Повна версія

Колись вона була молода, вродлива, щаслива. Мала двох дітей, чоловіка, який займав високу посаду… Потім убили молодшого сина, старший помер, від чого, вона так і не дізналась. Чоловік після цього довго не прожив. А вона залишилася одна. Не здогадуючись навіть, що попереду - важка старість і страшна смерть.
Близько 20-ї вечора, 6 листопада, в хірургічне відділення Хмельницької міської лікарні поступила 85-літня жінка, мешканка місцевого геріатричного пансіонату.
«Хвора С. поступила до нас ввечері 6-го листопада, – розповідає завідуючий хірургічним відділенням Хмельницької міської лікарні Віталій Ярем’юк. – Оглянувши її в суботу, я побачив, що треба оперувати терміново, оскільки в жінки була гангрена обох ніг, і далі тягнути вже нікуди.
Крім того, за словами хворих по палаті, вона кричала всю ніч – адже біль при гангрені настільки сильний, що не знімається навіть наркотиками.

Гангрена буває різна
Порадившись з начмедом та з хірургом з нашого відділення, ми вирішили прооперувати жінку того ж дня. Однак, на це потрібна згода її рідних, оскільки сама вона була не повністю адекватна, через те, що склеротичні зміни відбулися не лише в ногах, а й у голові. Спочатку вона казала, що в неї ніколи нікого не було, потім, що всі повмирали... Словом, толком ми нічого не дізналися. Тому почали самі з’ясовувати, чи в неї є хтось, зателефонували в будинок престарілих, і там сказали, що вона одинока. Отож, зібравши консиліум, вирішили оперувати».
... Але коли хвора вже була на столі, у відділення хтось зателефонував і повідомив, що в неї є родичі десь у Закарпатті. Проте медики, порадившись, вирішили, що без операції жінка загине однозначно.
«Хвора поступила з вираженим больовим синдромом, - продовжує Віталій Степанович, – з холодними, синюшними, з «мармуровим» малюнком ногами. Що для старих людей не є чимось надзвичайним, оскільки в такому віці кров нормально не циркулює. Звичайно, якби це побачив хтось із спеціалістів, то здогадався би, що у неї серйозні проблеми.
Але ж у геріатричному центрі щодня бачать холодні та синюшні ноги. Взагалі існує чимало хвороб, при яких синіє шкіра на ногах: це може бути і при порушенні артеріального кровотоку, і при серцевій патології... І звичайний терапевт, який працює в центрі, побачити, що саме її випадок був смертельно небезпечним, не може.
За словами хворої, день чи два тому в неї почали ноги боліти (в таких хворих біль спочатку доволі слабкий). А в старих людей ноги болять завжди. Так що я не можу сказати, що тут є вина працівників пансіонату».
Те ж саме встановила і медична комісія, створена для проведення службового розслідування за фактом захворювання С., яка працювала у Хмельницькому геріатричному пансіонаті за наказом начальника обласного управління праці та соціального захисту населення Романа Білика.
… Можливо, якби її привезли на кілька днів раніше... Але, як вважає Віталій Степанович, було б те ж саме. Звичайно, якби вона поступила до лікарні кілька місяців тому, то можна було б пролікувати. Хоча і тут лікар не має стовідсоткової впевненості, – гістологічне дослідження показало, що в судинах у хворої вже почалося звапнення, а це значить, що процес старий.
… Зазвичай вважають, що гангрена – це чорні спухлі ноги. При газовій гангрені – так. А от суху гангрену, яка, частіше всього, розвивається при атеросклерозі, виявити на перших порах дуже важко.
Операція давала якийсь шанс, але...
Отож вирішили оперувати. Хоча розу-міли й те, що хвора може не вижити.
«Але, з іншого боку, ми знали, що після операції хоч болю такого не буде, і хоч маленький, але шанс вижити, – продовжує Віталій Степанович. – А так - перспектив ніяких.
Вже після операції її родичка казала, що вони не погодилися б на це, – такий вік, казала вона, що старенька і так має право померти, то навіщо її мучити. Але ми мали допомогти їй, адже ніхто не знає, що було б, якби ми залишили їй ноги: накачували анальгетиками і чекали кінця? Скільки б це тягнулося? Може, тижні, може, місяці. А коли оперуєш, забираєш мертву тканину – джерело інфекції, і в хворого є запас сил, він виживає».

«Вона ні секунди не була одна»
«З бабусею ми познайомилися в церкві, - розповідає Валентина, жінка, яка тривалий час обходила стареньку до того, як вона потрапила до пансіонату. – С. жила сама, під кінець їй було дуже важко, я ходила до неї щоранку, хоч жила доволі далеко. Ходила, щоб подивитися, чи в неї все нормально, носила їсти. Квартири у неї, можна сказати, не було, вона продала її з правом довічного проживання в одній кімнаті.
Якось прийшла, а вона лежить на підлозі... Промучившись три дні, старенька, нарешті, погодилася піти в будинок престарілих.
Привезли ми її туди, у травні цього року, лежачою, але дуже швидко вона відійшла, почала ходити, погладшала. Годували там добре, вона стільки не з’їдала.
Але їжа не головне, головне – ставлення. А інколи тут можна таке почути!».
«Я можу поручитися за кожного свого працівника, – каже директор геріатричного пансіонату Іван Моцний, – але якби мені вказали на людину, яка дозволила собі грубе ставлення до наших підопічних, завтра її в нашому закладі не було б».
… І ось на початку листопада одна із прихожанок зателефонувала в пансіонат – жінки хотіли провідати бабусю, але їй сказали, що почався карантин, тому відвідини заборонені. Через кілька днів, у п’ятницю, жінка знову зателефонувала, щоб попросити дозволу хоча б передачу принести. «Ви не передасте нічого, - почула в трубці, – бо її завезли на операцію в міську хірургію. В неї щось з ногами».
«Люди зв’язалися з лікарнею, там сказали, які ліки потрібно принести, – каже Віра, племінниця С., яка приїхала аж із Закарпаття. – Добре, що в неї були такі друзі, а якби не було нікого? Адже в лікарні майже немає нічого!
… Вже коли вона знаходилася в лікарні, Владика Антоній не залишився осторонь, присилав до неї священиків на причастя: і в пансіонат, і в лікарню. Приходили в лікарню прихожани і від отця Пахомія, встановили чергування зранку, на обід, і ввечері. За що ми дуже вдячні завідуючому хірургічним відділенням Віталію Ярем’юку, який дозволив відвідувати її, так що вона ні секунди не була одна.
Взагалі персоналу можна тільки подякувати. Вперше в лікарні побачила гуманне ставлення, саме тут, у хірургії. Причому, все робилося від душі, адже ці люди завідомо знали, що ніякої матеріальної подяки вони не отримають».
Лікарі змушені були ампутувати ноги С. до верхньої третини стегна, оскільки пульсація була лише в паховій ділянці. Операція давала якийсь шанс, але... Бабуся, проживши лише одинадцять днів, у ніч на 18 листопада, померла. На своє щастя, вона так і не усвідомила, що ніг у неї вже немає.