Повна версія

Ідея заочного (електронного) «круглого столу» із визнаними у світі науковими авторитетами в галузі біотехнології та генетики зародилася після поїздки групи українських фахівців і вчених, у т.ч...

| |

Соя, виведена за допомогою біотехнології, сьогодні становить понад половину обсягу світового ринку соєвих бобів

Достичає бавовна, стійка до шкідників

У теплиці науково-дослідного центру в Честерфілді

Ідея заочного (електронного) «круглого столу» із визнаними у світі науковими авторитетами в галузі біотехнології та генетики зародилася після поїздки групи українських фахівців і вчених, у т.ч. журналіста «Дзеркала тижня», восени минулого року до Сполучених Штатів Америки. Відвідання всесвітньо відомих наукових центрів й університетів, високих державних інстанцій, що визначають політику в галузі науки і техніки США, а також установ, що займаються питаннями якості продукції і біобезпеки (FDA, USDA і ін.), численні зустрічі з ученими і політиками, представниками громадських організацій і простих американців — усе це не залишило ні найменших сумнівів: Америка має намір ще активніше просуватися в розвитку біотехнологій. До того ж вона стурбована тим, що Європа вже наступає їй на п’яти, а Китай і Японія останнім часом здійснили величезний ривок уперед. (У Китаї, за деякими даними, уже зареєстровано 120 генетично модифікованих сортів сільськогосподарських культур.)

У той час як розвинені (і не тільки) країни світу вже давно зробили свій вибір — майбутнє за біотехнологією, що відкриває воістину фантастичні можливості в сільськогосподарському виробництві, медицині й інших сферах діяльності, Україна, на жаль, залишається поки що на узбіччі прогресу. Керівництво країни, попри набридлі обіцянки повернутися обличчям до науки, так і не змогло це зробити. Загравання з представниками наукової елітної верхівки, ритуальні зустрічі і чергові прожекти, дрібні і вимучені подачки молодим і заслуженим діячам науки лише погіршує загальне становище в науковій сфері. Наші наукові пріоритети залишаються такими тільки на папері. Здібні молоді вчені як виїжджали, так і продовжують виїжджати за кордон для роботи в тамтешніх біотехнологічних центрах і фірмах, і тих, хто продовжує активно працювати вдома в продуктивному для науки віці, стає усе менше. Досі в Україні не прийнято закон про державне регулювання в галузі використання генетично модифікованих організмів (ГМО). Широка громадськість має дуже слабке уявлення (а то й не має взагалі) про те, що відбувається в цій галузі як в Україні, так і світі.

Бажаючи отримати переконливі відповіді на багато актуальних питань, що стосуються розвитку біотехнології, ми вирішили об’єднати за допомогою електронної пошти відомих у світі вчених у рамках імпровізованої прес- конференції. Відверто кажучи, навіть попри попередні домовленості, не дуже вірили в живий відгук — як-не-як усі вони дуже зайняті люди. Тому свої запитання розіслали більш аніж десятьом адресатам, потай сподіваючись хоча б на кілька відповідей. Втішно відзначити, що через якийсь час ми одержали досить солідний обсяг електронної пошти, причому відгукнулися майже всі з тих, до кого ми звернулися. Представимо читачам учасників нашого електронного «круглого столу» (за алфавітом):

АММАНН Клаус — директор ботанічного саду Бернського університету, почесний професор університету. Відомий учений-ботанік, який спеціалізується в галузі біобезпеки. Засновник міжнародного журналу Environmental Biosafety Research. АТАНАССОВ Атанас — директор Агробіоінституту (до 2001 р. — Інституту генної інженерії) у Костінброді (Болгарія). Професор, член-кореспондент Болгарської АН і Болгарської академії сільськогосподарських наук. Член президії Болгарської академії сільськогосподарських наук, член ради управляючих Міжнародного центру генної інженерії та біотехнології (Трієст, Італія). БЛЮМ Ярослав — заступник директора Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України. Доктор біологічних наук, член- кореспондент НАН України. Голова Міжвідомчої комісії з біобезпеки, заступник голови Міжвідомчої ради з біотехнології при Кабінеті міністрів, керівник державної науково-технічної програми «Біотехнологія рослин і біобезпека». Як експерт брав участь у підготовці документів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з дослідження ефектів генетично модифікованих продуктів харчування на здоров’я людини. ГЛЄБА Юрій — академік НАН України, член Європейської академії наук. 1975 р. створив лабораторію цитофізіології та конструювання рослинної клітини. 1990 р. очолив Інститут клітинної біології та генної інженерії НАН України. Ю.Глєба розробив оригінальні методи генетичної трансформації рослин із використанням мікроін’єкцій рослинних клітин плазмідними ДНК, він став піонером в галузі одержання трансгенних рослин. Лауреат Держпремії СРСР (1984) і Держпремії УРСР (1989).

Працював менеджером і керівником відділу біотехнології в компанії American Cyanamide (США), яка тепер належить концерну BASF (ФРН). Згодом заснував у США і ФРН біотехнологічну компанію, нині працює у ФРН.ДЕЙ Пітер — директор Біотехнологічного центру при університеті Ратгерса (штат Нью-Джерсі). До цього очолював Інститут селекції рослин у Кембриджі, неодноразово обирався секретарем Міжнародної федерації генетиків. (1984—1993). ЕРВІН Роберт — голова ради директорів і генеральний директор компанії LSB (Large Scale Biology). Член інженерної спосетережної ради при президенті Каліфорнійського університету, голова спостережної ради Icon Genetics AG (ФРН). Співвласник ряду патентів, що належать компанії LSB. КІНДЕРЛЕРЕР Джуліан — асистент директора Шеффілдського інституту біотехнологічного права й етики при Університеті Шеффілда (Великобританія). Протягом останніх років був радником спеціального комітету по Європейському співтовариству палати лордів, а також працював радником ЮНЕП у столиці Кенії Найробі (2000—2001 рр.) Був членом спостережних рад по генетичній модифікації Великобританії і допомагав багатьом країнам у розвитку їхніх правових баз для біобезпеки. КЕНТЛІ Марк — радник Директорату наук про життя (біотехнологія, сільське господарство і продукти харчування) у Генеральному директораті наукових досліджень Єврокомісії. 1993—98 рр. очолював відділ біотехнології Директорату науки, технології й індустрії ОЕСР. Нинішня сфера його відповідальності включає, зокрема, аналіз еволюції знань в галузі наук про життя в Європі.

Має ступінь бакалавра (математика) Кембриджського університету, магістра економіки Лондонського університету, а також спеціалізовану освіту в галузі операційних систем і бухгалтерського обліку та фінансів. ЛЬЮЇС Джозетт — радник із питань біотехнології Агентства міжнародного розвитку (АМР) США. Здобула ступінь бакалавра (генетика) у Каліфорнійському університеті (Дейвис), потім ступінь доктора філософії (молекулярна біологія) у Каліфорнійському університеті (Лос-Анджелес). МакК’ЮЕН Алан називає себе просвітителем громадського сектора, ученим і адвокатом споживачів. Здобув ступінь доктора філософії в Оксфордському університеті, нині — професор Саскачеванського університету (Саскатун, Канада), автор ряду сортів рослин, отриманих за допомогою методів класичної селекції та біотехнології, брав участь у розробці канадських регуляторних документів для вивільнення в довкілля генетично модифікованих рослин. Голова Міжнародного товариства з біобезпеки, бере участь у роботі комісії Національної академії наук США, що оцінює регуляторну систему цієї країни для ГМ-рослин. МАЛИГА Пал — здобув ступінь доктора філософії 1972 року в університеті Сегеда (Угорщина). 1988 р. став професором генетики Університету Ратгерса (державний університет штату Нью-Джерсі). Його дослідницька група в Інституті Ваксмана розробила технологію трансформації пластид із використанням тютюну як модельної системи.

«ДТ»: ХХI століття називають «золотим століттям» біології. Те ж саме можна сказати про одне з її відгалужень — біотехнологію. Якими, на вашу думку, найвидатнішими досягненнями в цій галузі ознаменувався початок нового століття?

М.Кентлі: За останні шість десятиліть ми пройшли шлях від доведення Освальдом Ейвері (1944 р.) того факту, що ДНК є носієм спадкової інформації, через відкриття Френсісом Кріком і Джеймсом Вотсоном (1953 р.) структурної організації ДНК у вигляді подвійної спіралі — до повного розуміння молекулярних основ біологічної специфічності. Подальший розвиток методів генної інженерії і секвенування геномів, дають нам чудовий набір інструментів і нову базу знань, потрібних для розв’язання споконвічних проблем людства — забезпечення харчуванням, здоров’я та збереження довкілля.

П.Дей: Видатне досягнення — повне розшифрування геному людини. Той факт, що вся послідовність ДНК людини лише втричі довша, ніж у відносно простого, на наш погляд, хробака (Caenorhabditis elegans), буквально приголомшив. Це підкреслює складність механізмів контролю розвитку, які ще тільки належить з’ясувати, щоб пояснити, як взагалі зміг виникнути такий складний організм, як людина.

П.Малига: Звісно ж, з останніх важливих досягнень я б виділив повне розшифрування геному людини і геному модельної рослини арабідопсис. Хоча ці досягнення здебільшого належать до досягнень у галузі генетики або біології, вони матимуть величезний вплив на всі прикладні біотехнологічні розробки.

Ю.Глєба: Біологія останніх десятиліть — це невпинний ланцюг надзвичайно важливих відкриттів. Найбільше вражають роботи, що визначили роль ДНК як носія спадкової інформації, розшифрування генетичного коду, розробка технології рекомбінантних молекул ДНК (яка лежить в основі генної інженерії), гібридомна технологія, секвенування геномів бактерій, дріжджів, нематоди, рослини арабідопсис, людини. В цілому біологія як наука про складне значною мірою завершила «інвентаризацію» — вивчення деталей, з яких складається жива клітина, організм, і тепер стрімко перетворюється з науки, яка вивчає деталі (тобто науки аналітичної), на науку, яка ресинтезує ціле з деталей. Біотехнологія, прикладна біологія — прямий результат такого більш зрілого етапу в розвитку біології.

З великим жалем доводиться констатувати, що на цьому параді наукових перемог ученим із країн колишнього СРСР відведено порівняно скромне місце, незважаючи на блискучі досягнення наших біологів наприкінці XIX — на початку XX століть. Нав’язане ідеологами комунізму мракобісся, у біології сумно відоме під назвою лисенківщини, не дало змоги нашим ученим повною мірою скористатися тією багатющою спадщиною, яку залишили такі корифеї феноменологічної біології, як Д.Івановський, М.Холодний, М.Вавілов, Г.Левитський, І.Мечников, І.Шмальгаузен та багато інших. Небагатьом, переважно тим, хто залишив свою країну, вдалося повною мірою реалізувати свій талант. Серед них Георгій Гамов — блискучий фізик з Одеси, який уперше сформулював ідею генетичного коду, а також Зельман Ваксман, уродженець України, який відкрив стрептоміцин і в такий спосіб врятував сотні тисяч людей під час і після Другої світової війни, відзначений за своє відкриття Нобелівською премією. Щоправда, світ його знає як американського вченого.

А.Атанассов: Важко виділити найбільші досягнення в цій галузі на початку нового століття. Високошвидкісні методи розшифрування послідовностей ДНК (секвенування) і потужні обчислювальні засоби для розшифрування геномів людини та інших організмів, удосконалення мас-спектроскопії, ядерного магнітного резонансу, альфа-променевої кристалографії дозволили здійснити революційний прорив у можливостях кількісної та якісної ідентифікації білків, а також у розумінні структури індивідуальних білків і навіть мультипротеїнових комплексів. Віхами в біології є повідомлення про розшифрування структури нуклеосоми і комплексу РНК-полімерази, а також реальний шанс одержати у недалекому майбутньому повну картину рибосоми. Розвиток нових технологій дає змогу вченим застосувати отримані дані про будову геному і розпочати пошук відповіді на принципово нові питання про комплексну природу живих клітин.

Я.Блюм: Щоб не повторювати вже сказаного колегами, оскільки вони окреслили основні віхи революціонізуючого розвитку біології ХХ століття, хотілося б коротенько зупинитися на тих досягненнях біотехнології, які поки що випали з кола обговорюваних питань. Тут і перші кроки генної терапії. Це і перші успішні спроби клонування тварин, які, безперечно, будуть удосконалені, бо можуть послужити хорошою основою для подальшого розвитку генної терапії та генної інженерії тварин (і людини?). Це й конструювання штучних (артефактних) хромосом. Чи усвідомлюємо ми, що, знаючи будову генів і карту геному того або того організму в цілому, вчені стоять на порозі ще більш немислимих розробок — таких, як заміна певних генів у хромосомі, синтез цілком функціональних штучно створених хромосом?

А.МакК’юен: Це можливість перенесення генів, що дає змогу подолати так званий «видовий бар’єр», який обмежує поліпшення певних властивостей у процесі класичної селекції.

Дж.Кіндерлерер: Прогрес біотехнології впродовж останніх кількох років вражає. Ми вже протягом століть, якщо не тисячоліть, використовуємо біотехнологію для створення безпечної їжі й безпечних напоїв (очевидні приклади повсюдного використання вина й пива замість води як ферментованих продуктів). Якщо хочете, навіть селекцію кращих сортів рослин також можна розглядати як продукт біотехнології. Бо в процесі селекції можна відібрати екземпляри з бажаними властивостями, застосувати «традиційні» методи і в результаті одержати новий сорт із заданими характеристиками. Але все це потребує величезних витрат часу.

І раптом, починаючи з 70-х і 80-х років XX століття, у нас з’явилася можливість локалізувати гени й елементи, що контролюють їх в організмі, певною мірою розуміти їхню функцію, знаходити підходи для перенесення цих елементів будь-якому мікроорганізму чи рослині. Це означає, що ми отримали можливість модифікувати ці організми таким чином, щоб одержати нові лінії зі зміненими характеристиками, переважно лише з тими характеристиками, які ми відібрали. Модифікований організм, своєю чергою, дає нам інформацію про поведінку конкретного гена в геномі, про взаємодію генів і контролюючих їх послідовностей, які опинилися в новій «обстановці», а також забезпечує можливість комерційного використання нових характеристик. Це надзвичайно цікаво — створювати новий сорт, здатний протистояти певним несприятливим чинникам, завдяки інформації, отриманій із цілком інших організмів.

Цього було досягнуто шляхом з’ясування структури ДНК; вивчення механізмів, задіяних у процесі реплікації (відтворення) цієї молекули; відкриття ферментів, необхідних для того, щоб вирізати та зшивати фрагменти. Але найважливішою стала можливість секвенування ДНК та ідентифікації таким чином усіх її елементів і способів, з допомогою яких вони з’єднуються в цілісний ансамбль.

Дж.Льюїс: З погляду перспективи розвитку науки, можливо, найвидатніше досягнення біотехнології на світанку нового століття — завершення створення докладної карти людського геному. Цей прорив дозволить нам краще зрозуміти наш взаємозв’язок з іншими організмами, усвідомити, що робить людей схожими між собою та що відрізняє нас від решти, озброїть досконалішими підходами для з’ясування причин виникнення хвороб і пошуку нових способів лікування.

Але, з другого боку, вражають швидкість і розмах, із якими наукові досягнення трансформуються в процес одержання нових фармацевтичних препаратів або сільськогосподарських продуктів. Ліки, отримані завдяки біотехнологіям, приміром інсулін для лікування діабету чи вакцина проти поліомієліту, прокладають шлях до ефективніших засобів із меншими побічними ефектами, бо вони будуть націлені, швидше, на специфічні молекули, які зазнали змін у процесі захворювання, а не на складніші фізіологічні симптоми. Вражаюче: всього після шести років від моменту схвалення для комерційного використання у США першої ГМ-культури серед сільськогосподарських культур, таких, як соя, більшу частину вирощуваних на полях «традиційних» рослин витіснено генетично модифікованими. Ця швидкість визнання і у фармацевтиці, і в сільському господарстві демонструє не лише міць біотехнології як наукового підходу, а й ті переваги, які вона дає фермеру й охороні здоров’я.

«ДТ»: Які ж досягнення біотехнології рослин ви могли б назвати найістотнішими на початку нового тисячоліття? Як, на вашу думку, вони вплинуть на створення нових продуктів харчування у найближчі 10—20 років?

Ю.Глєба: 1. Розробка методів маніпуляції рослинних клітин, генетичної трансформації рослин. 2. Секвенування геномів рослин. 3. Прогрес у розумінні біохімічних процесів, які лежать в основі функціонування рослин.

Завдяки цим досягненням ми зможемо вже найближчим десятиліттям повною мірою скористатися рослиною як найдешевшою й екологічно найбезпечнішою фабрикою для виробництва більшості необхідних людині матеріалів, їжі, медичних препаратів, хімічних сполук, сировини тощо.

А.Атанассов: Розшифрування геномів арабідопсису та рису вже визначили наперед цілу низку досягнень, пов’язаних з ідентифікацією функцій генів, — функціональною геномікою. Функціональна інформація, яка стосується моделей експресії генів, взаємодій між різноманітними білками, відповіді на функціональну недостатність у зв’язку з мутацією, приведуть нас до розуміння механізмів інтеграції функцій різноманітних генетичних елементів. Кількість сукупних даних, які буде переглянуто протягом кількох найближчих років, незабаром стане базою для виробництва харчових продуктів принципово іншої якості — абсолютно нових або з поліпшеними властивостями.

М.Кентлі: Розшифрування геному арабідопсису й обумовлена цим поява молекулярної бази для вивчення й удосконалення усіх функціональних властивостей рослин. Такі підходи, як використання генів білкової оболонки вірусів для вбудовування в рослини, здатність останніх ефективніше захищатися від шкідників, дозволять протягом прийдешніх десятиліть послідовно підвищувати продуктивність сільського господарства. В результаті забезпечення дедалі зростаючого населення можна буде поєднати з припиненням тенденцій руйнування довкілля.

Дж.Кіндерлерер: Ми вже повністю розшифрували кілька геномів, і незабаром очікується повне розшифрування геному рису. Маючи величезну базу даних про послідовності тисяч відомих генів, ми зможемо ідентифікувати зміни алелів генів, що дозволить істотно змінювати характеристику організмів, важливих для харчової промисловості. Розуміння цього ефекту дозволить здійснювати значно точніші й спрямованіші зміни. Ми рухатимемося від введення чужорідних генів, позбуваючись усіх проблем, пов’язаних із цим, до заміщення невеликої кількості азотистих основ у вже існуючому гені конкретної рослини чи мікроорганізму. І тоді вже не буде чужорідної ДНК, не буде випадкових змін у системах контролю роботи генів.

Я.Блюм: Згадані вище досягнення біотехнології дозволять легше і цілеспрямованіше створювати ГМ-рослини не лише для виробництва продуктів харчування, а й для очищення забруднених хімічними речовинами і токсичними металами територій (фіторемедіація), використовувати рослини як «фабрики» чи «реактори» для виробництва фармацевтичних білків (передусім вакцин) та інших біологічно активних сполук, швидше вирощувати ліси.

З одного боку, ці розробки можуть бути прискорені впровадженням ефективніших методів точної доставки і посадки чужорідних генів у геном рослин. З другого — успіх їх забезпечуватиметься зростанням рівня наших знань про метаболізм рослин (із тим, щоб його також ефективно змінювати з метою, наприклад, виробництва клітинами нових сполук чи деградації різноманітних ксенобіотиків), а також умінням забезпечити ефективність накопичення клітинами рослин продукованих сполук або їхньої секреції в навколишнє середовище (наприклад, шляхом ризосекреції).

П.Малига: Найбільш жваво обговорюється зараз питання синтезу вітаміну А в «Золотому рисі» — продукті спільних наукових розробок груп Інго Потрикуса з Федерального технологічного інституту (Швейцарія) і Пітера Бейєра з Університету Фрайбурга (Німеччина). («Дзеркало тижня» уже присвятило цій темі окрему публікацію. — Прим. ред. ) Ще я хотів би звернути увагу на експресію людського соматотропіну (гормону росту) у хлоропластах тютюну. Це дослідження заклало нову тенденцію в біотехнології рослин, а саме: синтез фармацевтичних і діагностичних препаратів та оральних вакцин рослинами. Експресія соматотропіну тютюном — це робота Джеффрі Стауба і його колег у Monsanto Co., результати якої опубліковано в журналі Nature Biotechnology (т. 18, с. 333, 2000). Синтез рослинами антитіл та оральних вакцин уже був описаний раніше. Недоліком попередніх робіт був відносно низький рівень експресії бажаних продуктів. І ось уперше важливий, із фармацевтичного погляду, білок у значних кількостях синтезований шляхом використання нової системи експресії в хлоропластах.

А.МакК’юен: Трансформація основних сільськогосподарських культур із метою змінити як їхні вхідні характеристики, так і кінцеві властивості відкриває колосальні можливості. Різко зростуть якість і кількість харчових продуктів.

П.Дей: Селекція рослин нині ввійшла в епоху спрямованих генетичних змін. Однак ми все ще перебуваємо на найбільш ранніх стадіях розуміння того, що саме треба змінити, аби підвищити врожайність культури, якість продукту чи стійкість до чинників довкілля. Протягом певного часу, мабуть, біотехнологія, швидше, розроблятиме підходи, які доповнюють традиційні методи селекції, а не призводитиме до настільки різких генетичних змін, як це описується в газетних статтях. Традиційна агрономія змінила обличчя планети, внісши величезні зміни й у довкілля. Знищення тропічних лісів «вогнем і сокирою» — лише один з аспектів крайності. Біотехнологія стане одним із найважливіших засобів для впровадження стійкого збалансованого виробництва у XXI столітті, що знадобиться в новому столітті для того, аби прогодувати зростаюче населення Землі.

Дж.Льюїс: Епохальним досягненням у галузі досліджень з біотехнології рослин є розшифрування геному арабідопсису. Це досягнення прискорить процес нашого розуміння механізмів функціонування рослини на молекулярному рівні і, таким чином, послужить збільшенню кількості «точок втручання» у процес селекції або інженерії рослин на благо людини. Зокрема, дані геноміки дозволять нам зрозуміти такі значно складніші властивості, як посухо- чи морозостійкість.

Інший приклад полягає в маніпуляціях із рослинами з метою поліпшення процесу їхнього живлення завдяки глибокому розумінню того, як рослини акумулюють поживні речовини. Знаючи, які гени і молекули контролюють ці процеси, ми зможемо отримати рослини з підвищеним вмістом таких мікроелементів, як залізо, генетично модифікувати їх з тим, щоб вони самі синтезували необхідні компоненти, зокрема провітамін А. Ми ще побачимо не лише рослини з підвищеним вмістом мікроелементів і вітамінів, а й рослини, що використовуються як ліки. Наприклад, рослинна олія, яка перешкоджає розвитку серцево-судинних захворювань чи діабету, або ж продукти, що знижують ризик виникнення ракових захворювань. Роль продуктів харчування у зміцненні здоров’я, мабуть, підвищуватиметься, особливо в міру подовження тривалості життя людини.

Паралельно з цим біотехнологія ширше застосовуватиметься у розв’язанні продовольчої проблеми в країнах, які розвиваються. У світі голодує понад 800 мільйонів чоловік. Той аргумент, що на Землі достатньо продуктів харчування, аби нагодувати всіх голодних, і проблема полягає в оптимізації системи розподілу, — не відповідає на запитання, як допомогти бідним придбати ці продукти харчування. Біотехнологія дає нам новий потужний інструмент, що доповнює вже існуючі способи підвищення продуктивності сільського господарства і, як наслідок, стимулювання економічного зростання у бідних країнах.

«ДТ»: Як ви оцінюєте перспективи розвитку біотехнологій, зокрема генної інженерії, у світі?

П.Дей: Біотехнологія вже посіла важливе місце в медицині. Діабетики, не роздумуючи особливо, користуються рекомбінантним людським інсуліном, отриманим завдяки модифікованим мікроорганізмам. У міру усвідомлення того, що ризик, пов’язаний із застосуванням біотехнології в сільському господарстві, невеликий, вона застосовуватиметься дедалі ширше.

П.Малига: Існує величезна різниця між сприйняттям продукції генної інженерії, яка використовується у сфері охорони здоров’я, і тією, що вживається в їжу. Тоді як медична продукція вже отримала загальне визнання — впровадження генетично модифікованих продуктів харчування в окремих розвинених країнах наштовхнулося на дуже сильну опозицію. Розвіяти її побоювання можна лише шляхом підвищення рівня освіти. Враховуючи очевидні переваги генної інженерії, відсутність будь-яких серйозних прикрощів, прогнозованих опонентами ГМ-продуктів, і продовження кампанії з просвіти громадськості, можу припустити, що вже через кілька років виступи опозиції сприйматимуться як анахронізм. Головна рушійна сила дедалі ширшого визнання ГМ-культур у країнах, які розвиваються, — потреба у збільшенні харчової бази, яку можна задовольнити завдяки зростанню масштабів виробництва таких культур.

А.Атанассов: Зрозуміло, що у глобальному плані лідер, звісно, США, де всі сфери біотехнології розвиваються однаково добре і збалансовано, у тому числі й розробка заходів безпеки. Однак залишається ще складне питання з приводу того, як біотехнології зможуть заслужити довіру з боку розвинених країн і країн, що розвиваються, і як розв’язати проблему з правами на інтелектуальну власність.

М.Кентлі: Схоже, що США збережуть свої лідируючі позиції в розвитку і застосуванні сільськогосподарських біотехнологій. Що ж стосується фармацевтики, то США і ЄС представлятимуть два центри наукових досліджень у сфері створення і впровадження новітніх терапевтичних засобів. У інших частинах світу основними гравцями, виходячи з їхніх можливостей поєднати в собі науковий і технічний потенціал із великими сільськогосподарськими інтересами, стануть очевидно, насамперед Бразилія, Китай та Індія.

Головне питання полягає в тому, чи зможемо ми підтримувати відкриту систему світової торгівлі, досягнувши консенсусу з приводу науково обгрунтованої системи регулювання генно-інженерної діяльності й уникнувши заборон та блокад, оголошених із причин, не пов’язаних із проблемами захисту здоров’я та довкілля. Важливі з цього погляду угоди Світової організації торгівлі (СОТ). Протокол з біобезпеки породжує запитання, чи зможе він реально забезпечити захист біологічного розмаїття, сприяти розробці і поширенню більш дружніх щодо довкілля технологій.

А.МакК’юен: Відповідно до регіональних пріоритетів. Кожен регіон визначить, у чому полягають його локальні потреби і як використовувати генні технології для їх задоволення. Базові підходи будуть спільними у всьому світі, однак властивості вироблених продуктів різнитимуться.

Ю.Глєба: Хотів би сподіватися, що в найближчому майбутньому ставлення до ГМ-рослин як харчового продукту зміниться. За період із 1994 по 1999 рік у США вирощено близько 3,5 трильйона одиниць ГМ-рослин; ці рослини ввійшли в харчовий раціон кожного американця, і жодних негативних наслідків для здоров’я людини ніким не виявлено. На жаль, у країнах ЄС, які не відчувають гострих проблем із нестачею продовольства (радше навпаки), цю проблему занадто заполітизували.

Ще більше жаль, що аналогічна ситуація простежується в багатьох розвинених країнах, у тому числі в Україні, тобто в країнах, для яких біотехнологія могла б стати таким самим трампліном у світ багатства й добробуту, яким стали для багатьох азіатських країн електроніка і комп’ютерна технологія.

Я.Блюм: Уже перші кроки у використанні ГМ-рослин могли б сприяти економічному розвитку України, насамперед через підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Помилкове твердження, що в нас вирощується достатньо сільськогосподарської продукції, і високої якості. Так, в Україні у 1994 р. розорані землі становили 59% загальної території, тоді як у Франції — 35%, Німеччині — 34%, Великобританії — 25%, Італії — 40%. У сільському господарстві України працює 20% усіх трудових ресурсів, у Франції — 5%, Німеччині — 4%, Великобританії — 2%, Італії — 9%. При тому, що ми маємо найродючіші землі, врожайність основних сільськогосподарських культур (пшениця, жито, кукурудза, картопля, цукровий буряк) того ж 1994 р. була в нас у 2—3,5 разу нижча, ніж у вищезазначених країнах. У більшості випадків наші сорти рослин неконкурентоспроможні на світовому ринку, бо відставали від його вимог, а насіннєвий (посадковий) матеріал не підлягає експорту, бо не сертифікований відповідно до міжнародних стандартів.

Напевно, нам не завадило б уважніше придивитися до світових тенденцій розвитку ринку генетично модифікованих рослин. Так, за попередніми оцінками, у 2001 р. загальні площі сільгоспугідь зростуть у світі до 50 млн. га, тобто майже на 15% , порівняно з минулим роком. Дедалі виразнішою стає зміна політики ЄС щодо використання ГМ-рослин у сільському господарстві. У вересні нинішнього року я був запрошений на нараду експертів у Брюссель, де ЄС розглядав спеціальний документ, присвячений стратегічному баченню біотехнології. Це досить об’ємний документ, зміст якого зводиться до того, як краще використовувати потенціал біотехнології, у тому числі сільськогосподарської, для того, щоб протягом нинішнього десятиліття створити найбільш конкурентоспроможну і динамічну економіку у світі.

Дж.Льюїс: Очевидно, у найближчі п’ять-десять років кількість країн, які вирощують ГМ-культури, значно збільшиться. Протягом кількох останніх років Південна Африка, Індонезія, Індія, Замбія, Філіппіни, Кенія та Китай перебувають на різних стадіях польових випробувань або початкових етапів упровадження ГМ-культур. Навіть попри те, що дискусія з приводу безпеки таких культур триває, у тих країнах, де біотехнологія продемонструвала свої переваги для фермерів, довкілля, національної економіки, уряди вже почали робити обережні кроки вперед. Це чітко видно на прикладі з бавовною, стійкою до комах. Її вирощування дозволяє значно зменшити використання пестицидів. Це має велике значення для економіки цілого ряду країн, у яких бавовна є важливою культурою.

Біотехнологія — це дуже широкий набір інструментів, а не обмежений набір продуктів. Біотехнологія інтегруватиметься у нашу систему сільського господарства в міру того, як ми прагнутимемо задовольнити зростання потреби в продуктах харчування і водночас зменшити вплив сільського господарства на довкілля.

«ДТ»: Тепер хотілося б перейти до ознайомлення з окремими досягненнями в галузі біотехнології. Проф. Дей, оскільки очолюваний вами центр відомий оригінальними роботами у галузі біотехнології рослин, чи не могли б ви коротенько розповісти про них, зокрема про фіторемедіацію і ризосекрецію?

П.Дей: Біотехнологічний центр сільського господарства і довкілля при Університеті Ратгерса було створено 1987 року. Серед наших перших успіхів — відкриття групою Іллі Раскіна того факту, що здатність рослин засвоювати розчинені неорганічні іони з грунту і води може бути використана для видалення із забруднених територій важких токсичних металів, таких, як свинець і кадмій. Особливо корисними в цьому сенсі виявилися окремі лінії індійської гірчиці (Brassica juncea).

Раскін і його колеги також виявили, що рослини секретують ряд хімічних сполук через корені, стебла і листя, і що спектр утворених сполук визначається стресовими чинниками довкілля і може бути також модифікований методом генної інженерії. Дослідження виділених сполук привело до створення впроваджувальної фірми Phytomedics Inc., що розробляє можливості напрацювання рослинами фармацевтичних препаратів і рекомбінантних білків.

Наші дослідження спрямовані також на з’ясування механізмів стійкості рослин до захворювань та її підвищення. Це привело до відкриття того факту, що саліцилова кислота відіграє роль перемикача в запуску механізмів стійкості (І.Раскін), до ізолювання і клонування декількох генів, багатообіцяючих із погляду отримання нових рослин.

Трансформовані лінії газонної трави, отримані з допомогою «генетичної гармати» у лабораторії Фейта Біленджера, використовуються як джерело генів стійкості до захворювань у програмах із селекції газонної трави у співдружності з коледжем Кука. Ми також провели спеціальні польові експерименти для вимірювання поширення генів стійкості до гербіцидів з допомогою пилку, що його розносить вітер.

Центр також бере активну участь у дослідженні ролі мікроорганізмів в екологічній ремедіації. Крім того, ведуться й інші роботи з дослідження механізмів утилізації анаеробами основних органічних забруднювачів грунтових вод, характерних для Сполучених Штатів. А в лабораторії Гербена Зільстри досліджуються механізми, з допомогою яких різноманітні штами аеробних бактерій утилізують ароматичні сполуки як джерело вуглецю й енергії.

«ДТ»: Професоре Малиго, фахівцям у галузі біотехнології добре відомі ваші піонерські праці з трансформації хлоропластів. Чи не могли б ви розповісти про переваги цієї технології, порівняно з трансформацією ядерної ДНК, і про можливі перспективи використання цього підходу для вирішення практичних завдань?

П.Малига: Хлоропласти — це клітинні органели, які спеціалізуються на фотосинтезі. Вони мають свій власний геном, що передається нащадку по материнській лінії в усіх важливих сільськогосподарських культурах. Оскільки хлоропласти не беруть участі в процесі запилення, виключається можливість перенесення з допомогою пилку будь-яких генів, інкорпорованих у геном пластид, у тому числі і генів стійкості до гербіцидів. Це дає можливість краще контролювати подальшу долю штучно внесених генів стійкості до гербіцидів, не допускаючи їхнього поширення з пилком на рослини з сусідніх полів.

Ще одне застосування хлоропластів — використання їх як білкових фабрик. Технологія експресії генів хлоропластів грунтується на винятковій здатності цих клітинних органел ефективно синтезувати й накопичувати білки. І, що цікаво, хлоропласти навіть краще виконують завдання синтезу людських білків, ніж традиційні мікроорганізми, використовувані для ферментації (такі, як E. coli), чи рослини з генами, інкорпорованими в їхні ядра. Здається, тютюн найбільше придатний для продукування білків, що дає нове життя цій суперечливій сільськогосподарській культурі у новому тисячолітті.

Звісно, в галузі технології хлоропластної експресії є чимало проблем. І найвужче місце — те, що трансформація хлоропластів, із погляду успадкування, набагато складніша, ніж трансформація ядерних генів. Потрібно ще кілька років для того, аби ми змогли скористатися плодами трансформації хлоропластів у широкому ряду польових культур.

Я.Блюм: Тут доречно зауважити, що вже є й інші підходи до одержання рослин-продуцентів чужорідних білків із допомогою біотехнології. Альтернативою трансформації рослин ДНК в окремих випадках може бути трансфекція рослин вірусами з метою одержання біологічно активних речовин. Уже навіть існують компанії, що поставили цей метод на «конвеєр». Передусім це компанія LSB, очолювана д-ром Бобом Ервіном.

«ДТ»: Містере Ервіне, позаяк ваша компанія має ексклюзивні права на розробки в цій галузі, хотілося б почути вашу думку про перспективи розвитку цього підходу.

Б.Ервін: Нині спільно з медичним центром Стенфордського університету ми проводимо клінічні випробування пацієнт-специфічної терапевтичної вакцини проти не-Ходжкіновської лімфоми, різновиду раку. Цю вакцину виробляють рослини тютюну, в які з допомогою вірусного вектора переноситься ген, асоційований із лімфомою пацієнта, для синтезу специфічного білка. Ми вже досягли чудових результатів щодо часу, протягом якого можна ізолювати необхідний ген у хворого (внаслідок біопсії), впровадити його у вірусний вектор, аби інфікувати ним рослину, й отримати вакцину. Вартість такого терапевтичного білка значно нижча, порівняно з використанням з цією ж метою традиційніших систем культури клітин ссавців. Я дуже оптимістичний в оцінці перспектив використання цього підходу для комерційного виробництва різноманітних терапевтичних продуктів.

На додачу до низької вартості й високої ефективності продукції білка з використанням вірусних векторів, ми одержали відмінні результати з екологічної безпеки. Ми провели численні польові дослідження у трьох штатах із використанням різноманітних підтипів вірусів та генів і ніде не зіштовхнулися з ризиком забруднення довкілля чи з загрозою безпеці.

«ДТ»: Юрію Юрійовичу, недавно ви створили компанію, яка одночасно почала функціонувати у США та Німеччині. Яка основна спрямованість її діяльності? Які біотехнологічні продукти ви зможете запропонувати ринку протягом найближчих років?

Ю.Глєба: Дослідження в «Айкон Дженетікс», компанії, яку я очолюю, ведуться у двох важливих напрямах. По-перше, ми розроблюємо нові методи й технології генної інженерії рослин, які дозволяють нашим клієнтам вести біотехнологічні роботи значно швидше, ефективніше й безпечніше. У цьому сенсі наш продукт — це технології, а не рослина з новою ознакою. По-друге, ми займаємося виробництвом фармацевтичних білків, передусім антитіл, у рослинах. Ми гадаємо, що розпочнемо клінічні випробування наших препаратів уже 2003 року. На жаль, через ситуацію з неприйняттям ГМ-рослин як їжі ми не можемо собі дозволити ризик розробляти ГМ-рослини з цією метою. Проте наші технології однаково придатні і для таких робіт, тобто вони «подвійного застосування».

«ДТ»: На відміну від традиційної селекції, генна інженерія може легко маніпулювати генами, незважаючи на природні кордони між біологічними видами, приміром «підсаджувати» гени тварин рослинам. Що може статися за умови порушення природних міжвидових кордонів?

П.Малига: Можливість переміщувати гени між різними таксономічними групами, незважаючи на їхню статеву несумісність, — це одна з реальних переваг біотехнологічного підходу, позаяк потенційно значимі гени, незалежно від їхнього джерела, можуть бути перенесені в рослини.

Проте зреалізованість біотехнологічного підходу залежить від точного розуміння молекулярних основ явища. Приміром, якщо ми бажаємо перенести властивість стійкості до холоду в сільськогосподарську культуру, традиційний селекційний підхід потребує ідентифікації організму-донора, що толерантний до холоду й сексуально сумісний зі схрещуваною рослиною. Такий донор типово є диким видом із низькою врожайністю й іншими непривабливими агрономічними характеристиками. З допомогою традиційного підходу перший гібрид вважається отриманим тоді, коли вдасться відібрати перше покоління насіння зі стійким успадкуванням комбінації ознаки стійкості до холоду та решти бажаних властивостей для цієї культури. Процес селекції обтяжливий і може тривати десятки років. А якщо гени, відповідальні за холодостійкість, відомі і вже клоновані, вони можуть бути впроваджені безпосередньо у відповідну сільськогосподарську рослину без перенесення небажаних властивостей від рослини-донора.

Звісно ж, джерелом генів стійкості до холоду можуть бути бактерії або клітини тварин. При цьому інстинктивно виникає підозра: чим більш віддаленим буде це джерело, тим більша можливість того, що в результаті може вийти щось жахливо помилкове. А насправді чим віддаленішим виявляється це джерело, тим більше знань нам доводиться нагромадити для того, аби здійснити бажану зміну. До того ж нові культури, створювані методом генної інженерії, піддаються дуже прискіпливій оцінці, відповідно до найсуворіших інструкцій.

Більше того, хоча ми й порушуємо природні кордони між видами, вибираючи потрібний нам ген, — ми набагато ретельніше оцінюємо, описуємо й досліджуємо зміни, що відбулися, ніж у випадку, коли йдеться про традиційну селекцію. На мою думку, нові культури, які пройшли такі жорсткі випробування, так само безпечні, як і продукти традиційної селекції.

«ДТ»: І все ж, для того щоб відчути наслідки хімічної революції, людству знадобилося півстоліття. Щоб зрозуміти, яку небезпеку приховує в собі ядерна енергетика, знадобився Чорнобиль. Чи можливо, що екологічні наслідки використання генетично модифікованих організмів залишатимуться неочевидними протягом багатьох років, і лише моніторинг віддалених наслідків продемонструє ступінь впливу ГМО на навколишнє середовище?

П.Дей: Сільське господарство вже призвело до тяжких екологічних наслідків. За останні два століття воно істотно змінило обличчя Землі. Величезні території, що раніше були частиною природних ландшафтів, нині обробляються людиною. Можу припустити, що немає прикладів, які демонструють поліпшення природних умов за допомогою сільського господарства. Як мені здається, порівняно з цим впливом ефект ГМО буде мінімально негативним.

У США нині продовжуються дебати стосовно впливу Вt-кукурудзи (стійкої до стеблевого метелика внаслідок перенесення відповідного гена від Bacillus thuringiensis. — Ред. ) на метелика-монарха. Противників ГМ-рослин турбує те, що може загинути деяка гусінь, яка харчується молочаєм, що росте на посівах Bt-кукурудзи. Цікаво, при цьому хтось поставив собі запитання: яка незліченна кількість комах гине після обприскування полів інсектицидами? Можливо, ми справді нині не можемо ще передбачити деякі екологічні наслідки впровадження ГМ-рослин. Але життя не буває без ризику. У міру того, як ризики від використання ГМ-рослин стануть виявлятися, можна буде вживати заходи щодо їхнього усунення.

Альтернатива — повна заборона на використання ГМО. З моєї точки зору, варто обережно рухатися вперед і використовувати цю технологію для підтримки і підвищення нашої власної сільськогосподарської продуктивності і для того, щоб люди в країнах, які розвиваються, змогли б самі себе нагодувати.

Дж.Кіндерлерер: На мій погляд, трансгенні організми, переважно стійкі до шкідників (в основному за рахунок токсинів, що походять із Bacillus thuringiensis) і гербіцидів, не матимуть значного впливу на навколишнє середовище. Не схоже також, щоб вони спричинили серйозні наслідки з погляду безпеки харчових продуктів. Введення цих генів може вплинути на їстівність ГМ- рослин для комах, і в такий спосіб викликати зміни в популяції комах. Складніше побачити, як ці рослини вплинуть на безпеку харчових продуктів, не рахуючи випадків, пов’язаних із змінами кількості лектинів й інших захисних сполук, що виявлені в звичайних рослинах.

У разі ж модифікування рослин у такий спосіб, щоб вони мали підвищену здатність протистояти ворожому навколишньому середовищу, виникають, проте, побоювання з приводу їхнього можливого впливу довкілля. Стійкість до солей, води, засухи тощо матиме вплив, передбачити який важко, тому приступати до цих розробок слід з особливою обережністю. Крім того, ми повинні гарантувати, що будуть вжиті всі необхідні запобіжні заходи в усіх випадках, коли продовольчі або кормові культури модифікуються з метою одержання фармакологічно активних сполук, що можуть бути перенесені до інших рослин або проникати в грунт і потім у воду.

«ДТ»: У середовищі тих, хто не згодний із використанням ГМ-рослин, у тому числі й у нашій країні, існує точка зору, що вони агресивніші порівняно зі своїми немодифікованими «батьками», і тому нові сорти таких рослин поводитимуться непередбачено. Наскільки це твердження відповідає дійсності?

П.Дей: У цілому продукти селекції рослин значно менш агресивні, ніж вихідні або дикі рослини. Це пояснюється тим, що в них людина прагне закріпити вигідні для себе якості, а це найчастіше серйозно обмежує їхню здатність виживати за межами фермерського поля, де культивування і контроль за бур’янами значно полегшує їм життя. Так, приміром, багато зернових культур відбиралося за тією ознакою, що їхнє колосся не розсипається в процесі дозрівання. Це істотно полегшує збирання врожаю, і водночас перешкоджає природному поширенню насіння. Я припустив би, що це буде справедливим і відносно ГМ-рослин, тому що по суті вони також є рослинами, що культивуються. Недавні експерименти у Великобританії показали, що сільськогосподарські ГМ-рослини, тестовані на виживання в природних умовах, не мають жодних переваг перед їхніми дикими родичами.

І все ж існують деякі побоювання, що чужорідні гени з ГМ-рослин можуть передаватися іншим диким рослинам, у результаті чого виникнуть бур’яни, які буде складніше контролювати. Ця небезпека має бути усвідомленою. Вважається необачним уводити ген толерантності до гербіцидів у рис там, де червоний рис росте як бур’ян, і в сорго там, де бур’яном є гумай (алепське сорго). Схрещування з цими видами сильних бур’янів може зробити неефективним використання гербіцидів для боротьби з ними.

Я.Блюм: Я вважаю, професор Дей має на увазі статтю М. Кроулі і співавт. «Трансгенні культури в природних умовах», опубліковану в одному з лютневих номерів «Нейче» (Nature, 2001, т. 409, 8 лютого). Примітно, що ця робота є одним з перших довгострокових досліджень, які показують, що виживання трансгенних культур у Європі повинно бути переоцінене на довгостроковій основі. Проведені авторами експерименти з вирощування чотирьох різноманітних трансгенних культур (рапс, картопля, кукурудза і цукровий буряк) у 12 різноманітних районах протягом більш ніж десяти років показали, що ГМ-рослини не мають підвищеної агресивності чи здатності до виживання порівняно з їхніми немодифікованими батьками. Це підтверджує малоймовірність виживання ГМ-рослин, стійких до гербіцидів і комах, у природних умовах або можливість їхнього перетворення на супербур’яни.

«ДТ»: Професоре МакК’юен, торік ви були організатором чергового міжнародного симпозіуму з біобезпеки ГМО. Яка ваша оцінка нинішнього стану біобезпеки як нової наукової дисципліни? Які перспективи її розвитку?

А.МакК’юен: Біобезпека не є новою галуззю досліджень, але вона являє собою сферу підвищеної уваги. Я вітаю збільшення досліджень у галузі біобезпеки і поширення їхніх результатів, тому що поточному діалогу і дебатам уже зробили ведмежу послугу дезінформація і непорозуміння, зокрема, відносно відмінностей у питаннях біобезпеки між ГМ-рослинами й іншими рослинами.

«ДТ»: Які з наукових проблем біобезпеки вже вдалося вирішити і на які ще потрібно знайти відповіді?

А.МакК’юен: Дехто міг би заявити, що вирішених проблем біобезпеки немає. Проте я вважаю, що про вирішення однієї такої проблеми (принаймні, з наукової точки зору) говорити вже можна. Це стосується припущення, що генетична модифікація, з погляду спадкоємності, ризикованіший процес, ніж традиційні методи впровадження генів. Якби це було так, я думаю, ми вже побачили б докази на користь цієї точки зору. З початку 1970-х перед нашими очима пройшли кілька тисяч ГМО, проте ознаки спадкової «ризикованості» так і не виявилися. Зрозуміло, що можливе виникнення ризиків, пов’язаних з індивідуальними або специфічними видами ГМО, але аж ніяк не з ГМО як із класом організмів.

«ДТ»: Які потенційні ризики, пов’язані з використанням ГМО, повинні розглядатися як найімовірніші з наукової точки зору?

Я.Блюм: Для детальної оцінки потенційного ризику використання трансгенних рослин важливо правильно сформулювати запитання, на які слід було б одержати в цьому випадку відповіді з погляду наукових знань. Всі ці запитання можна звести до трьох основних:

Які види подій і ситуацій можуть розглядатися як ризиковані?

Яке значення таких ризиків (небезпек)?

Чи реальною є така небезпека порівняно з попередньою ситуацією та яких заходів маємо вжити, щоб уникнути її виникнення?

Слід оцінювати три типи потенційних ризиків: вплив на здоров’я людини, перенесення генів до інших видів живих організмів (мікроорганізмів і диких родичів) і довгострокові екологічні ефекти.

З погляду потенційного впливу ГМ-продуктів на здоров’я людини відповідно до рекомендацій, розроблених Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), оцінюються їхня потенційна токсичність (гостра), канцерогенність і алергенні властивості. Позаяк вже випробувані продукти трансгенних рослин не відрізняються за токсичністю від вихідних (традиційних) продуктів, досліди з оцінки їхньої токсичності в хронічних дослідах, як правило, не проводяться. Подібні досліди недоцільні хоча б тому, що в таких багатофакторних дослідженнях неможливо вірогідно оцінити вплив будь-якої нетоксичної речовини на основні життєві показники через складності дотримання раціону харчування, процеси старіння, впливи привнесених захворювань, генетичні відхилення й т.п.

Не викликає в медиків запитань і відсутність вірогідно встановленої канцерогенності в трансгенній їжі. Воно й не дивно: нові або модифіковані білки, привнесені в трансгенні рослини, так само, як і зміна біохімічного складу цих рослин генно-інженерним шляхом (підвищення кількості білків, жирів або вуглеводів), не є чинниками канцерогенезу. Виходячи з наведеного вище твердження, можливі мутагенні ефекти генетично модифікованої їжі в другому чи третьому поколінні науково необгрунтовані.

Окремо слід прокоментувати питання про потенційну алергенність генетично модифікованих продуктів харчування. Теоретично харчова алергія може бути викликана будь-яким харчовим продуктом, хоча більшість алергічних реакцій виявляється у відповідь на обмежену кількість видів продуктів.

За висновком ФАО, найсильнішими харчовими алергенами є риба, арахіс, соя, молоко, яйця, ракоподібні, пшениця й волоські горіхи. Ці види їжі викликають понад 90% усіх харчових алергій, хоча ще не менш як 160 харчових продуктів можуть бути причиною спорадичних харчових алергій. Чинниками, які сприяють виникненню алергії, можуть бути зміна складу дієти (приміром, підвищене споживання арахісу чи сої в Північній Америці та Західній Європі) чи споживання нових продуктів (приміром, ківі). Природно, зміна білкової композиції так само, як і вмісту інших компонентів у їжі, може посилювати алергенний потенціал їжі. Проте слід пам’ятати, що останнє може бути наслідком не лише використання генно-інженерних технологій, а й застосування традиційної селекції (яскравий приклад — створення тритикале). Тому існують рекомендації ВООЗ і ФАО для оцінки алергенного потенціалу трансгенної їжі, які варто покласти в основу розроблюваних національних стандартів.

ГМ-рослини містять також чужорідні маркерні гени, необхідні для того, аби полегшити ідентифікацію генетично модифікованих клітин у процесі їхнього створення. Існує кілька категорій таких маркерних генів, включаючи гени стійкості до гербіцидів і до антибіотиків. Оскільки гени стійкості до антибіотиків використовуються в процесі трансформації/селекції більшості ГМ- організмів, то прийнято розглядати можливість їхнього переносу зі створених рослин у мікроорганізми шлунково-кишкового тракту під час споживання їжі. На спеціальному семінарі ВООЗ у 1993 р. дійшли висновку, що не існує будь-яких доказів переносу генів із рослин у мікроорганізми кишечника. Додатково ВООЗ і ФАО розробили критерії, за якими надалі необхідно оцінювати безпеку використання маркерних генів стійкості до антибіотиків із погляду їхнього можливого впливу на ефективність уживаних антибіотиків. З іншого боку, генні інженери розробляють технології, що дозволяють уникати в майбутньому експресії маркерних генів у трансгенних рослинах.

Стосовно переносу генів із трансгенних рослин до диких родичів або бур’янів, це можливо з погляду генетики, але такий перенос обмежений. Приміром, відповідних родичів у Європі й Північній Америці для цукрового буряка та рапсу. В Україні немає диких родичів картоплі, кукурудзи й сої. Дикий буряк росте в зонах Причорномор’я, де цукровий буряк не вирощують, а вивчені гібриди між рапсом і його дикими родичами в Європі не дають фертильного потомства. Крім того, ризику таких переносів можна уникнути, дотримуючись правильної агротехніки й відповідного сільськогосподарського менеджменту.

Аналогічні твердження доречні також під час аналізу потенційних довгострокових ефектів ГМ-рослин на навколишнє середовище. Будь-який сільськогосподарський агроценоз — штучна система, здатна впливати на екологічний баланс у сусідній зоні. Тому завдання вчених і екологів правильно оцінювати можливий розвиток ситуації для того, щоб виробляти захисні заходи.

Стосовно набуття трансгенними рослинами певних додаткових мутаційних ознак, спричинених Чорнобилем, які перетворюють їх на монстрів, то це вигадки, така загроза також науково не обгрунтована. Навіть у чорнобильській зоні дозові навантаження не здатні створити тепер такий мутаційний прес, аби невпізнанно змінити характеристики будь-якої рослини, тим більше такі, які не підлягають ідентифікації. Навпаки, створення й використання трансгенних рослин, здатних накопичувати основні радіонукліди чи важкі метали (свинець), могло б зробити ефективний внесок у розв’язання проблеми ремедіації (очищення) забруднених територій.

«ДТ»: У Картахенському протоколі з біобезпеки відзначено, що разом із визнанням величезного потенціалу біотехнології ГМ-організми «здатні несприятливо впливати на збереження і тривале використання біологічної різноманітності, з урахуванням ризиків для здоров’я людини…» Хоча таке твердження не базується на наукових доказах, воно прямо пов’язане з тим, що до тексту документа включене таке поняття, як «принцип обачливості». Дозвольте запитати відомого фахівця в галузі біобезпеки проф. Амманна, який зміст вкладається в це поняття? Як цей принцип співвідноситься з принципом «достатньої еквівалентності»?

К.Амманн: Я справді вважаю «принцип обачливості» важливим інструментом, проте ним не потрібно зловживати як засобом, за допомогою якого фундаменталісти зможуть зупинити генну інженерію. Я вважаю, краще грунтуватися на принципі обачливості як на ПІДХОДІ З ОБАЧЛИВІСТЮ, як це було передбачено укладеною 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Конвенцією про біологічну різноманітність, що виходила з науково встановлених негативних екологічних тенденцій, які потребують більше доказів.

А у випадку з Картахенським протоколом було помилкою будувати принцип обачливості на ПОВНІЙ ВІДСУТНОСТІ ДАНИХ про негативні тенденції.

«ДТ»: Яке ж питання ви все-таки виділили б як основну проблему біобезпеки?

Я.Блюм: Як наукове — дискусію про місце і значення все того ж попереджувального принципу при прийнятті рішень про потенційний ризик ГМО, що згаданий у початкових розділах Протоколу з біобезпеки. Проте на сьогоднішній день у міжнародному співтоваристві при оцінюванні безпеки нових продуктів офіційно прийнято керуватися принципом достатньої еквівалентності. Протягом низки років цей принцип послідовно розроблявся і впроваджувався в життя на підставі відповідних рекомендацій ВООЗ, ФАО й Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). І це може бути причиною конфлікту з торговими питаннями, регульованими угодами СОТ і стандартами ВООЗ/ФАО. За глибшого прочитання Протоколу напрошується висновок, що попереджувальний принцип не покликаний замінити в науковому значенні принцип достатньої еквівалентності , проте попереджувальний принцип можна навіть інтерпретувати як стимул для ліквідації прогалин у науковому знанні.

З практичної точки зору розвиток біобезпеки покликаний підтримувати високі стандарти для здоров’я людини і стану навколишнього середовища.

«ДТ»: Д-ре Кентлі, нещодавно парламент Євросоюзу прийняв нове законодавство, яке регулює використання ГМО в країнах ЄС, що фактично означає кінець мораторію. Чи означає це, що продукція, яка містить ГМО, буде легально прийнята на європейському ринку?

М.Кентлі: Директива 2001/18/ЄC про навмисне вивільнення в навколишнє середовище генетично модифікованих організмів, яка відкликає Директиву 90/220/ЄC, була ухвалена 12 березня 2001 року. Ця директива вносить істотні зміни в процедури, які діяли, хоча сільськогосподарські ГМ-рослини (і продукти, що містять ГМО) давно вже були легалізовані для європейського ринку. До січня 2000 р. ЄС були прийняті 18 ГМ-продуктів, у тому числі 13 — рослинного походження (стійкі до гербіцидів соя, рапс, кукурудза і цикорій, Bt-кукурудза, а також гвоздика зі зміненим забарвленням квіток).

На підставі Директиви 90/220 у липні 1999 року Радою міністрів із питань охорони навколишнього середовища де-факто був установлений мораторій на подальшу реєстрацію ГМ-рослин. Ця ситуація була ненормальною, але вона була політичною відповіддю держав—членів ЄС на тиск громадської думки. Ухвалення Директиви 2001/18 повинно розв’язати цю ситуацію, і зацікавлені компанії готові вже нині (тобто не чекаючи вступу Директиви в силу з 17 жовтня 2002 року) привести у відповідність із нею свої нормативи. Проте, деякі країни заявили про свій намір зберігати мораторій доти, поки не буде розроблено подальше законодавство щодо відстеження й маркування ГМ-продуктів. Водночас держави — члени ЄС повинні ввести в дію законодавство і нормативно-правові документи, що відповідають Директиві 2001/18, до 17 жовтня 2002 р.

«ДТ»: Рішення Европарламенту припускають впровадження маркування не лише продуктів харчування, а й кормових культур, насіння, а також медичних препаратів. Які основні критерії такого маркування?

М.Кентлі: Пропозиції щодо законодавства відносно вимог до маркування нині перебувають на стадії обговорення в різноманітних відомствах комісії, але ще безліч технічних і практичних питань необхідно вирішити для того, щоб остаточні пропозиції були прийнятними, практичними й ефективними. Приміром, досвід США показує, що близько двох третин усіх продовольчих товарів, які є у продажу в цій країні, містять ГМ-інгредієнти. Поки ці основні проблеми не вирішені, неможливо давати визначені відповіді на додаткові питання.

Я.Блюм: Дозвольте мені акцентувати увагу на питаннях маркування ГМ- продукції, тому що цю проблему активно обговорюють й у нас. Безсумнівно, захист прав споживача ставить це питання на порядок денний. Але воно має регулюватися окремим законодавчим актом (або відповідними доповненнями до вже існуючих). І на шляху вирішення питання про маркування варто добре розібратися і дати самим собі чесні відповіді на такі запитання:

1) Скільки видів продовольчих товарів і сільгоспсировини, вже імпортованих в Україну, містять ГМ-компоненти?

2) Чи маємо ми необхідний потенціал (науковий, технічний і методичний), щоб охопити весь спектр таких товарів з урахуванням його розширення?

3) Скільки спеціалізованих лабораторій, з огляду на їхню вартість, може створити держава, щоб забезпечити ефективний контроль?

4) На яких етапах виробництва має сертифікуватись така продукція?

5) Як упровадження обов’язкового маркування позначиться на собівартості продукції, що сертифікується?

6) І, нарешті, на підставі яких критеріїв і для ввезення яких видів ГМ- продукції споруджуватиметься бар’єр?

«ДТ»: Наступне запитання хотілося б поставити д-ру Джозетт Льюїс. Як нововведення ЄС позначаться на його торговельних відносинах із США — найбільшим експортером сільськогосподарської продукції? Яке офіційне ставлення Вашингтона, що не підписує Протокол про біобезпеку, до принципу обачливості?

Дж.Льюїс : Це запитання я переадресувала в Департамент сільського господарства й у Держдепартамент, оскільки не можу представляти офіційну точку зору уряду США з цих проблем.

Поль Файфер (Держдепартамент США, Екологія та збереження територій), Террі Донах’ю (Департамент сільського господарства США): Сполучені Штати вважають, що кожна країна вправі сама регулювати біотехнологічну продукцію таким чином, щоб споживачі довіряли своїм власним контролюючим і регулюючим структурам. Ми вважаємо, що всі законодавчі норми щодо біотехнологічної продукції в кожній країні повинні грунтуватися на суворій науковій основі. Ці правила повинні бути також практичними, юридично чинними і такими, щоб їх можна було застосувати однаковою мірою до всіх.

США не є учасником Конвенції з біорозмаїття, тож ми не можемо брати участь у Картахенському протоколі про біобезпеку. Нині ми не розглядаємо можливість підписання протоколу. Обачливість уже багато років є інтегральною частиною американської внутрішньої регуляторної практики, і США підтримують відповідне застосування цього принципу іншими країнами. Ми вважаємо, що обачливість — незамінний елемент оцінки ризику й формування екологічної політики, особливо тоді, коли наукових даних замало, а негативні ефекти складно оцінити. Обачливість повинна втілюватися як частина науково обгрунтованого підходу до регулювання, а не підмінювати собою такий підхід.

«ДТ»: М-р Кіндерлерер, чимало країн запрошували вас як експерта при розробці законодавства в царині біобезпеки, зокрема Росія і країни Балтії. Які найвужчі місця в цій сфері у країнах Центральної та Східної Європи? Що ви могли б порадити нашим національним експертам, аби наблизити Україну до розвинених країн у галузі сільськогосподарського виробництва?

Дж. Кіндерлерер : На це запитання винятково важко відповісти у відриві від інших проблем. Кожна країна має власну правову систему і свою власну структуру, включаючи системи для консультацій із громадськістю. Традиція відкритості, що тільки починає розвиватися в Західній Європі й уже давно є складовою культури Сполучених Штатів, дуже важлива.

З погляду законодавства, розроблюваного в усьому світі, можливо, найважливішими моментами є такі:

1. Абсолютно необхідно, щоб регулюючу функцію було збережено. Навіть там, де уряд вважає біотехнологію важливою для свого майбутнього, особливо в сільському господарстві, система контролю повинна бути окремою та незалежною. Вона повинна мати суспільну підтримку, гарантуючи, що будь-яка розпочата дія принаймні так само безпечна, як і ті, що практикувалися раніше.

2. Багато видів нашої сільськогосподарської діяльності, як у Східній, так і в Західній Європі, шкодять довкіллю та скорочують біорозмаїття. Але технологія, будь це сучасна біотехнологія чи інші підходи, може забезпечити і скорочення забруднення, і збереження біорозмаїття (включаючи сільськогосподарське біорозмаїття). Законодавчі системи повинні визнати це й не виключати нову технологію за наявні в ній ризики, не порівнявши їх із ризиками, які мають нині використовувані технології, і, таким чином, не відмовлятися від можливості зменшити шкоду.

3. Необхідно гарантувати, щоб громадськість мала повну інформацію та розуміла процес прийняття рішень. Вона повинна мати можливість обговорювати ці питання та впливати на формулювання остаточно ухваленого рішення.

4. Науковий внесок дуже важливий, і рішення, прийняті на основі рекомендацій консультативних наукових рад, найцінніші. Але ми повинні розуміти, що наукових даних для повної оцінки ризику бракує, тож рішення стосовно екологічного впливу часто базуються не на наукових фактах, а скоріше на науковій інтуїції та досвіді. Управлінські структури, що приймають відповідне рішення, враховували це, тож моніторинг дуже важливий.

5. Докладного розгляду вимагає не тільки науковий внесок. Необхідною є і система політичних рішень. Треба розробити механізми, що забезпечуватимуть розгляд соціально-економічних проблем. У Великобританії, приміром, цього досягли створенням науково-консультативної системи, проте рішення приймають міністри й політики.

«ДТ»: Від питань політики й регулювання біотехнології хотілося б перейти до питань трансферу технологій для створення нових рослин. Яка роль USAID у передачі технологій в інші країни? Які перспективи співробітництва США в цій галузі з Україною?

Дж.Льюїс : Американське агентство міжнародного розвитку (USAID) уже понад десять років активно працює в царині біотехнології, розглядаючи її як одну зі складових більш широкої стратегії сприяння розвитку сільського господарства. Наріжним каменем підтримки біотехнології USAID є спільні дослідження й навчання, що зв’язують американські університети й приватний сектор із установами конкретної країни з метою використання можливостей біотехнології для задоволення потреб саме цієї країни. Підтримувані USAID наукові й науково- технічні дослідження спрямовано на використання як нових рослин і вакцин для тварин, отриманих за допомогою генної інженерії, так і менш суперечливих підходів, таких, як молекулярні маркери, що допомагають у традиційних селекційних програмах.

Крім того, USAID надає технічну допомогу в розвитку системи регулювання біотехнології, що сприяє безпечному розвитку й застосуванню біотехнології; у розв’язанні проблем, пов’язаних із захистом прав на інтелектуальну власність при передачі біотехнологій; підтримує місцеві організації в Африці, до яких громадськість звертається зі своєю стривоженістю з приводу безпечності біотехнології.

Хоча поточні програми сфокусовано переважно на країнах, що розвиваються, Африці, Середньому Сході й Азії, USAID активно працює над програмами допомоги розвитку біотехнологій у країнах Східної Європи та Євразії. Організація наукової експертизи в таких країнах, як Україна, є набагато потужнішою базою для розвитку передових наукових і науково-технічних досліджень у галузі біотехнології, ніж у багатьох країнах, що розвиваються, у яких ми працюємо. Біотехнологія могла б надати важливі переваги таким країнам, як Україна, у пожвавленні стагнуючого сільського господарства, що позитивно вплине як на доходи виробників, так і на національну економіку. Можливості для розвитку біотехнології в Україні великі, зважаючи на її високий науковий потенціал, проте результат залежатиме від того, чи зможуть уряд і науковий загал просувати вперед свої наукові дослідження, розвиток науково обгрунтованої системи регуляції, яка вможливить застосування цих технологій.

«ДТ»: Як експерт ЮНЕП могли б ви оцінити нинішні шляхи співробітництва цієї організації з іншими спеціалізованими організаціями ООН у сфері регуляції ГМО — такими, як ВООЗ/ФАО і ЮНІДО? Якщо такого співробітництва немає або воно неефективне, то чи існують перспективи його розвитку?

Дж. Кіндерлерер : Я вже не працюю в UNEP, але можу вас запевнити, що ми дуже переймаємося цим, і на останніх зустрічах міжнародних експертів обговорювали саме це питання. Ми намагалися звести для спільної роботи різноманітні донорські та впроваджувальні агентства з метою найоптимальнішого використання коштів, часу й нагромадженого досвіду. Це дуже важливо, і в цій галузі нам ще доведеться неабияк попрацювати.

«ДТ»: Як складається ситуація з впровадженням ГМ-рослин у сільськогосподарський сектор Болгарії? Які реальні перспективи науково- технічного співробітництва ви бачите для себе на шляху створення конкурентоспроможних сортів ГМ-рослин?

А.Атанассов : Тестованими в Болгарії культурами — продуктами біотехнології — є лінії кукурудзи, стійкі до гербіцидів і комах (Bt- стійкість), а також із комбінованою стійкістю, Bt-картопля та стійкий до захворювань соняшник. Затримку з їх остаточною реєстрацією для комерційного використання викликано тим, що болгарське законодавство з питань ГМО перебуває у стадії ухвалення, й термін великомасштабних польових випробувань, які повинен провести заявник, подовжено до п’яти років.

Впровадження таких культур підвищить міжнародну конкурентоспроможність болгарської біотехнології та сільського господарства. Оскільки результати наукових досліджень рослин часто розвиваються в патенти, отже, існує можливість потрапити в залежність від країн із розвиненою біотехнологією. Місцеву зародкову плазму (генофонд місцевих сортів) також буде поліпшено за тими самими ознаками, і це дозволить не порушити генетичний і екологічний баланс. Важливу роль відіграє інформація, отримана в процесі цілеспрямованих досліджень окремих модельних видів типу арабідопсису, оскільки ці знання можна буде застосувати до культурних рослин. Взаємодія з закордонними інститутами й організаціями корисна в сенсі забезпечення кращого фінансування та обміну знаннями й досвідом. Поліпшуватиметься інвестиційний клімат. Таким чином з’явиться можливість створювати спільні підприємства на базі місцевого ноу-хау й одержувати права на інтелектуальну власність.

«ДТ»: Останнє запитання адресоване нашим українським учасникам. Які перспективи розвитку біотехнології, зокрема генної інженерії, ви бачите для України?

Ю.Глєба : Україна може перетворитися на цивілізовану та благополучну країну лише за умови, що уряд і партії матимуть політичну волю до створення ефективної ринкової економіки, яка базуватиметься на високих технологіях. До останнього відношу інформаційні технології та біотехнології. На мій погляд, альтернативи цьому підходу просто немає. Тож вважаю, що країна повинна сприйняти біотехнологію, і передусім сільськогосподарську біотехнологію, як свій, можливо, єдиний шанс. Відповідна наукова інфраструктура й кадри для цього в нас поки що є. Але керівництво країни, на жаль, цього досі не зрозуміло. Такі країни-сусіди, як Росія, Угорщина, Болгарія, виявляють значно більше державної мудрості. З гіркотою мушу констатувати, що мені як керівникові німецько-американської біотехнологічної фірми значно легше працювати з Росією і Болгарією.

Я.Блюм : Україна — не новачок у галузі створення трансгенних рослин. Генна інженерія почала інтенсивно розвиватися наприкінці 80-х років у різних закладах Національної академії наук. Співробітники Інституту клітинної біології та генної інженерії разом із колегами з Москви створили перші трансгенні рослини в колишньому СРСР.

На сьогоднішній день роботи зі створення трансгенних рослин в Україні перебувають у критичному стані: дається взнаки відсутність підтримки наукових закладів із боку держави й відплив учених. На жаль, часто наші заяви про власні можливості й досягнення в цій дорогій галузі мають чисто декларативний характер. Я вже не кажу про проблеми з правами на інтелектуальну власність, невміння співробітничати з потрібними партнерами, незатребуваність генно- інженерних розробок у сільському господарстві. Приміром, ми успішно вели переговори з канадськими колегами про безоплатний трансфер технологій для створення наших сортів льону зі стійкістю до гербіцидів або зі зміненим складом олії, яка використовується в харчовій і фармацевтичній промисловості. Вони згодні, але хто оплатить нашу частину проекту?..

Ми намагаємося підтримувати на рівні реальних можливостей біотехнологічні роботи з такими важливими для нас сільськогосподарськими культурами, як цукрові буряки, картопля, ріпак, кукурудза, капуста, тютюн, соя, горох, і розвивати новітні прийоми генної інженерії. Приміром, у нашому інституті ведуться роботи з трансформації хлоропластів і розробляються методи балістичної трансформації (за допомогою так званої гармати, що стріляє в клітину ДНК). Ми вперше в Україні зайнялися розробкою практичних проблем біобезпеки (вивчення можливостей перенесення генів від ГМ-рослин в інші види, критерії довгострокового моніторингу ГМ-культур). Співробітники Інституту клітинної біології та генної інженерії також готують фахівців відповідного профілю на базі Київського національного університету.

Хоча значна частина фахівців у галузі біотехнології рослин останніми роками залишила Україну для роботи за кордоном (зокрема й у біотехнологічних компаніях), у країні ще зберігається критичний потенціал для розвитку знань і технологій, а також їх переведення в практичну площину. Ученими вже сказано багато слів із цього приводу, політиками прийнято багато декларацій. А де результат? У професіоналів як не було, так і немає достатньо коштів на ведення двох-трьох реально значимих проектів у цій сфері. З огляду на нашу економічну ситуацію, певне, було б доцільно інвестувати гроші держави тим, хто справді ще має знання й науковий рейтинг. Можливо, варто було б визначити центром кристалізації один заклад, який зміг би правильно побудувати професійні та ділові відносини з усіма колегами й потенційними партнерами.

Залишається сподіватися, що нас зрештою почують, а побоювання з приводу нових технологій вирішуватимуться на суворо науковій основі. Ми багато говоримо про Європу, однак і Європа недавно скасувала мораторій. Тож залишається нагадати слова всесвітньо відомого фізика, професора Кембриджського університету Стівена Гоукінга з його лекції «Наука в майбутньому» на конференції з т.зв. «теорії універсуму» в Бомбеї на початку нинішнього року: «Я не захищаю генетичне конструювання людини. Я говорю, що це відбудеться протягом найближчої сотні років, хочемо ми цього чи ні».

Мені хотілося б перефразувати: «Я не захищаю створення трансгенних рослин. Я говорю, що вони вже міцно ввійшли в наше реальне життя й у найближчі десять-п’ятнадцять років стануть одним із визначальних чинників технологічної та економічної переваги будь-якого суспільства, хочемо ми цього чи ні».