безпорадність усе ж таки гнітить, невизначеність лякає. Висловлю власну думку, хоча вона навряд чи когось утішить: реприватизація — у тій чи іншій формі — в Україні відбудеться. Оскільки можна пожертвувати економічними резонами та фінансовою доцільністю, можна начхати на думку сусідів, але від чого нікуди не дітися — то це від непростої української ментальності.

Мій покійний батько любив розповідати байку про господаря і лисиць. Якось господар побачив у кінці городу, на порослій травою нивці нору лисиці з лисенятами. Почухав потилицю, а тоді й каже: «От візьму вдома серп, вижну траву — жодної лисиці не залишиться». Лисенята до матері — так, мовляв, і так, рятуймося! А лисиця у відповідь: «Не бійтеся, діти, я його знаю». Минає два- три тижні, дядько знову на нивці. А трава вже до коліна... «От піду додому, візьму косу — й духу лисячого не залишиться!» — «Не бійтеся, діти, я його знаю», — знову заспокоює малят рудохвоста. Минуло ще тижнів зо три, аж от господар утретє навідався на нивку. Трава вже до пояса. «От візьму сірники і спалю все». — «А тепер, дітки, тікаймо. Я його знаю, це він зробить!»

…Можна скільки завгодно дорікати Вікторові Андрійовичу за своєрідне відчуття часу, коли «найближчі дні» насправді стають тижнями, а «найближчі тижні», відведені 15 лютого на підготовку «вичерпного списку з близько 30 підприємств для ревізії їхньої приватизації», перетворюються майже на три місяці. Однак у чому Президенту не відмовиш, то це в переконаності. Карфаген має бути зруйнований. «Ті об’єкти, що були вкрадені, будуть повернуті державі, починаючи з «Криворіжсталі» (Ющенко, виступ у ВР 4 лютого, безпосередньо перед затвердженням уряду). «...наше завдання — встановити правду і вирішити завдання наповнення бюджету» (Ющенко, 16 лютого, Львів). Ще через п’ять днів — слова Президента про те, що «Укррудпром» приватизований незаконно: «Так, як він приватизований, — це не є приватизація».

І коли прем’єр у лютому з подачі Генпрокуратури згадує про майже 3 тис. підприємств, у ході приватизації яких, на думку прокурорських працівників, було допущено порушення, і що уряд із Генпрокуратурою має намір оскаржити її результати стосовно кожного з об’єктів у суді, то Ющенко залишається непохитним: реприватизаційний список у його інтерпретації практично ніколи не розростається більш як до 40 одиниць.

Не знаю, чи Віктор Андрійович до кінця усвідомив, м’яко кажучи, недоліки запланованого ним заходу. Складання списку, та ще й настільки важливого, — потенційно дуже і дуже корупційна справа. Це той клоп-черепашка, бур’ян, мороз із градом і на додачу Батиєва орда, котрі здатні згубити перші паростки на полі нової, моральної влади. Складати список навмання, без чітко виписаних критеріїв — що є гріхом, а що ні, та й ще до винесення судом вердикту по кожному окремому випадку, — це той же «ручник», який широко використовували за часів кучмівського правління, тільки з протилежним знаком. Те ж беззаконня, якого країна так сподівалася позбутися. Хоча поклавши руку на серце список, який буде складено за рішеннями українських судів, котрі прославили себе сотнями «екзотичних» рішень у сфері власності, — ще те видовище...

За великим рахунком, уряд не мав вибору. Отримавши президентську вказівку, він не ризикнув ухилитися від її виконання. Так створена 16 лютого ц.р. кабмінівська комісія з проблемних питань приватизації, котра від початку отримала цілком пристойні функції — «готувати проекти нормативно-правових актів за результатами аналізу і доопрацювати Програму приватизації до 1 березня», — у результаті скотилася до складання списку, вже прозваного в ЗМІ «чорним».

Звісно, ми не втаємничені в подробиці цього процесу, однак навіть та дещиця інформації, що вже стала надбанням громадськості, вивернула звичаї нашої влади прямо таки навиворіт. Президент висловив у лютому бажання бачити список із близько 30 підприємств? Прошу, у тому переліку, що з’явився на початку тижня в засобах масової інформації і дуже скидається на правду (принаймні щось не доводилося чути про спростування пана Кінаха), їх значиться точнісінько 29. Була вказівка починати з «Криворіжсталі»? На першій позиції — вона, рідненька. Як щодо «Укррудпрому»? Представлений у повному обсязі, із усіма ГЗК, рудоуправліннями та «Кривбасвибухпромом». Чого ще бажаєте? Аналіз дивовижних «збігів» можна продовжити...

У всій красі проявилася і декларована під об’єктивами телекамер єдність уряду.

12 травня Анатолій Кінах повідомив, що Кабінет міністрів сформував остаточний варіант списку з 29 підприємств, законність приватизації яких перевірятимуть.

16 травня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що в уряді не існує і не існуватиме списку приватизованих підприємств, щодо яких очікують повторних конкурсів.

17-го її підтримав міністр економіки Сергій Терьохін, заявивши, що списку підприємств, які підлягають реприватизації, на даний момент не існує. І що він «не менш здивований, аніж прем’єр-міністр, заявою Кінаха». Своє здивування Терьохін пояснив передусім тим, що зараз немає законодавчо визначених критеріїв, за якими підприємство може бути віднесене до числа сумнівно приватизованих, а також критеріїв, за якими мають проводити дооцінку.

Тим часом 17 травня Кінах підтвердив наявність списку з 29 підприємств, приватизацію яких планують переглянути.

Того ж дня його підтримав секретар Ради національної безпеки та оборони (РНБО) України Петро Порошенко: «Такий список є... Він був підготовлений за вказівкою Президента». Петро Олексійович каже, що хоча зараз у списку всього 29 підприємств, але пізніше він може бути розширений. І категорично виступає проти його оприлюднення до проведення перевірок законності приватизації перелічених у ньому підприємств, а також винесення відповідних судових рішень.

Яка в усьому цьому роль Фонду держмайна, конституційного органу, покликаного виробляти й реалізовувати політику в галузі приватизації? А хтозна. Вочевидь, пані Семенюк у Кабміні не дуже довіряють. За живого-здорового голови ФДМ законом про дооцінку та розробку критеріїв дооцінки доручено займатися Міністерству економіки. Міністерство, за словами пана Терьохіна, цей законопроект підготувало, і зараз він проходить процедуру узгодження.

Я погано собі уявляю, як проводитимуть повторні конкурси з дооцінкою, якщо об’єкти вже мають реальних власників, вони вклали в цю власність не менш реальні гроші і тепер своє право мають намір захищати в судах, аж до Європейського з прав людини. Росія он уже років зо два не може розібратися з одним Ходорковським, а наша влада має намір встрянути одразу в два із лишком десятки процесів...

Не слід нехтувати й таким моментом. Якщо в якихось випадках з’ясується, що покупець перед законом чистий, а приватизація явно замовна, доведеться ставити питання про відповідальність конкретного продавця і всіх учасників процесу з боку держави. Не хочеться? Ну що за подвійна мораль! А «прищучити» нинішніх власників загрозою відбору об’єктів хочеться?

Я не жадаю крові, але щоб домогтися сильного ефекту очищення, якого так потребує українська приватизація, слід нарешті багато в чому розібратися. Хто давав цінні вказівки дробити, усупереч Програмі приватизації, контрольні пакети ласих підприємств на неконтрольні, з чиєї подачі стратегічні об’єкти виставляли на останній аукціон за компенсаційні сертифікати, хто знижував до смішного ціну пакетів акцій, котрі продавали напередодні торішніх виборів на одній із бірж, хто дарував рудоуправління, яке перебувало в держвласності, хто ті два «придворні» оцінювачі і чи безоплатно вони робили потрібну погоду в приватизації 2003—2004 років...

Треба не ліпити в терміновому порядку кон’юнктурний (з точки зору цілей моменту) закон про доплати, а системно займатися решетом під назвою «приватизаційне законодавство», в якому неліквід застряє, а «стратег» — спокійно переходить у чужі руки за кумедну ціну. Треба вести кадрову політику так, щоб приватизацією займався не партійний ставленик, а досвідчений приватизатор і керівник. Треба невідкладно ухвалювати закон про Фонд держмайна і якомога ретельніше виписувати його підпорядкованість, щоб уникнути найменшого тиску з боку президентського секретаріату й Кабміну. Попутно треба щось робити з Антимонопольним комітетом: із нинішніми куцими правами і сумним багажем досвіду він країні не помічник, а так, декорація...