Відео

[Повна версія]
Обсяг українського тексту: 84%

Автор або джерело: http://gorod.dp.ua

Першоджерело

Інше

Повна версія

Цей пам'ятник пам'ять забарвлення, візитка Жовтих Вод, а його історія заслуговує на окрему розповідь. Величний монумент планували встановити в Нікополі. І тільки завдяки особистому втручанню В. В. Щербицького пам'ять пам'ятник з'єднання явився саме тут. Біля нього щороку проходять загальноміські свята, сюди городяни приводить своїх гостей, тут люблять фотографуватися молодята.

Монумент мав бути в козацькому місті

Подих сивої давнини… Саме ці слова спадають на думку, коли споглядаєш пам'ять пам'ятник «Героям визвольної війни українського народу 1648-1654 років», що знаходиться в парку Слави. Причому не має значення, вкотре ти дивишся на бронзові постаті трьох вершників. Дивлячись на нього і вдесяте, відчуваєш, як і вперше: захоплення від величі фігур Богдана Хмельницького, Івана Богуна та Максима Кривоноса, а також почуття глибокої шані до всіх, хто причетний до цього скульптурного діва.

...Спекотного серпневого дня 1991-го, за три тижню до проголошення незалежності України, у Жовтих Водах відкривали пам'ятник пам'ять козацьким ватажкам - найвидатнішим полководцям. За кілька днів величезну країну струсити путч, почнуться події, які невідворотно повернути нашу історію. А поки що в оновленому парку Слави велелюддя містян збереться на незвичайну подію. Звучатимуть урочиста музика, промови, і обличчя присутніх прикрасять усмішки задоволення і гордості.

Далеко не кожен жовтоводець знає про те, що історія козацького монумента почалась задовго до його встановлення. А було це в Києві майже півстоліття тому під час виставки молодих скульпторів та архітекторів, яка була приурочена до 300-річчя возз'єднання України з Росією. «Готуючись до цієї дати, ми (з О. О.Супрун, його дружиною. - Авт.) нікого метрову бронзову композицію - три богатирі Хмельницький, Богун, Кривоніс, - згадував про ті годину народний скульптор України А. Ю. Білостоцький - Вигляд тоді в неї був інший. Потім було багато схвальних вигуків у пресі - українській і тодішній союзній». За спогадами скульптора, першим, у кого виникла думка поставити цей пам'ятник пам'ять саме в козацькому місті, був письменник Василь Козаченко.

У 1956 році макет побачив жовтоводський краєзнавець Б. З. Єрмолаєв. Скульптурою зацікавилась і міська організація Товариства пам'яток історії та культури і попросила з музею її фото. Ще один відомий у Жовтих Водах краєзнавець, колишній директор школи №5 М. Я. Гриб з'єднання ясував можливості виготовлення пам " ятника саме для свого міста. З огляду на це скульптор Білостоцький захотів удосконалити скульптуру. Спочатку був задум зобразити кущі, поле, діку траву - що характерно для українського степу. Та як його виліпити? Ці пошуки спонукали авторів до інших варіантів і в самих постатях. Так з'єднання явилася фактично зовсім нова композиція.

Із Києва скульптури везли чотирма вантажівками

Не один рік пішов на ті, щоб вибрати місце, вирішити питання з коштами, з'єднання з'ясувати, з якого матеріалу виготовлятимуть монумент. З 1979 року клопоти по виготовленню пам " ятника взявши на себе тодішній головний архітектор міста Ю. М. Кривоносов. Він пройшов усі інстанції у Раді Міністрів УРСР, уклав угоду зі скульптурною майстернею Києва і довів справу до кінця.

Виготовляли пам'ять пам'ятник у Києві спеціалісти творчо-виробничого об'єднання «Художник». Жовтоводські будівельники у столиці спорудили великий монтажний павільйон.

Монумент, відлитий у бронзі і в розібраному стані в червні 1985 року на чотирьох машинах привезли із столиці. Вісь як про це згадує Олександр Олексійович Кузьмінський, котрий у той час працював інспектором ДАІ Жовтих Вод:

- Чотирма «Мазама» ми їздили в Київ у майстерню Білостоцького, вантажили кранами скульптури, які були відлиті з бронзи і розпиляні для того, аби їх можна було транспортувати. У машини їх ставили на дерев'яна яні піддони, закріпляли, щоб міцно трималися, і везли по правій стороні Дніпра - через Обухів, Знам'янка янку, Олександрію. Рухалися повільно, то пригадую, що в дорозі потомилися і заночовували перед Знам'янка янкою. До самої дороги додому ми дві доби були в Києві. А трьох «МАЗів», як планувалося раніше, виявилося мало, тому довелося везти скульптури чотирма машинами.

Привозив розібраний монумент тодішній другий секретар міськкому партії Анатолій Володимирович Кузьменко Я відповідав за безпеку руху, усю дорогу до Жовтих Вод їхав за кермом автомобіля «ГАЗ-21» з мигавками. Подивитися на наш кортеж виходили із своїх дворів селяни, особливо коли ми ставали напитися води. Дорога для мене особисто не клопітною, тому, керуючи рухом, я, поки їхав додому, добряче захрип. Альо все ж для мене це приємні спогади, і я радію, що теж причетний до появи пам " ятника героям визвольної війни у нашому місті…

Скульптури повантажили біля гідрометалургійного заводу. Пізніше до Жовтих Вод приїхав головний архітектор проекту Гнєзділов, котрий займався вибором місця для пам " ятника. Вирішили його встановити у міському парку Слави, який треба було відповідно реконструювати. Проект реконструкції виготовляли у столиці, його вартість його була 1 млн. 200 тис. крб., що навіть на тій годину було немалою сумою.

Четвертого квітня 1986 року почались підготовчі роботи з встановлення монумента. Місцева газета «Трудова слава» за 11.04.86 року надрукувала знімок перших геодезичних робіт. На фото - проектант, архітектор з Києва Тетяна Волкова та геодезисти з будівельно-монтажного управління№4.

Спочатку провели геодезичні роботи, а вже потім на центральній алеї парку забили 17 паль, насипали та ущільнили курган заввишки 4,5 метра.

Паралельно в Миколаївській області на Новоданилівському кар'єр єрі виготовляють гранітні плити. У квітні закінчується перший етап - з'єднання являється основа під монумент, явились в місті у - другий: монтаж граніту і самого пам " ятника. Цю роботу виконували четверо фахівців з Києва.

Послання до нащадків

Дозвіл на будівництво пам " ятника жовтоводці отримали завдяки Володимирові Васильовичу Щербицькому. Тодішній голова міськвиконкому Анатолій Іванович Шеяков, як він сам колись згадував, виступав «виконробом», котрий щопонеділка провівши оперативки. Мало хто знає, що в шахті під картушем монумента заклалося капсулу з посланням до нащадків. Там названо всіх причетних до спорудження цього величного монумента. Тож ці люди вже вписали свої імена в історію міста.

Чимало часу минуло, поки в парку Слави з'єднання явився цілісний монумент, котрий збирали вже у Жовтих Водах. Його приварили до спеціального майданчика, тому він ніколи не впаде, хоч і створює враження невагомості. Висота споруди - 11,5 метра, вага близько 25 тонн. Подібного йому, створеному за унікальною методикою, у світі немає.

2-го серпня 1991 року 11 членів спеціальної комісії, серед яких був заступник начальника обласного відділу культури, начальник відділу пам " ятників Міністерства культури УРСР, автори проекту, приймаючи пам'ять пам'ятник, визнали: монумент «Героям визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.» виконано на високому художньому рівні.

Так завершилася велика колективна робота, що тривала не одне десятиліття. Її результатами будуть гордитися і ті, хто розбудовуватиме нашу країну в майбутньому.

...Минуло майже 23 роки, як у Жовтих Водах з'єднання явився цей величний свідок народної шані до своєї історії. Чимало з тих, хто брав безпосередню участь у його появі саме тут, вже немає серед нас. Альо жива наша пам'ять і ці нотатки - данина поваги усім причетним до цієї справи.

Історична довідка

Битва під Жовтими Водами, в урочищі Княжі Байраки сучасного П'ятому ятихатського району 14-15 травня 1648 року, в якій козацькі війська гетьмана Богдана Хмельницького перемогли поляків, стала надзвичайно важливим етапом у визвольній війні українського народу з польською шляхтою. Слід зауважити, що козацьке військо перемогло не кількістю, а тактикою і хитрістю. Ця битва мала велике політичне і воєнне значення, породила надії українського народу на вихід з-під польського ярма.

Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні козацькі сили, і розгром ворога частинами.

Текст: Олена Чернявська.