Повна версія

Олеся - сирота. Батько покинув родину, коли дівчинці ледь виповнилося два роки. Старшій сестрі було сім, брату - 5. Через кілька місяців після того, як батько пішов, народився молодший, Сашко.
«Мами не стало, коли мені було 15, - розповідає молода жінка. - Вона померла від розриву кишківника. Дідусь, її батько, змушував маму важко працювати - вона тягала на собі мішки, які не кожен чоловік міг підняти. А мама була маленька, худенька. Пам’ятаю, серед зими, у 20-градусний мороз змусив йти в сусіднє село, за 8 кілометрів(!) за сіном. Я пішла з нею, і хоч нічим не допомогла, але їй все одно було легше.
А потім мама підірвалася. У неї защемило грижу, і потрібна була термінова операція. Дід, хоч і мав гроші, не дав. В результаті в мами кишківник розірвався у трьох місцях, і вона померла. Тато навіть на похорон не приїхав. А дід і донині не визнає своєї провини».
Олеся з Сашком (старші брат і сестра жили окремо) могли себе обійти - коли мама була на роботі в колгоспі, вони самі обробляли город, сапали буряки в полі, обходили худобу…
Згодом, уже після школи, хлопець, як і старший, Віктор, закінчив музичне училище, а Олеся вивчилася на в’язальницю трикотажних виробів і полотна і… пішла торгувати на ринок. Зняла стареньку хатинку на Дубово, забрала з собою Сашка. Було таке, згадує, що за день одну пачку «Мівіни» ділили на двох.
Коли хлопець пішов служити, Олеся познайомилася з молодим чоловіком. Його мама дівчину не любила, бо вони були люди з достатком, а Олеся, як казала жінка, «прийшла з одним пакетиком». Однак довго молоді не прожили, - коли Владик ще був зовсім малим, його тато потрапив за грати за важкий злочин, а бабуся його і маму вигнала.
Вже три роки, як Олеся живе вдома, в Лозовому Деражнянського району, зі старшим братом (молодший, Сашко, після армії пішов у монастир, і там уже шість років). Однак нині жінка разом із шестирічним сином перебуває в тимчасовому притулку для кризових родин у Хмельницькому, оскільки хата, в якій вони мешкали, не опалюється.
«У нас була піч, - каже Олеся, - але зараз в село провели газ. Вітя в кредит взяв вісім тисяч на котел. Грубу ми розвалили, а газ не провели, бо нема грошей на батареї, труби та оплату роботи.
Ми з братом кожен грів свою кімнату калорифером, але він накручував стільки! Лише за грудень я заплатила 250 гривень, а ми з Владиком живемо всього на 275, які я отримую на нього, бо роботи в селі немає. Зараз знаходимося в притулку, і я трохи підробляю в знайомих черговою на стоянці».
Цих грошей, звичайно, не вистачить, щоб провести в будинку газ, то ж, можливо, знайдуться люди, які мають змогу допомогти або коштами, або ж надати безкоштовно труби та батареї. Словом, підтримати Олесю, аби наступну зиму їй із сином знову не довелося провести в притулку.