Повна версія

Весна без Надії?!

Чи можна в смерть рушати навесні,

Коли повітря сповнене наснаги,

Жаги творіння, повне тої спраги,

Що створює саме життя?

— Ба, ні! — То є протиприродним, то є гріх,

Шепочуть тут і там. — Терпіти треба.

Колись молитви та й дійдуть до неба.

Тоді спасе Всевишній нас усіх.

Дійдуть... Колись... Можливо... Може, й ні.

Минуть роки, забудуться образи

І, сидячи за кухлем пива, разом

З тюремником моїм співатимеш пісні...

А може, з тими, хто мене зловив,

— З вчорашніми героями Луганди,

Підстилками чужої пропаганди,

Які мене в Московію здали...

Ми толерантні — розумієм ми

І суддів — ну які ж вони бандити...

Така посада. Мусять засудити

Хай і безвинну. Серце лиш щемить

Від словоблуддя, від пустих очей,

Від відчуття огидної облуди,

Від тої толерантності... О, люде –

Не вибачають деяких речей!

Таких, як непорядність, як брехня,

Як ницість, підлість, боягузство, зрада,

І вже напевно, як те робить влада —

Чужа й моя — без сорому, щодня...

Політкоректність нині над усе —

Мій маршал, що мене послав на битву,

Вже тисне руку ворога, й молитва

В устах його прощення всім несе.

З-за ґрат непросто боронить мій світ,

Бо є межа і за межею тою

Вмира надія, вбита пустотою

У душах людських... Скоро яблунь цвіт

покриє край мій любий...

Лицедії продовжать виголошувать промови

Своїм медоточивим язиком

Про скорий рай, про ріки з молоком,

Про те, як люблять вас...

О, суєслови! Слова пусті вбивають всі надії...

Чи можна в смерть рушати навесні?

Чи можна... Наче хто питає...

Нещирість в безнадію проростає

А без Надії як же тій весні?

Валентин БУТ