Повна версія

Велич сили і сила величі

Початок весни на Аравійському півострові та його околицях – час хамсіна. Хамсін – це сухий гарячий вітер, що дме з пустелі й несе із собою хмари піску. Як і будь-яка стихія, за проектом Всевишнього, він, вочевидь, покликаний дати зрозуміти людині її справжній масштаб, як і масштаб її зусиль...

Рудий Хамсін в Єгипті розгулявся,

жагою палений, мчить у повітрі,

черкаючи пісок сухими крильми,
і дише густим полум’ям пекучим.
Якесь весілля дике! Мов сопілка,
співа пісок, зірвавшися зненацька
з важкої нерухомості своєї,
а камінці на бубнах приграють.

Хто ж там у жовтій та сліпучій млі
на честь Хамсінові таночки водить?
Щось віє покривалами тонкими,
так прудко-прудко крутячись у танці...
Якісь таємні вітряні дівчата,
веселі діти смутної пустині?
«Чужинко, не дивись! Засиплю очі!»
І заздро загорнув Хамсін полою
усіх своїх танечниць невидимих.
Ніхто не сміє бачить їх. Араб
серед пустині падає додолу,
як на молитві. «Вже ж! Молись, молись!..»

Леся Українка «Хамсін»