Повна версія

Час імперій минув Час імперій, якими їх замислювали на початку XX століття, минув. Брюссель не буде четвертим Римом, а Москва ніколи не стане Візантією...

Час імперій минув

Час імперій, якими їх замислювали на початку XX століття, минув. Брюссель не буде четвертим Римом, а Москва ніколи не стане Візантією. Сполучені Штати Америки, що підвищилися до рангу світової супердержави після падіння Берлінської стіни, відчувають деяку нерішучість в Іраку. Великі розміри вже не є запорукою могутності й ефективності.

Помилка в аналізі, якої припускаються як прихильники федеральної європейської держави, так і російські «неофедералісти», полягає в такому: на їхню думку, серед держав, що піддаються впливу ринкових механізмів, спад може зачіпати лише найменші з них, тоді як найбільші він обходить. Проте насправді все навпаки: чим більш розгалуженими й диверсифікованими є ієрархічні структури, тим більшою мірою вони слабшають і втрачають свої конкурентні переваги порівняно з дрібнішими та мобільнішими структурами. Держава континентального розміру, до того ж федеральна, не може бути настільки ж ефективною, як скромніша за площею. І якщо нації Європейського континенту глибоко прив’язані до свого суверенітету, то це також і тому, що невеликі та середні країни є дуже життєздатними, хоч би скільки при цьому коштував барель нафти — 50 дол. чи 30. Це стосується України, Швейцарії, Ірландії, Швеції, Чеської Республіки, Сінгапуру, Словенії, республік Балтії і багатьох інших.

Географічна й демографічна структура України, порівнянна з географічною і демографічною структурою Франції, з цього погляду є оптимальною. Вона може бути основою українського економічного успіху: багатообіцяючий внутрішній ринок, а також значний потенціал для залучення інвестицій і штурму зовнішніх ринків.

Обернений результат президентської кампанії

У нинішній президентській кампанії в Україні США та OБСЄ грають притаманні їм ролі. Водночас відсутність гнучкості, яку демонструє московський централізм, — деякі кваліфікують її як «російську рулетку», тобто стратегію гри, при якій, зневажаючи елементарними правилами розподілу ризиків, можна або втратити все, або одержати вдвічі більше — розцінюється міжнародними ринками й інвесторами негативно.

Несподіваним результатом могло б стати серйозне погіршення іміджу Російської Федерації. Адже, незважаючи на теоретичну привабливість потенціалу російського внутрішнього ринку, імідж погіршується зростанням незахищеності, яке відчувають іноземні підприємці як у Москві, так і в російській глибинці. Федеральну російську державу все більш відкрито критикують за її політику в галузі гарантування безпеки, що зумовлює зниження якості життя. Після Беслана західна суспільна думка констатує «призупинення демократичного процесу, розпочатого в Росії десять років тому».

В економічних суб’єктів, які мають інтереси або інвестиційні проекти в зоні СНД, починає змінюватися спрямованість думок, вони переглядають свої бізнес- плани. Сьогодні для них Україна — це варта довіри альтернатива вкладенню у промисловість капіталів, від початку націлених на Росію. Немає сумнівів, що підвищення морального престижу ліберальної, демократичної і суверенної України вже дає інший, найбільш очевидний результат цієї президентської кампанії.

За даними представництва Ernst & Young, 2003 року в Російську Федерацію було зроблено 109 інвестицій з-за кордону. Чи збереже вона свою частку на міжнародному ринку капіталів 2005-го? Якщо репутація Росії в розвинених країнах погіршуватиметься й надалі, це малоймовірно. А от позиції її сусідів зміцняться. І цей процес стане настільки глибоким, що навіть Бєларусь могла б автоматично підправити власний імідж і підвищити престиж унаслідок свого стратегічного географічного положення між ЄС і ЄЕП.

Тим часом виборча президентська кампанія в Україні принесе три дуже приємні новини. Перша полягає в тому, що два основних кандидати визнають, що інтеграція у федерацію Європейського Союзу та федерацію Росії є рівнобіжним стратегічним процесом. Друга гарна новина — права російськомовних українців мають бути гарантовані. Щоправда, ця проблема існує не один рік, але про неї варто було нагадати. І, нарешті, третя новина — це те, що своєю новою відеогрою з киданням яєць Україна довела, які величезні таланти, цілком на рівні вимог світового ринку, вона має в нових цифрових технологіях: швидкість реакції, фантазія, технологічне ноу-хау та... гумор. Для свого виживання світовій індустрії відеоігор необхідна поява нових продуктів кожного місяця. Тож, можливо, «кидання сирим яйцем в Івано-Франківську» незабаром зможе конкурувати з Sims або з Lara Croft в американському або європейському хіт- параді ігор?

Символічні чинники

Українська модель може бути проаналізована під тим же кутом зору, що й проблема ізраїльської держави. Земля Обітована, віднайдена наприкінці XX століття, мова й культура, які постійно знаходяться під загрозою. Духовна роль, світова діаспора. Геноцид іще більших масштабів і внаслідок цього — статус жертви. Ідеал, корені якого сягають у глибоко дохристиянську епоху і який проектується на сучасність. Усвідомлення себе як цілком унікального суспільства, покликаного виконувати виняткову місію в сучасному світі.

Папа Іоанн Павло II офіційно вибачився перед єврейською державою за багатовіковий антисемітизм західної традиції. Українці могли б очікувати подібної ініціативи від Москви за голодомор, і Європейський Союз має зайняти чітку позицію в цьому питанні, якщо в очах усього світу він претендує на роль захисника моральних цінностей. Деякі держави визнали вірменський геноцид, ця логіка має знайти своє продовження і щодо України.

Україна скасувала страту, немовби йшлося про те, щоб потішити кредитні комітети картелю міжнародних банків. Але ж якби це питання було винесено на референдум, тобто пройшло перевірку найдемократичнішим способом прийняття рішень, іще не факт, що результат виявився б таким самим. Європейська інтеграція повинна збагатитися символічними чинниками, вона ні в якому разі не має бути односторонньою. Це стосується також і проблем корупції, хоч би якою вона була — економічною чи моральною.

Духовна дезінтегрованість

Фінансова корупція є хронічним злом у бідних країнах, де вона постійно підживлюється недостатнім рівнем оплати праці службовців. Але вона існує також у розвинених країнах, де окремі її прояви можуть сягати астрономічних сум.

З корупцією має боротися новий юридичний арсенал українського права, оскільки вона гальмує економічне зростання і спотворює механізми ринку. Однак потрібно остерігатися романтизму.

Дехто часто забуває, що корупція виникає лише в тому випадку, якщо існують дві протилежні сторони: одержувач хабара і, насамперед, хабародавець, економічний інтерес якого не порівняти з потребами одержувача. Адже фінансові амбіції останнього цілком могли б обмежитися «звичайними чайовими», необхідними для задоволення його елементарних потреб.

Донедавна бухгалтерські плани деяких країн ЄС включали позицію «різне», зарезервовану для угод за готівку і призначену переважно для оплати хабарів при експорті, особливо до країн Африки. З 2004 року для більшої частини автомобільних перевезень із ЄС у СНД також передбачено «спеціальний бюджет» готівкою.

Цілком ясно, що економічна війна між Сполученими Штатами Америки та Європейським Союзом точиться нині переважно у сфері боротьби з корупцією. Приміром, контракт на 6 млрд. дол. на продаж озброєння та авіалайнерів до однієї з країн Перської затоки був одержаний американцями після того, як вони звинуватили у спробі фінансової корупції представників країни—лідера ЄС. У результаті американське літакобудування одержало контракт. Те ж саме стосується і системи спостереження за амазонськими лісами (контракт на 1,4 млрд. дол.).

Викривальні скандали Parmalat в Італії, Credit Lyonnais у Франції або WorldCom у Нідерландах свідчать про розвиток антикорупційних процесів. Деякі європейські лідери сприймають імунітет, наданий їм їхнім політичним статусом, як можливість уникнути судових розглядів або захистити своїх друзів. У секторі державних замовлень при розгляді деяких справ у країнах ЄС було виявлено методи, близькі до організованого бандитизму. В Нідерландах національний скандал: незаконні угоди й операції, хабарництво, платежі готівкою потерпілій стороні, надмірне підвищення цін на шкоду платникові податків, причетність до цього банківського сектора й політиків — усе це призвело до парламентського розслідування, яке, покочувавши від однієї комісії до іншої, врешті-решт було тихо поховано.

Визначаючи своє ставлення до виборів президента в Україні, США тільки й усього, що з гордістю оголосили про прихильність до моральних цінностей. А європейські «важкоатлети», залишаючись безмовними, надіслали українцям неприйнятний сигнал. Європейська комісія, деякі з урядів країн–засновників ЄС і європейські засоби масової інформації взагалі (за винятком британських) відкрито дотримуються сьогодні вибіркового підходу до захисту прав людини й універсальних принципів. Ця концепція змінюється залежно від потенціалу продажів літаків, поїздів, різних транспортних засобів тощо в тій чи іншій країні. Зустріч на вищому рівні Європейський Союз — Росія було намічено на 11 листопада 2004 року в Гаазі. Перед цим самітом лінія поведінки західноєвропейських урядів залишалася гранично відвертою: «Не потрібно навантажувати проблемами президента Росії», іншими словами — газ, нафта й бізнес понад усе. Дивний, проте ж, парадокс цього «великого мовчання»: європейські цінності захищають OБCЄ, Європарламент і його депутати, а також... уряди східних (!) країн, котрі недавно вступили до ЄС. Польський прем’єр- міністр Марек Бєлка й естонський прем’єр-міністр Юхан Партс недавно закликали до спільної акції стосовно Росії двадцять п’ять членів ЄС (!). «Це єдиний спосіб надання підтримки тамтешньому демократичному руху», — заявили вони, шкодуючи, що є «ситуації, стосовно яких спільна європейська позиція відсутня» (!).

Через унікальне становище України між брюссельським федералізмом і московським призначення цієї країни полягає в тому, аби інтегруватися лише на економічному рівні, довівши власний прагматизм, відкинувши чиїсь моральні уроки, і реалізувати нарешті своє право самостійно визначати плюси й мінуси цього процесу.

Подвійна інтеграція: Європейський Союз

і Російська Федерація

Міжнародні еліти нічого не розуміють в Україні. Вибори нового українського президента не є вибором ані між Заходом і Азією, ані між Росією й Європейським Союзом або навіть Сполученими Штатами. Ті, хто стверджують таке, з одного боку, заперечують, що Україна є суверенною державою, з іншого — приймають українців за малих дітей, недооцінюючи рівень політичного мислення майбутніх українських лідерів.

Просування України до демократичнішої, справедливішої та процвітаючої системи є процесом історичним і неминучим, який ніщо й ніхто не зможе зупинити. Але це не означає, що країна має відмовитися від своєї історичної спадщини, від історично сформованих зв’язків або якогось із своїх намірів інтегруватися у світ. А ще від прагнення розвивати свою власну державну модель. Інтеграція України в природний для неї регіональний простір, тобто Європу — ще генерал де Голль пророче визначив її протяжність «від Атлантики до Уралу» — полягає в тому, аби, спираючись на свій внутрішній ринок, удесятерити свою участь у вільній регіональній торгівлі. Завжди легше торгувати з найближчими сусідами, котрих краще знаєш, та й транспортні витрати в цьому разі нижчі. Нині йдеться про те, щоб Україна розвивала широку економічну співпрацю як із Європейським Союзом, так і з Російською Федерацією. При цьому не йдеться ані про відмову від своєї політичної чи національної незалежності, як міг би подумати дехто в Брюсселі чи в Москві, ані про відмову від свого валютного суверенітету, як собі це уявляють деякі посадові особи у Франкфурті.

Три пари основних принципів ЄС проголосив у 50-х роках минулого століття Жан Монне. І сьогодні вони актуальні як ніколи: «Причина — мир. Шлях — економіка. Намічена мета — європейський федералізм».

Україна разом зі своїми сусідами має сприяти збереженню та зміцненню миру завдяки економічним обмінам, оскільки це одна з найцивілізованіших форм інтеграції. Навпаки, федералізм, хоч би яким він був, брюссельським чи московським, цілком протилежний українському національному інтересу.

Держава — це передусім підприємство з надання послуг загального користування своїм громадянам, і держава більшого, ніж необхідно, розміру менш ефективна. Вона «з’їдає» більше податків і пропонує послуги гіршої якості. Форма переваги континентальної держави над національною називається імперією: ця крайня стадія федерального проекту ніколи не побачить світла на Європейському континенті — ані на Заході, ані на Сході. Радянський Союз був справді федеральною імперією, але він уже не підлягає відновленню. Якщо розмір держави менший за розмір держави національної, тоді вона набуває форми міста-держави Стародавньої Греції, але ніхто з українців не готовий здійснити стрибок на дві з половиною тисячі років назад.

Нині час альянсів, але не васальних відносин із федеральним комісаром.

Слоган «У єдиний ринок, до єдиної валюти» ілюструє перший етап федералістського проекту Брюсселя. Але це також обов’язкова умова для здійснення другого етапу: «З єдиною валютою, у єдиній державі». Йдеться про створення європейського уряду чи, точніше, центрального федерального уряду.

Той факт, що Польща чи Угорщина ще не запровадили євро, не заважає їм торгувати з іншими державами — членами ЄС. Ніщо не може перешкоджати їм залишатися в ЄС, зберігаючи свою національну валюту. І Великобританія зі Швецією є прикладами того. Справді, не існує ніякої економічної теорії, яка доводить, що єдина валюта необхідна для розвитку торгівлі між державами чи ж навпаки. Це підтверджується інтенсивністю товарообігу в усіх зонах вільної торгівлі. Україні не потрібно змінювати валюту, аби мати можливість продавати свої товари та свої послуги в ЄС, ЄЕП, Mercosur (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай), США.

Отже, політична інтеграція країн Європейського Союзу — остаточна стадія інтеграції — можлива лише в тому разі, коли буде здійснено валютну інтеграцію й коли європейську конституцію буде схвалено кожною з країн-членів. Проблема ось у чому: якщо валютна інтеграція не приносить жодних переваг одним і до того ж створює економічні незручності для інших, то федеральна держава не народиться ніколи. У євро є непередбачений ефект, про який більшість людей не знає, — «неможлива троїстість»: фіксований обмінний курс (євро є найекстремальнішою формою фіксованого валютного курсу), незалежні монетарні політики та свобода руху капіталів.

Європейський центральний банк може хіба що застосовувати однаково до всіх країн, із різноманітними параметрами й потребами, усереднену монетарну політику, яка не є оптимальною для жодної з них. Структурна неефективність монетарної політики ЄЦБ заважає стрімкому європейському економічному зростанню й уже значно послабила економіки, зокрема, Німеччини та Франції. Коригування конкурентоспроможності, що раніше забезпечувалися з допомогою обмінних валютних курсів, сьогодні здійснюються шляхом загального зниження витрат. Результат: європейські менеджери й капітали нишпорять за межами ЄС у пошуках дедалі менших виробничих витрат.

Отже, найкращий спосіб економічно інтегруватися в Європейський Союз — це залишатися суверенною державою поза Європейським Союзом. Європа залишатиметься такою, якою вона є: великою зоною вільної торгівлі. Незабаром з’являться регіональні комплекси, засновані на давніх симпатіях, а також на прагматичних угодах. Призначення України не в тому, аби стати 26-м членом ЄС або енною губернією Російської Федерації, або ж європейським «тигром» або «Тайванем».

Призначення України полягає в тому, аби стати «драконом» Європи, тобто, з моєї точки зору, «Китаєм» Європейського континенту. Я вважаю, ця мета цілком може бути реалізована протягом десяти років. Для цього нею мають перейнятися найкращі фахівці в усіх сферах.

Нехай Україна захищає свої національні інтереси: Київ щонайкраще послужить інтересам своїх партнерів, сусідів і людства, коли переслідуватиме свої власні інтереси й інтереси українців.

І щоб захищати свої інтереси в своєму завоюванні Європи, від Атлантики до Уралу, вона не має потреби в жодному опікуні. Бо єдиний локомотив економічної інтеграції України в Європу — це сама Україна.

Проте, аби виконати свою історичну місію, країна повинна визначити як лідера того з двох суперників, котрий краще опанував мову економічного успіху XXI століття.

Мова економічного успіху

Монетаризм є наріжним каменем економічної думки й економічного успіху початку XXI століття. Ситуація в грошовій сфері, яку залишить у спадщину нинішній уряд, буде причиною головного болю для будь-якого з наступників.

В економічному плані майбутній президент незабаром має зіштовхнутися з проблематикою «квадратури кола»:

1. Управляти безперервним економічним зростанням із двозначним показником.

2. Зберігати низькі витрати виробництва для підтримки конкурентоспроможності країни.

3. Підвищувати рівень життя українців до європейського рівня.

4. Захищати Україну від системних ризиків у банківському секторі та промисловості.

Більшість західних економічних експертів сходяться в думці, що для забезпечення економічного зростання та прогресу в соціальній сфері країні потрібен лідер, котрий добре розбирається в економічних проблемах, лідер- монетарист. Бо економічний і соціальний прогрес — це благо для України.

А те, що добре для України, добре для іншого світу.