Повна версія

Хто стукає, тому відчиняють. Легко

Соціальні протести, про які уже з півроку пише преса, таки почали виводити під стіни Кабміну невдоволених. Причому дуже організовано почали виводити. І саме тих, кого треба тим, хто ну зовсім не хоче втратити бодай гривню із зароблених непосильною працею мільйонів.
То протестували працівники столичного метрополітену: немає грошей ні на що. Так, 50 копійок за швидкісний транспорт, може, й малувато як на нинішні часи. Але ж протягом дня метро користуються мільйони людей - тож і прибутки значні. Та й, власне, хто підрахував реальну вартість проїзду? Отак узяли київські чиновники зі стелі й намалювали нову ціну: дві гривні. А на що йде різниця між старою та новою цінами - не знає ніхто. Зате повимагали - і отримали. Зрештою, не з державної ж казни грошей просили - а тільки височайшого дозволу оббирати людей. А це чиновнику дозволити - раз плюнути. На людей.
Можна раз - то можна й другий. І третій. І четвертий. Раз терплять - то можна скільки завгодно. Рік тому, до прикладу, приїхали під Кабмін «маршрутники» з усієї країни - захищати свої права: щоб і старі вантажні «буси», під пасажирські переобладнані, й далі для перевезення людей використовувати, і лічильники не ставити, і ціни за проїзд не зменшувати, а навпаки... Планували стояти в столиці хоч і тиждень - до повної перемоги! А перемога бац - і після першого ж заходу в Кабмін уже в їхніх руках опинилася: за півдня усе й владнали. Чи то на радощах так розщедрився уряд - бо ж був ще новий- новісінький і під каблуком... ой, на чолі з Юлією Тимошенко, чи просто вирішив - чого, справді, тих пасажирів жаліти?
А от цього року уряд не пожалів фармацевтів: коли вони загнали ціни на ліки на позахмарну височінь - обмежив рентабельність десятьма відсотками. І аптекарі теж прийшли під Кабмін і почали вимагати скасувати це обмеження, яке не дає їм жити. Цього разу їх пожалів не уряд - Президент: переповнився гнівом і наступного ж дня після мітингу призупинив дію урядової постанови. Аргументував це тими ж самісінькими цифрами, якими оперували на мітингу фармацевти: що закрилася тисяча аптек, а дві з половиною тисячі їхніх працівників залишилися без роботи. Коли встиг перевірити і де зумів побачити безробітного аптекаря - невідомо. Зате фармацевти розчулено подякували Віктору Андрійовичу Ющенку і кревно пообіцяли зробити доступними найнеобхідніші ліки... якщо держава це профінансує.

Хто везе того й поганяють

Без питань: мають право всі громадяни протестувати й вимагати, чого хочуть. Але це зовсім не означає, що всі їхні вимоги справедливі і їх слід негайно задовольняти. Адже, за законами діалектики, якщо десь прибуває, то в іншому місці неодмінно зникає. І влада на те й обирається, аби пильно стежити й зберігати баланс інтересів у суспільстві. Тобто - щоб одні не жили й не наживалися за рахунок інших.
Ну, ми про це й не мріємо. Точніше - мріяли 2004-го, тому й обрали нову владу. Та вона, на жаль, замість піклуватися про народ зав’язла у гризні. Тому й отак, бездумно - наче комусь на зло, задовольняє інтереси певних професійних груп - навіть коли вони явно суперечать інтересам більшості суспільства, а отже, й країни в цілому. Не виключено, що десь там, за кулісами, й домовляються владоможці з тими, хто домагається від них поступок: давай, виводь своїх - щоб я не дуже підставлявся і якось міг пояснити суспільству це непопулярне рішення.
Адже в усіх наведених прикладах задоволення вимоги протестувальників вочевидь вузькоегоїстичні і йдуть урозріз із потребами суспільства - бо задовольняються за рахунок пересічних громадян, котрі їздять у метро й маршрутках (ви там багатих бачили?) і купують ліки за космічними цінами. У демократичних правових країнах усе скрупульозно рахується - адже, якщо нині влада піде на повідку в одних і цим ущемить інтереси всіх інших, то завтра вона вже не буде владою: ці, інші, теж вийдуть на вулиці - і, якщо їх більшість, то відстоять свої права.
Звісно, ідеальних країн не буває, і могутні фінансово-промислові групи не раз диктують свою політику навіть у таких розвинених демократіях, як США. До прикладу, є повчальна історія про те, як після другої світової війни радянські та американські мікробіологи шукали вакцину від поліомієліту. Радянським ученим вдалося винайти засіб, який досить було вжити раз у житті - і застрахувати себе від страшної хвороби. Американці під час хрущовської відлиги отримали можливість ознайомитися з цим блискучим винаходом. Але... сказали, що це їм не підходить. Натомість у США були витрачені колосальні кошти на винайдення ліків, котрі треба було обов’язково вживати щороку - а, отже, й щоразу платити за них, збагачуючи цим фармацевтичні фірми. Тож хто опирався радянському винаходу - не викликало сумнівів.
Ну, американці багатші, і система страхової медицини убезпечує їх від багатьох проблем. А от незаможним українцям доводиться непереливки, коли, Боже борони, хвороба вкладає їх на лікарняне ліжко. Пенсіонерам з мінімальною пенсією хоч не хворій - бо банальний набір ліків значно перевищить їхній місячний дохід. Тому й лікарня для них - це коли вже край. А зазвичай вони просто помирають, так і не звертаючись за медичною допомогою. Та й куди звернешся у наших забутих Богом і владою селах, де позоставалися одні старики? От і вимирають села, і Україна повільно вмирає разом з ними - Україна справжня, чесна, струджена, не здатна постояти за себе і відстояти себе. Бо де ви бачили організоване селянство? І що можуть протиставити грубій силі пенсіонери, все життя яких привчило безсловесно коритися владі?!
Нам би інші зразки наслідувати - сусідки Польщі, наприклад. Там ви не побачите ні автобуса, ні навіть таксі без лічильника. І, не дай Боже, водій не видасть квиток пасажиру - завтра він уже не працюватиме. А за роботу там тримаються, бо робота - це все.
Або в багатих Нідерландах поцікавтеся, чи вигідний там фармацевтичний бізнес. Ні, скажуть вам аптекарі, бо держава суворо обмежила вартість ліків. Але жодна аптека не закрилася - адже вони все одно прибуткові, просто власників змусили обмежити апетити.
У нас же народ просто пристосовується до дійсності - якою б страшною вона не була. Вона тому й страшна - бо не зустрічає опору.

Сила - є, воля - є, а сили волі - немає

Аксіома: влада така, як суспільство, що її обирає. Так що нам гріх ображатися на владу. Інша річ, що вона вже прагне обирати себе сама. Вже гуляють у ЗМІ безліч припущень про ймовірні дії тих чи інших парламентських коаліцій, які, отримавши конституційну більшість, неминуче зроблять конституційний переворот і обиратимуть Президента у Верховній Раді.
Не виключено. Якби справдилися прогнози щодо створення коаліції між БЮТ і Партією Регіонів, то нічого не можна було б виключити. Адже це не ідеологічне, не політичне, а суто бізнесове утворення, що під гаслом «Вітчизна в небезпеці!» захищало б свої капітали в поті чола нашого. Бо ж, звісно, якщо не убуде в них - то тільки за наш рахунок. Не випадково ж усіх ставить у ступор українське економічне диво: ринок нерухомості завмер, а ціни практично не падають. Бо - продають лише ті, кому це вкрай необхідно. Всі ж інші власники житла, переважно в новобудовах, не метушаться і не панікують: чекають, поки підсобить держава - викупить. І стимулюють її до цього зверненнями на кшталт прийнятого на останній сесії Хмельницької міської ради: мовляв, не зверне влада увагу на проблеми будівельників - не бачити людям доступного та соціального житла. Так наче люди досі його бачили.
Втім, і з коаліцією так званих «демократичних сил» - НУНС, БЮТ і НП - нічого доброго нас не чекає. Адже це і є нинішня влада, що загрузла у протиборстві і зовсім забула і про народ, і про державу. А для розв’язання набо-лілих питань необхідна її єдність і спільна робота саме на державу - задля народу. І ще потрібна політична воля, без якої не реалізуються й найкращі наміри. Така воля, за яку багаторічного прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер назвали «залізною леді». Згадайте: вона закрила нерентабельні шахти і змусила шахтарів навчитися іншим спеціальностям - незважаючи на багатотисячні демонстрації гірників і протести «прогресивної громадськості всього світу», тобто СРСР, який нарешті отримав можливість проілюструвати наяву відданість гаслу «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Це був колосальний тиск - та уряд тоді його витримав, бо відчував свою правоту і знав, що цей біль певної професійної групи сприятиме оздоровленню всієї економіки і, в результаті, сприятливо відіб’ється і на майбутньому гірників.
У Хмельницькому же останній багатолюдний мітинг під стінами міської ради шокував би будь-якого законослухняного громадянина: підприємці вийшли на захист свого права продавати алкогольні напої скрізь і завжди. Мовляв, саме цей сегмент товарів дає їм можливість виживати - інакше крах. Про вплив засобів свого «виживання» на здоров’я суспільства вони не задумуються. І правильно: про це зобов’язана думати влада. І проявляти мудрість - тобто залежно від ситуації чи гнучкість компромісів, чи волю для реалізації своїх рішень.
Бо в Україні більшість проблем - саме від відсутності волі, нерішучості й половинчастості рішень влади. Це вже називають «синдромом Ющенка». Насправді ж це ментальна риса всього народу. На практиці це означає нездатність довести до завершення найкращі задуми і плани. Словом, класика: «Кажуть, що поміст у пекло з добрих намірів зложився».
Хоч як це важко - та варт би щось у характері змінювати. Кажуть, що криза - саме для цього час. Для перелому. Для очищення. Для переосмислення свого місця в світі і в житті - і для країн, і для людей. Може, якщо Україна найвразливіша перед нею - то ми перші й винесемо з неї корисні уроки?
Аби тільки хотіли вчитися - а не тікали зі школи, на все життя залишаючись неуками.