Повна версія

Дзеркало майбутнього
За десять днів, що минули після виборів до Тернопільської обласної ради, їхні результати обго- ворювали політики, журналісти, експерти. І побачили в них тенденції наступних виборів в усій країні: радикалізацію вибору, застосування адмінресурсу і фаль- сифікацію результатів.
Вибори в наших сусідів і справді показові. 2006 року бютівці завоювали в Тернопільській обласній раді 55% місць. І почали працювати як прийнято нині в Україні: на всі “хлібні” посади розпихати “своїх” незалежно від їхніх ділових якостей. Президентський секретаріат, теж як нині прийнято, у відповідь зміцнив “своїми” облдержадміністрацію: її очолив закарпатець Чижмарь. Протистояння в Тернополі фактично паралізувало роботу обласної влади, що неминуче відбилося на становищі всієї області. Було вирішено провести перевибори облради. Нардепи від БЮТ необачно підтримали це рішення у Верховній Раді, а, коли соціологічні дослідження показали несприятливі для БЮТ тенденції, без шуму “відіграти” його назад не зуміли. Що, як і торішні перевибори київської влади, теж зініційовані БЮТ і теж програшні для нього, засвідчило, що весь повислий винятково на харизмі Тимошенко блок недооцінює значення діяльності на місцях і впливу на результат виборів репутації “низових” партійців.
Словом, програли бютівці Тернопільщину: 8% підтримки - це всього 12 місць у облраді зі 120. Але не лише це симптоматично, а й те, хто зайняв звільнену нішу.
Майже 35% право-радикальної “Свободи” були прогнозовані. По-перше, розчаруванням у чинній владі й втомою від нескінченних чвар між президентом і прем’єркою. По-друге, давньою симпатією до націоналістів. По-третє, характерним у кризові часи прагненням до сильної руки і простих рішень. По- четверте, негласною підтримкою “Свободи” президентським секретаріатом, котрому хоч би хто – аби не Юля.
А от 14% “Єдиного центру” (його на Тернопільщині очолює пан Чижмарь) стали несподіванкою. І дали всі підстави вважати вибори сфальсифікованими. А отже, адмінресурс не вмер разом з кучмівським режимом, а живе й перемагає і сьогодні. І завтра? Нуль реакції на це не лише тернопільських націонал- демократичних сил, а й столичних спостерігачів викликає занепокоєння станом демо- кратії у всій країні.
Ще більшою сенсацією стали 10%, назбирані на Тернопільщині Партією Регіонів. Знову ж таки, це вважають подарунком того ж таки адмінресурсу (читай – “Єдиного центру”) Партії Регіонів за невтручання в останні події навколо тернопільських виборів. Але цілком вірогідні й офіційні версії такої підтримки: знову ж таки, розчарування “своєю” владою – що в Києві, що в Тернополі; а також вплив Почаївської Лаври, що належить до Української православної церкви Московського патріархату (а що ця церква активно веде проросійську політику, давно не секрет).
Мізер, набраний “Нашою Україною”, довершує картину розча- рування галичан владою. Це під- тверджує і вкрай низька актив-ність виборців. А різномастість партій, що перемогли на цих виборах, демонструє пошук нових політичних сил і нових облич.

“Піпл” не “хаває”
Висновків кілька. Перший – навряд чи чинна влада, і помаранчева, і біло- сердечна, зможе до найближчого загальнонародного волевиявлення, яким мають стати президентські вибори 17 січня 2010 року, повернути довіру виборців – навіть у одвічно “своїх” регіонах, якими є західні області. Другий: це ж може стосуватися “Регіонів” у східних та південних областях, де відтепер усіх жахатимуть жупелом націоналізму – не задумуючись, як це може відбитися на цілісності й стійкості самої держави. І не виключено, що симпатії виборців там теж хитнуться різко вліво – до комуністів чи вітренківців на Донбасі і відверто проросійських сил у Криму. Третій: протестні настрої, викликані кризовими явищами в економіці та політиці, можуть бути використані антиукраїнськими силами як ззовні, так і зсередини країни, і призвести до руйнівних для держави явищ. Особливо – якщо в Україні все так і залишатиметься, як сьогодні: в хаосі, безвідповідальності й безсоромній цинічності влади – нагорі і на місцях.
Ющенко і Тимошенко прийшли до влади з гаслами її очищення. Та не так сталось, як гадалося. Влада, обрана народом, погрузла у розбірках і перестала усвідомлювати той простий факт, що народ усе бачить. “Піпл схаває” – цинічно вважає вона.
На жаль, найчастіше вона має підстави так вважати. Народ ще не навчився захищати свої інтереси. Та й важелів впливу на владу між виборами немає. Тим часом демократичні країни є такими не лише тому, що там є вибори, а тому, що народ контролює владу постійно - адже вона утримується за рахунок його податків. Засоби контролю – діюча опозиція (а не така, як у нас наразі регіонали й комуністи – ліниві щодо роботи й руйнівні щодо державних інтересів) і вільні ЗМІ. Коли ж і це не допомагає – люди виходять на вулиці і вимагають від політиків відпо-відальності або відставки.

Боси і барбоси
А поцікавтеся в наших по-літиків, місцевих – чи відчувають вони відповідальність перед людьми, що їх обирали? Анітрохи. Бо обирали їх найчастіше як кота в мішку – залежно від імені лідера там, у столиці. Тому і на Хмельниччині отримали більшість на виборах до місцевих рад 2006 року бютівці – “бо вони від Юлі”. І чим можуть похвалитися нині Юлині кадри в нашій окремо взятій області? Найбільша в обласній раді фракція БЮТ, приміром, - якими ініціативами для блага подолян? Чи так само найбільша в Хмельницькій міській раді бютівська фракція – якими здобутками у захисті прав хмельничан? Може, до її заслуг віднести те, що колишнє кафе “Мрія” завдяки зусиллям її власника – депутата міськради від БЮТ Олександра Кізляра – стало схожим на пуб-лічний дім: таке ж викличне й вульгарне? Хоч там “усього лише” гральні автомати – в центрі міста, за кілька кроків від міськради, де “захищає” інтереси хмельницької громади Олександр Кізляр.
Чи, може, перейняті нашими з вами інтересами депутати з інших фракцій міської ради? З Народної партії Литвина, скажімо, депутати якої Володимир Долгов та Валентин Гакало наввипередки забудовують Проскурівську своїми “торговими точками”, впихаючи їх куди тільки вдасться і перетворюючи центральну вулицю міста на коридор? А представники, до прикладу, фракції Миколи Приступи обмежуються лише тим, що зачитують на сесії обурені листи городян. Та й, власне, кого представляють депутати з отаких-от іменних фракцій – Приступи, Вікарчука, “Рідне місто” – Коліщак” – крім носіїв оцих імен? Не міськрада, а об’єднання фан-клубів.
Відсутність будь-якої ідеології, крім ідеології власної кишені, в міській раді проявляється просто карикатурно. Скажімо, там є фракція Народного Союзу “Наша Україна”, яку очолював Віктор Коліщак – у 2006 році голова Хмельницької міської організації НСНУ. На початку роботи ради у 2006 році вона подарувала (чи продала?) одного свого члена ідеологічним супротивникам – Партії Регіонів – щоб ті змогли створити свою фракцію. Що й не дивно, бо в голови фракції ПР Оксани Кольгофер і наразі вже голови обласної організації партії “Єдиний центр” Віктора Коліщака – давня дружба, побудована на бізнесових інтересах. Які там ідеологічні розбіжності? І яка, власне, вже фракція НСНУ в міській раді, коли там залишився тільки один член НСНУ ?
Це з такими кадрами на місцях збираються перемагати Ющенко, Тимошенко, Литвин – нинішня влада? Чи, може, дуже вплинуть на нашу думку вже колишні подоляни, а нині нардепи зі столичною пропискою – багаторічний очільник “Батьківщини” на Хмельниччині Олександр Буджерак, до прикладу? Люди, що користувалися повагою, поки працювали тут – скажімо, Василь Кравчук з Теофіполя, що успішно керував сільськогосподарським підприємством і був членом “Батьківщини” в найважчі для партії часи, а після 2004 року очолював Теофіпольський район – у стінах Верховної Ради тільки й помічений, що в блокуванні трибуни. Втім, там “забили місця” і Олег Лукашук, і Олександр Буджерак, і навіть не дуже загрозливої комплекції Левко Бірюк – “команда” БЮТ у ВР від Хмельниччини.
Звісно, в кожного своя роль. Прикро тільки, що цю участь у масовці нардепів дуже дорого оплачує зі своєї кишені народ. Але в нього є очі, є вуха і – бодай зрідка – прорізається голос. Результати тернопільських виборів – лише перший його звук.