Повна версія

Ганна, дружина, змолоду сердилась, а потім змирилася. Тож вони не бували ніде. А цього разу пішли до сусідів, святкували народження хлопчика.
Було це на початку березня. Гості, щоб не наносити бруду, зняли чоботи, черевики та терасі. Дядько Іван випив чарку, покопирсався виделкою в тарілці з закускою і зібрався додому. Вийшов з хати, до черевиків, а їх немає.
Сюди-туди, немає ніде. Багато взуття стоїть, тільки його черевики зникли. Розсердився і – до Ганни, яка співала з гостями:
– Де ти поділа мої черевики?
– Які черевики? – здивувалась жінка.
– Мої! В яких сюди прийшов!
– Не брала я твоїх черевиків, відчепись!
Тут і гості повиходили, шукають черевики дідькові, жартують:
– Та навіщо вони вам? Випийте з нами!
Де там, дядькові додому треба! Сердиться, а дружина з гостями сміється. Подумали, може, діти кудись виходили та взули. Ні, всі в хаті. Тут із сусідньої хати, вікно якої виходило на ганок, де шукали черевики, вийшла баба Марія:
– Вдома ваші черевики! Ваш песик прибіг, обнюхав взуття, взяв у зуби один черевик і поніс у двір, потім повернувся і забрав другий.
Гості зареготали. Почали жартувати, а дядько теж заусміхався.
В дядька Івана був чудовий песик – Чапа. Так онуки його називали. Дуже симпатичний, невеличкий, веселий і цікавий, але ж шкідливий. Найбільше любив господаря, а дядько Іван – його. Тож з багатьох черевиків Чапа вибрав лише господареві і відніс додому, нічого, мовляв, по гостях ходити…
Тітка Ганна пішла додому шукати черевики, а Чапа – попереду неї. Радів.
– Де ж ти подів їх, Чапо? – питає жінка у песика.
А він крутиться, радісний, скавучить. Біля хати взуття немає, біля літньої кухні теж. Дивиться, а черевики, обидва, рівненько, так стоять перед гаражем. Понесла вона черевики чоловікові і песик стрімголов за нею. Дядько взувався, а Чапа намагався лизнути його в щоку. Дядько Іван погладив песика:
– Ти мій хороший! Розумний мій, хай люди гуляють, а ми підемо додому. Я тобі стегенце куряче прихопив.

Любов МАТВІЄНКО.