Повна версія

Тому сім, хто нині воює на Сході, після закінчення воєнних дій потрібна буде реабілітація. І не останню роль у ній зіграє підтримка рідних, від якої залежатиме багато.
Взагалі, психічний стан людини, яка воювала, залежить від її власних якостей, від стану психіки і від того, що йому довелося бачити і пережити. Та й це ще не показник. Одне діло - бачив і навіть убивав. Інше - якщо прийшов калікою. І в цьому випадку не кожен може відновитися сам.
Тож найперше має бути державна програма реабілітації, соціальна її складова, коли людині потрібно найпростіше - милиці, візок, лікування. Юридична, коли потрібно чогось добитися, наприклад, виплат...
Повинна бути державна підтримка, в рамках якої потрібно працювати не лише з тими, хто повертається з війни покаліченим. Або просто - хто повернувся з війни. А з усіма членами родини. Бо воювати пішла одна людина, а повернулася зовсім інша, а родина до такого не готова. Тож сім'ю треба підготувати до того, що прийдуть зовсім інші чоловіки, батьки, сини. Розуміння цього і вміння знайти з ними спільну мову дуже важливі. Бо коли людина попереджена і знає, які проблеми можуть виникнути у спілкуванні з рідними, вона ставитиметься до цього зовсім по-іншому.
Добре, якби була створена організація солдатських дружин, матерів, чиї чоловіки воюють на Сході. І щоб вони мали змогу хоча б раз на тиждень обговорювати свої проблеми. Це страх, бо вони щодня дивляться новини і не знають, що станеться з їхніми чоловіками. Це паніка, бо вони не певні, чим усе закінчиться. Це і страшна депресія, бо все їхнє життя перевернулося з ніг на голову. Та й взагалі, деякі жінки навіть не знають, що їхні чоловіки на війні.
Тому ми маємо зрозуміти, що навіть коли закінчиться війна, залишиться серйозна проблема, і ми маємо вирішувати її на рівні держави. Бо тільки емоційно стабільні люди можуть виховати емоційно здорових дітей.