Повна версія

Візи для громадян колишніх республік СРСР - потрібні вони чи ні? Це питання

знову гостро постало після подій у московському околиці районі Західне Бірюльово, - пишуть Сергій Хазов, Костянтин Шиян, Борис Юнанов і Вікторія Чарочкіна в статті для російського видання The New Times.

Президент Путін вже заявив: візи не потрібні, "це відштовхне колишні радянські республіки, а їх потрібно наближати". Проте розслідування, проведене кореспондентами The New Times у країнах Співдружності Незалежних Держав (СНД), показало: президент живе ілюзіями. СНД де-факто не існує, а економічні інтереси країн-учасниць штовхають їх в обійми зовсім інших сусідів - Євросоюзу та Китаю. Чому не спрацьовують путінські "скріпи" - про це в головній темі номера.

Україна: між молотом і Європою

Наприкінці вересня відразу декілька каналів українського ТБ почали крутити ролик, на якому якийсь іноземець по-англійськи (внизу екрану йшли субтитри українською) проводить з громадянами Незалежної лікнеп: "Ви хочете жити і працювати в Європейському союзі? О'кей! Але як у вас із освітою? чи відповідає вона нашим (європейським) стандартам? А як у вас з англійською мовою - можете побіжно висловлюватися? Якщо відповіді "ні" – на вас чекає низькокваліфікована праця". Після цього - закадровий голос: "Зате з Митним союзом ми говоримо однією мовою"* . * Сьогодні до Митного союзу (МС) входять Росія, Білорусь і Казахстан.

Інший відеоролик представляє відносини Києва і ЄС у вигляді "нехорошої" гри хлопчика і дівчинки. Дівчинка (Європа) вимагає від багатого хлопчика (Україна), у якого є "люди і земля", встати на коліна і виправити в собі те, що їй не подобається. Потім ті ж діти спокійно грають у "Митний союз" - і ця гра виявляється хорошою. Підтекст: навіть дітям зрозуміло, що Києву краще б перестати пручатися і вступити в МС, як того хоче Москва.

**Недитячі ігри

** Замовник цих роликів - Компартія України. За ціною комуністи не постояли: кожен ефір, за оцінками, коштує від $10 до 50 тис., плюс приблизно стільки ж коштує виробництво самих роликів.

Подивившись один із них, глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс написав у своєму твіттері: "На це варто подивитися: пропаганда проти ЄС в Україні... Плачевно, смішно, сумно..."

А от в Україні деяким зараз зовсім не до сміху. 28 листопада у Вільнюсі, швидше за все, буде-таки підписано угоду про Асоціацію Україна-ЄС, включаючи найважливіші домовленості про створення зони вільної торгівлі. Згідно з опитуваннями, курс на вступ України в ЄС підтримують 53% українців, проти лише 35%

Курс на вступ України в ЄС підтримують 53% українців, проти лише 35%

Схожі ролики українська Компартія поширювала і раніше, але наприкінці серпня цього року, за даними джерел The New Times, отримала на ці цілі додаткове фінансування - близько $1 млн. Звідки гроші? Найбільшу активність у частині ініціатив, спрямованих на зрив євроінтеграційного курсу Києва, проявляє зараз громадський рух "Український вибір" на чолі з Віктором Медведчуком, екс-главою адміністрації президента України. Сьогодні його ніяк не назвеш впливовим політиком. Але він відомий гранично довірчими стосунками із президентом Росії Володимиром Путіним. Саме "Український вибір" ініціював у шести українських містах збір підписів на підтримку ідеї референдуму про вступ України до Митного союзу (МС). Поки організаторам акції особливо нічим похвалитися: 8 жовтня український ЦВК повторно відмовила ініціативній групі із проведення референдуму в реєстрації.

Хто платить за "дівчину"

Важливі політичні рішення в країні приймаються виключно з оглядкою на представників великого бізнесу, багато з яких входять до Партії регіонів - "партії влади" президента Віктора Януковича. Саме олігархи за логікою речей повинні були б наполягати на збереженні стратегічного союзу із Росією, де знову ж у багатьох із них серйозні бізнес-інтереси. Так, найбагатша людина України Рінат Ахметов (його статок у 2013 р. оцінювався в $22,3 млрд) експортує в Росію продукцію своїх металургійних підприємств; Дмитро Фірташ (станом на 2013 р. - $3,3 млрд ), один з мажоритарних власників торгівця російським газом "РосУкрЕнерго", продає Москві добрива та іншу продукцію своїх хімічних комбінатів; Віктор Пінчук (статок $ 2,1 млрд), зять екс-президента України Леоніда Кучми, поставляє до Росії труби.

Своє ставлення до нинішніх конфліктів із Москвою українські олігархи не озвучують. Лише Рінат Ахметов заявив нещодавно, що торговельна війна з Росією не страшна, вона тільки зміцнить український бізнес. Тобто можливі втрати Ахметова не лякають. Не лякають вони, судячи з усього, й інших. Скільки б не мовчали олігархи Незалежної , їхня позиція легко зчитується з редакційної політики належних їм ЗМІ. Практично всі центральні телеканали знаходяться в руках великого українського бізнесу. "Новини практично на всіх телеканалах останнім часом нагадують військові зведення, - зауважила в розмові з The New Times головний редактор київського журналу "Дзеркало тижня" Юлія Мостова. - Вчора Москва закрила кордони для українських труб, сьогодні - для шоколаду. 18 жовтня через проблеми на митниці зупинив роботу Харківський тракторний завод. Учора в Москві говорили, що українська економіка втратить $5 млрд, сьогодні - $12 млрд... у недружній політиці (стосовно України. - The New Times ) усі телеканали звинувачують насамперед Росію".

Кинули...

Україна відчуває себе обманутою Росією. У квітні 2010-го у Харкові Дмитро Медведєв (тоді президент) пообіцяв Віктору Януковичу зниження ціни на блакитне паливо для України на 30%. Не сталося. Сьогодні Київ купує у Москви найдорожчий газ у Європі - $430 за тисячу кубометрів (середня європейська ціна газу - $ 370). Правда, і Путін ніколи не приховував ціни питання: поглинання "Укртрансгазу", що керує газотранспортною системою України, "Газпромом" - нібито на найвигідніших умовах. Але - "одного разу збрехавши, хто ж тобі повірить?" Янукович, чого від нього ніяк не очікували в Кремлі, виявив нечувану твердість. По суті, угода з ЄС - це вершина айсберга "Україна", що дрейфує геть від Росії, а під водою - розробка стратегій, які дозволять знизити залежність України від російського газу.

У Митному союзі все вирішуватиметься швидко і не нами, тому що голоси розподіляються згідно з обсягами ВВП

Вже 2014 року Київ буде щорічно купувати 5 млрд кубів зрідженого газу через СПГ-термінал, побудований в порту "Південний" під Одесою, за ціною на $20-40 дешевше, ніж він платить за трубопровідний газ "Газпрому". І, до речі: Україна володіє другими за обсягом запасами сланцевого газу в Європі (найбільші поклади сланцю - у Польщі, і там вже працюють десятки американських компаній).

Путін відчув серйозність намірів Януковича. І відверто позначив свої пріоритети: Україна має увійти до Митного союзу, і тоді вона отримає все що захоче. А на початку жовтня господар Кремля несподівано запропонував Україні "конкретний" пряник: "знижку на газ для закачування в підземні сховища за ціною $260 за тисячу кубів замість ринкової ціни $400". Ціна питання - відмова від угоди України з ЄС. Янукович у відповідь запропонував співпрацю із Митним союзом у форматі 3+1, тобто Україна в союз не входить, але десь поруч постояти готова. Проте російський прем'єр Дмитро Медведєв в ході зустрічі 15 жовтня в Калузі з українським колегою Миколою Азаровим попередив Київ, що всидіти на двох стільцях не вийде: або асоціація з ЄС, або членство в МС.

Якщо з Росії на батьківщину мігранти відправили 2012 року лише ?5,4 млрд, то з Європи - ?14,6 млрд

Тим часом в Україні порахували можливу вигоду. Цифри виявилися проти Митного союзу. Експорт з Росії в Білорусь і Казахстан 2012 року виріс на 13,9%, а от назад, тобто в Росію, він скоротився на 9,8%. Дані дослідження Інституту стратегічних оцінок при президентському фонді Леоніда Кучми "Україна". "Ми вже бачимо наслідки вступу до МС Казахстану, - сказав The New Times український політолог, глава Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. - На казахському ринку спостерігається тенденція до розширення присутності російських товарів, а от такої ж тенденції для казахських товарів у Росії не спостерігається". Крім того, в Астані заговорили про підвищення цін на споживчі товари, що населення безпосередньо пов'язує із Митним союзом. "Звичайно, Україна боїться економічної експансії з боку Росії", - резюмує Володимир Фесенко.

Цікаво, що Росія перестала бути привабливою навіть для українських трудових мігрантів. З 4,5-5 млн українців, які працюють за кордоном, 2 млн живуть в Росії і майже 2,8 млн - в Європі. Причому, якщо з Росії на батьківщину мігранти відправили 2012 року лише ?5,4 млрд, то з Європи - ?14,6 млрд , і це незважаючи на візовий режим з країнами ЄС.

Ще один недолік вступу до МС, за словами експертів, в тому, що в України там не буде права голосу. "У Митному союзі все вирішуватиметься швидко і не нами, тому що голоси розподіляються відповідно з обсягами ВВП", - каже Юлія Мостова.

Проморгали...

"Я ще 11 років тому мав розмову із найвищим російським керівництвом і попереджав їх, що наші країни розходяться в різні сторони, замість того щоб зближуватися, - розповів журналу директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський, на початку нульових років радник президента Кучми. - Але мені відповідали: ми, мовляв, один народ, від Росії вам все одно не піти, а от як "не уникнути" - це вже ви вирішуйте самі". Це і була стратегічна помилка Кремля - впевненість у тому, що Україна нікуди не дінеться і зусиль для цього ніяких робити не треба". В останні роки Кремль дивився на зближення України та ЄС крізь пальці, що також має своє пояснення. Європейці відразу ж дали зрозуміти: ні про яку угоду не може йти мова, поки у в'язниці перебуває Юлія Тимошенко. Проте вже на початку літа 2013 року Київ став натякати, що готовий "поступитися принципами" і відпустити ув'язнену № 1 за варіантом, запропонованим екс-президентом Польщі Олександром Кваснєвським, - на лікування до Німеччини.

Путін зрозумів, що втрачає Україну, і пішов ва-банк: торговельна війна з Москвою перейшла в найгострішу фазу. "Те, що Путін і Янукович не зійшлися характерами, стало зрозуміло давно, вони виховувалися по різні боки колючого дроту, - каже Юлія Мостова, нагадуючи, що Янукович пройшов через табір і в'язницю. - Навіть на закритій зустрічі з членами парламентської фракції Партії регіонів він сказав, що постійно відчуває з боку Москви прагнення принизити його або обдурити. Спілкуючись з європейськими лідерами, він такого не відчуває".

Молдова: шлях на Захід

Слідом за Україною договір про асоціацію з ЄС має підписати і Молдова. Її, як і Київ, Москва намагається покарати: у вересні цього року Росія вже вдруге ввела ембарго на постачання молдавських вин, а 1 жовтня ФМС оголосила про те, що 200 тис. молдавських гастарбайтерів можуть опинитися в стоп-листі російської прикордонної служби. Розчарування Кремля зрозумілі: у березні 2012 року, після затяжної політичної кризи, молдавський парламент обрав президентом Ніколає Тімофті, який не тільки неодноразово заявляв про євроінтеграцію, але й не виключав можливості унії із сусідньою Румунією.

Проросійські настрої в Молдові досить сильні: згідно з опитуваннями, 53% молдаван шкодують про розпад СРСР, а найпопулярніший політик тут - Володимир Путін. Компартія Молдавії, що отримала 2010 року більшість у парламенті (42 мандати з 101), ратує за вступ країни до Митного союзу. "У Молдові і правда великий розкид думок з приводу шляху, який має обрати країна, - сказав The New Times директор кишинівського Центру стратегічних досліджень і політичного консалтингу Politicon Анатол Царан. - Але хоча на виборах 2010 року комуністи й отримали найбільше депутатських місць, народ активно голосував і за проєвропейські партії".

Ми стали найвідсталішою країною континенту без чітких перспектив економічного зростання. Це змусило багатьох моїх співгромадян повернутися убік Брюсселя

Як і в Україні, молдавські політологи говорять про ціннісній вибір: Європа вабить не тільки високим рівнем життя, а й демократичними інститутами, захистом прав меншин, функціональною судовою системою. "Росія нам насправді мало що дає, - каже Анатол Царан. - Після розвалу СРСР ми 22 роки перебували в "східному просторі", всередині зони вільної торгівлі в рамках СНД. І що? Ми стали найвідсталішою країною континенту без чітких перспектив економічного зростання. Це змусило багатьох моїх співгромадян повернутися убік Брюсселя".

Не злякали молдаван і економічні загрози Кремля. "Звичайно, закриття російського ринку для Молдови - серйозна проблема, - погоджується у розмові з журналом глава московського Центру досліджень ринку алкоголю Вадим Дробіз, - але не така, якою стало ембарго 2005 року, коли розорилася половина виробників".

До 2005 року молдавська продукція займала 25% російського ринку вина і 50% від всього винного імпорту, але в останні роки частка молдавських вин в обсязі імпорту коливалася в рамках 8-12%, а частка ринку впала до 3-5%. Молдавські виробники зуміли переорієнтуватися на інші східноєвропейські країни, передусім Україну, Польщу і Румунію, хоча виробництво вина з 2005 року і скоротилося вдвічі. Втім, ЄС вже пообіцяв зняти квоти на постачання молдавського вина. "Звичайно, як говорить Володимир Путін, ніхто нас не чекає у Франції або в Італії, але ж більшість країн ЄС не виробляє свого вина, тож можливості для розширення ринку в нас є і без Росії", - упевнений Анатол Царан.

53% молдаван шкодують про розпад СРСР, а найпопулярніший політик тут – Володимир Путін

Як і в історії з Україною, Кремль сам відштовхнув колишнього союзника. І це не тільки ембарго, а й постійні ігри Москви навколо сепаратистських настроїв Придністров'я: з одного боку, Росія виступає посередником у конфлікті, з іншого - активно видає російські паспорти жителям регіону, як це було свого часу в Абхазії та Південній Осетії.

Втім, на думку молдавського аналітика, директора Асоціації ADEPT Ігоря Боца, у Кишинева в принципі немає іншого вибору, окрім європейського, в силу географічного положення країни. "Молдова не може бути геополітичним ексклавом Росії. Якщо сусідня Україна прямує до ЄС, Молдову неминуче відносить туди ж", - упевнений він.

Вірменія: голод не тітка

Мабуть, головною удачею Москви на просторах СНД можна вважати Вірменію, чий президент Серж Саргсян під час візиту до Москви 3 вересня цього року несподівано заявив про бажання республіки приєднатися до Митного союзу - незважаючи на те, що протягом чотирьох років Єреван працював над угодою про асоціацію з ЄС. Після цієї заяви в Єревані пройшли мітинги і пікети, однак вони вірменське керівництво не зупинили.

На перший погляд у Вірменії більше причин прагнути до союзу з Росією, ніж у Молдавії та України: у неї немає спільних кордонів з Європою, а Росія забезпечує безпеку країни в регіоні - у Гюмрі перебуває російська військова база, і саме російські прикордонники охороняють 380 км її кордону із Туреччиною та Іраном. Крім того, в Росії живе і працює близько 2 млн вірмен, які 2012 року відправили на батьківщину $900 млн, що становить близько 10% вірменського ВВП. Росії ж належить більшість великих вірменських підприємств, багато з яких були віддані за борги - під час і після карабахської війни (1992-1994 рр..) Росія допомагала країні зброєю і електроенергією. Сьогодні "Вірменська залізниця" знаходяться в концесії у ВАТ "РЖД", "Електричні мережі Вірменії" належать російській енергокомпанії "Інтер РАО", яка також управляє Вірменською АЕС. "Газпрому" належить 80% компанії "Армросгазпром", яка не тільки відає реалізацією газу на території країни, а й володіє газопроводами і газосховищами. Найбільша в країні Разданська ТЕЦ поділена між тим же "Газпромом" і ВАТ "Роснефтегаз", а видобутком урану займається "Вірмено- російська гірничорудна компанія", що належить уряду Вірменії та російському "Росатому".

Однак , пообіцявши вкладати кошти в модернізацію виробництва в республіці, Росія насправді робити це не поспішає. Наприклад, Євросоюз ще з 90-х років наполягає на закритті Вірменської АЕС, яка, на думку екологів, давно виробила свій потенціал і становить реальну небезпеку для навколишнього середовища. Але закрити станцію проблематично через відсутність альтернативних джерел енергії, а в ремонт вкладатися не хоче "Інтер РАО".

До того ж, незважаючи на дружбу, за останній рік Росія на 40% підняла ціну на газ, що безпосередньо вдарило по простих вірменах. "Мені комунальні послуги в Єревані коштують дорожче, ніж у Парижі, - сказала The New Times відомий медіаменеджер Манана Асламазян. - У Франції за квартиру такої ж площі я платила ?50-?60 на місяць, у Вірменії - ?90-?100".

Головне питання, яке хвилює сьогодні вірменську інтелігенцію і політиків, - яким чином Москві вдалося натиснути на Саргсяна. У суспільній дискусії найчастіше звучить версія про карабахські карти. Згадують і продаж Азербайджану зброї на $4 млрд, і серпневу зустріч Володимира Путіна з азербайджанським лідером Ільхамом Алієвим, на якій вкотре обговорювалося карабаське питання. "У суспільстві почалося переосмислення того, що таке насправді безпека Вірменії, - сказав The New Times вірменський політолог Мікаел Оганесян. - Якщо вона прямо залежить від Росії, яка шантажує Єреван при кожному зручному випадку, то постає питання, наскільки це відповідає інтересам Вірменії".

Втім, на думку більшості експертів, з якими поговорив The New Times, головна нагорода, звабила вірменського президента, - це гарантія збереження власної влади. "Кремль давав недвозначні сигнали, що готовий стати на бік опозиції і підтримати можливий державний переворот, якщо Саргсян поводитиметься "неправильно", - пояснив журналу Борис Навасардян, президент Єреванського прес-клубу, національний координатор "Громадянської платформи "Східного партнерства", в рамках якої йшла дискусія про підписання Вірменією угоди з ЄС. "Влада у Вірменії нелегітимна, у президента дуже слабкі позиції, - вторить йому Мікаел Оганесян, - для них підтримки Росії - це першочергове питання".

Правда, сьогодні і сама Росія асоціюється у Вірменії з недемократичним стилем керівництва. "Антиросійські настрої в суспільстві останнім часом посилюються, - каже Манана Асламазян. - Я неодноразово чула від людей різного віку - це дорога назад в СРСР. Якщо раніше я постійно запрошувала росіян вести семінари у Вірменії, то зараз я все частіше чую: "А не можна когось з Європи привезти?"

Туркменія: китайський "Газпром"

Ашхабад, вересень. "Ви добре виглядаєте, помолодшали" - такими словами зустрів голова КНР Сі Цзіньпін туркменського колегу Гурбангули Бердимухамедова. "Золотий час", - пожартував той. Жарт виявилася з вел-и-и-ким значенням. Через пару годин лідери підписали угоду про спільне освоєння другого за величиною в світі газового родовища "Галкиниш", чия проектна потужність - до 25 млрд куб. м газу на рік. А щоб транспортувати цей газ, Китай і Туркменія збираються побудувати новий газопровід. Російський "Газпром", якому колись в Ашхабаді були обіцяні золоті гори, залишився осторонь. Китай отримає дешевший газ.

Російський "Газпром", якому колись в Ашхабаді були обіцяні золоті гори, залишився осторонь. Китай отримає дешевший газ

Результатом вересневого турне голови КНР Сі Цзіньпіна, який відвідав також Казахстан, Узбекистан і Киргизію, стало підписання контрактів на $100 млрд. Але не тільки. Глава Китаю озвучив ідею створення Економічного пояса Шовкового шляху. За задумом Пекіна, новий Шовковий шлях повинен зв'язати Китай і Європу, хоча основна його мета - розвиток співробітництва між Піднебесною і країнами Центральної Азії. Шовковий шлях має пройти через 40 країн, в яких проживає понад 3 млрд осіб. Основою його стане співпраця у вуглеводневій сфері: видобуток та будівництво нафто- і газопроводів. Це дозволить Китаю отримувати настільки цінну для зростаючої економіки енергосировину із центральноазіатських країн . Вкладаються китайці і в розвиток дорожньо- транспортної структури. Як прийнято в Піднебесній, відповідні кроки були зроблені задовго до того, як їх запропонували красиво оформити в новий економічний блок.

Так, виграшні домовленості з Ашхабадом були досягнуті в рекордні терміни - за чотири місяці. Причому досягнуті на тлі нескінченно нудної торгівлі між Пекіном і "Газпромом" про ціну російського газу і будівництво нових газопроводів.

Казахстан: у двох маток

Заява про новий економічний блок була зроблена в Астані, в столиці Казахстану, між іншим країни-члена Митного союзу з Росією і Білорусією. Як писала західна преса, спілкування двох лідерів - колишнього першого секретаря ЦК Казахстану , а потім президента Назарбаєва і нинішнього лідера Компартії Китаю Сі Цзіньпіна - було надзвичайно насиченим: вони провели разом аж 14 годин, які включили в себе не тільки офіційні заходи, а й нічні посиденьки в готелі, де зупинився китайський лідер. "Було випито чимало горілки", - повідомив посол Китаю в Казахстані газеті The New York Times. Підсумок: з Астани голова Компартії Китаю відвіз контрактів на $30 млрд, включаючи будівництво китайцями нафтопереробного заводу на території Казахстану.

Під час візиту до Казахстану китайський лідер брав участь у церемонії відкриття газопроводу Бейнеу-Бозой-Шимкент вартістю $3,6 млрд. Він стане частиною магістрального газопроводу Казахстан-Китай. Китай підключився до розробки найбільшого в Казахстані нафтового родовища в Кашагане (інвестиції можуть скласти $5 млрд), а 17 жовтня президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв ратифікував договір із Пекіном про будівництво нового нафтопроводу Казахстан- Китай.

Сировинні контракти, по суті, стали основою співробітництва центральноазіатських країн з Піднебесною

Сировинні контракти, по суті, стали основою співробітництва центральноазіатських країн з Піднебесною. "Китай завжди приходить на виручку місцевим олігархічним економікам, коли їм нікуди щось продати, - пояснив The New Times головний редактор інформаційного агентства"Фергана" Данило Кислов. - Наприклад, Узбекистан на бавовняних плантаціях використовує рабську працю, і західні виробники цю сировина купувати відмовляються. А Китаю це не важливо, він збільшує свої закупівлі. Якщо відмовиться Європа від газу - усе купить Китай".

Втім, Пекін цікавиться нафтогазовими проектами не тільки в Центральній Азії: 17 жовтня стало відомо, що і російська "Роснефть" планує створити спільне підприємство з Китайською національною нафтогазовою компанією (CNPC) для освоєння родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу - заяву про це зробив глава компанії Ігор Сєчін.

Таджикистан - Киргизія - Узбекистан: поступ дракона

Пекін також будує нові і реконструює старі автодороги в Таджикистані, Казахстані, Киргизії і планує будівництво двох залізничних гілок: Туркменістан-Афганістан-Таджикистан і Китай-Киргизія-Узбекистан. Китайська мрія - будівництво автомобільної магістралі Західний Китай - Середня Азія - Росія - Західна Європа, тільки от поки що вся активність закінчується на Казахстані, в Росії будівництво особливо не ведеться. Залізниці та автомобільні дороги потрібні для того, щоб в обмін на нафту і газ відправляти сусідам вироблені в Китаї товари. "Китай висмоктує з регіону енергію, натомість поставляючи туди продукцію широкого споживання, - говорить Данило Кислов. - Ця війна за ринок Росією давно програна, якщо Росія взагалі в ній брала участь".

Китайські компанії скуповують акції центральноазіатських компаній сировинного сектора, китайські банки видають урядам кредити на будівництво мостів і тунелів. Ґрунт для створення нового Шовкового шляху давно підготовлено, і Москва мало що може з цим зробити.

"У Росії зараз не таке блискуче економічне становище, як у Китаю, - пояснив The New Times Аждар Куртов, експерт Російського інституту стратегічних досліджень. - У Китаю дуже розвинена державна підтримка бізнесу, який стає більш конкурентним, ніж російський, і тому має більше можливостей для активної експансії".

Як говорить стародавня китайська приказка, якщо є гроші, можна і з богами домовитися.

Центральна Азія

Основні російські активи (у % акцій - за наявності даних з відкритих джерел):

Таджикистан

- Сангтудинська ГЕС-1 (75%)
- Родовища Сарікамиш, Західний Шохамбари, Ренган, Саргазон - розробляє "Газпром"
24 АЗС "Газпром-Нафта"

Киргизія

"Киргизгаз" ("Газпром" - 100%)

Узбекистан

- Родовище Шахпахти, плато Устюрт - розробник "Газпром"
- Гіссар, Кашкадарінська область (7 родовищ) - "Лукойл"

Казахстан

- Імашевське і Центральне родовища - розробник "Газпром"
- Каспійський трубопровідний консорціум - РФ (24%), "Лукойл" (13,5%), " Роснефть-Шелл" (7,5%)
- Родовище Тенгіз - "Лукойл"

Туркменістан

Газопровід "Середня Азія" - від родовища Довлетабад

Основні китайські активи (у % акцій - за наявності даних з відкритих джерел):

Казахстан

- Родовища вуглеводневої сировини Актюбінської області на заході Казахстану, частка Китайської національної нафтової корпорації (CNPC) - 94,47%
- Родовище Ариське в Кизилординській області, частка CNPC - 100%
- Родовища Конис і Бектас в Кизилординській області, частка China Zhenhua Oil Co Ltd -100 %
- Родовища групи Аксаз, Долинне і Емірблок, нафтогазове родовище Каріман, розвідувальні структури Борло і Ессен, розвідувальна територія Північно- Західного блоку, частка китайської MEI Holdings Corporation - 100%
- Нафтогазовидобувна компанія, що володіє правом на родовища Кокжіде, Кумсай і Мортук в Актюбінській області, частка CNPC - 86,79%
- Родовище Сазанкурак в Атирауській області. Частка в China Petroleum & Chemical Corporation (SINOPEC) - 100%
- Родовища Минтеке Південний і Мєждурєченську в Атирауській області. Частка SINOPEC - 100%
- Родовище Сагиз в Актюбінській області. Частка SINOPEC - 100%

Туркменістан

Газове родовище "Галкиниш"

Узбекистан

- Нафтове родовище Мінгбулак в Намангана Узбекистану - освоєнням займається CNPC
- Устюртський, Бухаро-Хівинський і Ферганський нафтогазові регіони - CNPC Silk Road Group llc.

**Таджикистан

**- Мінеральне родовище "Алтин-Топкан" у міста Кайраккум в Согдійській області - China Global
- Золотодобувне підприємство "Зарафшон" на півночі Таджикистану. ZiJin Mining Group Co. Ltd. - 75%

Киргизія

Освоєння поліметалічного родовища "Куру-Тегерек" (південна частина Киргизстану).

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів. _

_