Повна версія

Одного дня на столах у депутатів Верховної Ради з’явилися дивні папери. Під грифом «цілком таємно» — надрукований текст, а до нього доданий малюнок. На ньому якийсь дід ухопився за щось зелене, що стирчало із землі, і старався його витягнути. До діда причепилася баба. Там ще фігурували молода дівчина, пес і кіт. Останньою у вервечці була істота, подібна до мишки.

Депутати від Партії регіонів розгубилися. Річ у тім, що багато хто з них не вмів читати, а ті, що трохи вміли, не розуміли української мови.

Прийшов Чечетов. Цей умів читати як російською, так і українською. Але і йому не під силу було розгадати символіку, закладену в тексті та малюнку.

Отож усі з надією кинулися до Ганни Герман. Герман пробігла очима текст, хмикнула, потім якусь хвилину розглядала малюнок. На обличчі з’явилася саркастична усмішка.

— Що ж тут не ясно, — впевнено сказала вона. — Як випливає з тексту і чітко видно на малюнку, цей дід — то наш Віктор Федорович. Він докладає героїчних зусиль, щоб вирвати президентську булаву, яка по праву належить йому. Підлі БЮТівці намалювали його в ганебній одежі й непристойному, як для Президента, віці. Але це їм властиво.

А от злюща баба, яка вчепилася в нашого Віктора Федоровича, — це Юлія Тимошенко, яка хоче хитрістю відібрати в нього президентство. Але зверніть увагу на те, як правдиво, досить–таки натурально, змалював її художник. Усі реш­та фігур — то дрібні партії, які серйозного впливу на вибори вже не мають.

І у стані БЮТівців ішла цікава розмова. Тут читати й писати вміли майже всі. Серед БЮТівців були навіть поети та письменники. Один із них, щоб виправдати своє прізвище, постійно мовчав, а другий хоч і говорив, але якось загадково, занадто патріотично, що викликало певну підозру.

Оцей другий напружено вдивлявся у малюнок. Картина нагадувала йому щось із далекого дитинства. Але мозок, що висох за роки роботи у Верховній Раді, уже нічого не міг відтворити.

— Я думаю, — сказав лідер фракції Іван Кириленко, — що тут усе зрозуміло. Вражає тільки нахабство і витончена аморальність Партії регіонів. Якщо Януковича вони намалювали досить–таки натурально, то Юлію Володимирівну...

— Шановну Юлію Володимирівну, — підказав депутат Шкіль.

— То шановну Юлію Володимирівну, — продовжив лідер фракції, — нашу красуню, подали в образі Баби Яги. Боже мій! Чому в того художника не відсохла рука?

— А я переконаний, — втрутився в розмову Сергій Соболєв, — що Юлія Володимирівна...

— Шановна Юлія Володимирівна, — вже роздратовано перебив Шкіль...

— Так ось... Я переконаний, що Юл... шановна Юлія Володимирівна вирве булаву в цього негідника. І стане президентом.

— Безумовно, — сказав Іван Кириленко. — Народ за нами.

Усі троє перезирнулися і глибоко задумалися.

Електронна версія цього документа в режимі онлайн опинилася в Москві. Та це й не дивно, адже добра половина депутатів працювала на російські спецслужби. Більше за Росію засекречених документів отримував хіба що Ізраїль.

На сайті президента Росії з’явилася гнівна тирада. Передаємо її у скороченому вигляді:

«Наша молодша сестра Україна, відірвавшись від Росії, зовсім знахабніла. Це особливо відчутно в останні роки, коли з допомогою американських спецслужб до влади прийшли помаранчеві націоналісти. Ці горе–керівники занедбали народне господарство остаточно. Рятуючи українське село, російська миша змушена була бігти з Тамбова, щоб допомогти українцям зібрати врожай...»

Заради справедливості треба сказати, що в Москві підійшли найближче до розуміння змісту цього секретного документа.

А в українській Верховній Раді весь день дебатували. Депутати йшли стінка на стінку з кулаками, блокували трибуну. Невтямки їм було, що якийсь жартівник підсунув їм українську народну казку «Ріпка». Може, через те що казка народна. Бо до народу ці партійні депутати не мали жодного стосунку.

Ярослав СВИЩУК

Київ