Повна версія

Політика та культура. Авторська програма Сергія Неретіна. Гість - український актор Геннадій Попенко. Ефір від 12.08.18

Авторська програма Сергія Неретіна Політика та культура виходить в ефірі Радіо НВ щонеділі в 15:00-16:00

Сергій Неретін: Ми з Геннадієм знаємо один одного вже давно і, я думаю, буде логічно, якщо ми перейдемо на "ти". Я давно хотів запросити тебе у програму, але через якісь технічні нюанси наша зустріч не відбулася. А тут якраз і привід підіспів, ми маємо чудову нагоду. Я маю на увазі твій пост, який ти опублікував у Фейсбуку у п'ятницю, ти написав його про фільм, який зараз знімається, назва фільму - Стус, я оприлюднюю (Птах душі - є така ще робоча назва).

Вже з цієї назви стає очевидно, що цей фільм розповідає про долю українського поета Василя Стуса, який помер у Радянському Союзі 1985 року в засланні, перебуваючи у в'язниці. Твій пост набрав, якщо я правильно розумію, за ці неповні три дні (я би навіть сказав, два з половиною дні) 13 тисяч перепостів. Про це також писали масмедіа, у тебе беруть інтерв'ю, ти щойно сам сказав, що повернувся з інтерв'ю від П'ятого каналу. Вчора, до речі, через свою Фейсбук- сторінку щодо цієї всієї ситуації звернувся також прем'єр-міністр України Володимир Гройсман, наголосивши, що треба розбиратися в тому, що сталося. Я плавно підводжу до того, про що ти зараз сам все розповіси.

Геннадій Попенко: Ні, ти дуже класно розповідаєш, продовжуй.

Сергій Неретін: Давай пояснимо нашим слухачам, що ж було в тому пості (вони, можливо, не читали його), що відбулося, і продовжимо далі розбиратися.

Геннадій Попенко: Я був дотичний до цього фільму на кастингу, я був лише на кастингу, але не потрапив, безумовно сумував і все таке. Але забув собі й забув, ну не потрапив...

Сергій Неретін: На кого кастингувався, якщо не секрет?

Геннадій Попенко: На Стуса.

Сергій Неретін: На Стуса, нічого собі.

Геннадій Попенко: Але я дуже щасливий, що Стус зараз такий, яким він є у кадрі, бо він реально…

Сергій Неретін: Його грає Дмитро Ярошенко.

Геннадій Попенко: Ярошенко реально схожий на нього фізіогномічно, це дуже важливо в таких фільмах, бо якщо Стус буде якийсь світлоокий, маленький, товстенький, то всі будуть його саме таким запам'ятовувати. Це магія кіно, що що ти покажеш, то так і запам'ятають. Відповідно, ця ситуація, яка сталася, теж у форматі “магія кіно”. Це треба було обов'язково показати, щоби це запам'яталося. Бо, прочитавши весь сценарій, коли я був на кастингу, я побачив, що там є сцена суду, там ще є сцена у в'язниці, коли Медведчук приходить до Стуса і Стус відмовляється від його послуг, бо зрозумів, що він є за людина.

Сергій Неретін: Медведчук - це адвокат Стуса, правильно?

Геннадій Попенко: Так-так.

Сергій Неретін: На той момент був 1980-й рік, мені здається, так?

Геннадій Попенко: Дякую за уточнення, бо дійсно мало хто знає, що Стус є Стус, і взагалі хто він; і те, що його засудили 1980-го, а 1985-го, за шість років до здобуття незалежності, він помер, український класик. І тим паче мало хто знає, що той український політик, який зараз себе багато де заявляє, робив те, що він робив у радянські часи, про це ще менше людей знають. Тож, прочитавши ці сцени, я шалено зрадів, що ця ситуація вскривається, бо якби про це всі знали, цю сцену можна було би викинути, всі казали: "Медведчук? Який Медведчук? Той, що… - і далі щось розповідали. - А, той, що Стуса засудив?”.

Якби це було у всіх на вустах, цю ситуацію з викиданням цієї сцени можна було би так само прокинути і забути про неї. Але прочитавши і зрадівши, за якийсь час, це вже взимку був кастинг, зараз я подивився, що під постом одного з українських режисерів - Мирослава Латика, де було трошки про Медведчука, де ідеологи його політичної сили розповідають: “Ой, що ви там на нашого присвятого Медведчука женете, його хейтери змогли на нього знайти, лише про Стуса накопати. А де той Стус був би, хто такий Стус взагалі, якби не Медведчук, хто би його знав?”, - це як “хто би знав про євреїв, якби Гітлер їх не замордував”, така “геніальна” логіка.

І я побачив, що Женя Гладій - акторка, яка грає у цьому фільмі негативного персонажа, написала коментар, що сцену викинули - і все, коментів далі немає. Як це коментів немає? Чому це зупинилося, якщо ця інформація, я її бачу вперше, цю надважливу сцену викинули? Я зателефонував всім акторам, яких я знаю, які задіяні в цьому фільмі, зателефонував людям, які дотичні до цього процесу в кіногрупі; всі підтвердили те, що сцени немає, і інформація про те, чому ж так, була різна. Хтось сказав: "Зателефонували з адміністрації Медведчука". Хтось сказав, що…

Сергій Неретін: Це образна цитата, немає “адміністрації Медведчука”.

Геннадій Попенко: Так, безумовно, це ж і не політологи говорили нам, це казали…

Сергій Неретін: Це все виглядає як твоя образа, що тебе…

Геннадій Попенко: Заради бога…

Сергій Неретін: Тебе не взяли на роль Стуса і ти не зміг заспокоїтися, і в підсумку знайшов привід для цього хайпу, скандалу, галасу.

Геннадій Попенко: Сергію, мені по барабану, заради бога, - значить так. Значить я така людина, що з зими плекає образу і от нарешті знайшла місце, де її викинути.

Сергій Неретін: І ти в Фейсбуку описав усю цю ситуацію, правильно?

Геннадій Попенко: І мені по барабану, як це виглядає, чесно кажучи. Мені головне, що ця ситуація вже вирішилася. І коли я почув офіційний звіт групи, що вони будуть дознімати цю сцену через громадський тиск тощо, я був шалено щасливий, бо коли я це заварював, люди, які мене знають, які теж у кіновиробництві, вони говорили мені: “Що за маячня, навіщо ти це робиш? Все одно нічого не виправиться, все одно вони зроблять так, як їм треба”, - тощо. Мені не було що відповідати, бо я мав робити те, що я мав робити. Бо, як на мене, мовчати про відсутність такої сцени не можна.

Сергій Неретін: Давай розбиратися поступово, логічно, бо в мене дуже багато запитань і також я хочу, щоби наші слухачі, можливо, ставили запитання. Я переглянув твої пости у Фейсбуці до цього моменту, там ти живеш абсолютно безтурботним щасливим життям - автомобілі, зйомки в кіно, зйомки ще десь - і тут бац, такий резонансний пост, 13 тисяч перепостів, я такого навіть не пам'ятаю. Сергій Притула відгукнувся, Володимир Гройсман, інші люди відгукнулися; з Адміністрації президента залишилися небайдужими, купу про все це пишуть-пишуть-пишуть-пишуть. Ти не політичний діяч.

Геннадій Попенко: Я абсолютно не політичний, я не хочу, щоби…

Сергій Неретін: І, можливо, після цього ти ним і не станеш.

Геннадій Попенко: Я і не буду політичним, мені це абсолютно не потрібно. Просто насправді, Сергію, важливих речей у нашому житті реально дуже мало. Якщо ти посидиш і подумаєш, що тобі дійсно важливо, а без чого ти можеш жити - це буде більшість того, про що ти подумаєш.

Сергій Неретін: Вчора автори фільму розповсюдили заяву про те, що сцени з Віктором Медведчуком зі сценарію майбутньої стрічки були видалені свідомо, цитата: "Розуміючи, що картина виходитиме в прокат у розпал передвиборчої кампанії, ми не хотіли робити пам'ять про велику людину інструментом передвиборчої кампанії, політичних впливів та аргументів.

Втім, розуміючи суспільну значущість теми, з огляду на кількість прохань з боку громадськості повернути сцену до фільму, ми за останню добу зібрали продюсерську групу, щоб розглянути можливість вшанувати суспільний запит на присутність у художній картині про поета епізоду суду за участю його адвоката Віктора Медведчука", - кінець цитати. Отже, Віктор Медведчук таки з'явиться у художньому фільмі про Стуса. Виходить, що завдяки тобі. Ти задоволений результатом? Приємно відчувати себе героєм?

Геннадій Попенко: Мені не приємно і не радісно відчувати себе героєм, мені радісно від того, що українське суспільство може впливати на реально важливі речі, що Фейсбук може бути не просто інструментом, де можна викладати котиків або поршні від мотоциклу; Фейсбук реально може бути дієвим інструментом, він себе зараз показав, і я шалено вдячний за те, що у нас є цей інструмент. І, повертаючись до моїх щасливих родинних фото, про які ти говориш, - це я є, це таке моє життя. А те, що сталося з цим постом - це те, що я мав зробити, бо я не міг мовчати.

Сергій Неретін: А ти не думав, що тебе могли… Твій пост просто влучно потрапив у ситуацію і його могли використати в певній політичній боротьбі чи кон'юнктурі, чи ще якось, але могли використати?

Геннадій Попенко: Наприклад?

Сергій Неретін: Зараз по факту триває президентська передвиборча кампанія. Вона ще не розпочалася офіційно, але за кількістю білбордів на вулиці ти можеш побачити, що вона вже де-факто розпочалась. І тут дуже зручно: виходить якийсь пост, на хвилі якого можна дуже гарно попіаритися одним силам, іншим силам. Ти не думаєш, що це все просто так збіглося і це все використання тебе? Я навіть не сумніваюся, що ти був щирий у своєму пості, я навіть не маю ніяких сумнівів. Але знаєш, таких завжди використовують.

Геннадій Попенко: Заради бога. Якби вони використали так, що зробили якісь свої злочинні плани абощо, це було би дуже сумно. А тут, що за фактом ми маємо? Ми маємо ситуацію, яку ми змогли виправити, ми виконали своє надзавдання. А далі ця вся мішура, яка навколо; те, що прем'єр звернув на це свою увагу, йому величезна дяка, але підняти статус прем'єра абощо тим, що він долучився до цієї справи, - я думаю, навряд чи це буде, що одразу суспільна думка дасть йому якийсь шалений стрибок у популярності.

Сергій Неретін: За день такі речі не вимірюються, це протягом місяця-двох, півроку, зокрема це може бути маленькою краплею, яка призведе до його популярності, рейтингу.

Геннадій Попенко: Те, що кілька депутатів різних політичних сил так само в коментах і в перепостах відмітились, - заради бога. Але вони могли би знайти будь-який інший привід: ремонт дороги абощо, вони могли його створити.

Сергій Неретін: Та знаходять, ти не переймайся за них, вони знаходять всі приводи, які валяються на дорозі, для того, щоби попіаритися. І ти в тому не винен.

Геннадій Попенко: Тоді мені зараз треба припинити твою риторику, бо це демагогія, вони все одно би це зробили.

Сергій Неретін: Добре.

Геннадій Попенко: Але ми своє питання вирішили і ми його закрили, і мінусів від цього ми не маємо, ми маємо лише плюси.

Сергій Неретін: Про мінуси ми поговоримо трошечки пізніше, все ж таки є певні мінуси, я тобі про них розповім. Давай з самого початку. Хто такий Віктор Медведчук і яку роль він зіграв у житті видатного українського поета?

Геннадій Попенко: Ти у мене питаєш, щоби я розповів тобі, чи…

Сергій Неретін: Так, звичайно, і мені, і всім іншим, тому що це події 35-річної давнини, грубо кажучи.

Геннадій Попенко: Так, тобто це все дуже свіжо, чи навпаки - дуже давнє?

Сергій Неретін: Я думаю, що це і свіжо, але мені хочеться дізнатись, що ти про це знаєш.

Геннадій Попенко: В той час, коли ми барабанили по барабанах і звітували, що все у нас…

Сергій Неретін: Тобі скільки років було тоді, коли Стус сидів? Мені, наприклад, коли він сів, було два роки, це 1980-й рік.

Геннадій Попенко: Мені був один рік. Але 1985 року, коли мені було шість років і коли я прекрасно бігав, купував морозиво по 10, по 20 копійок, реальність навколо була не лише такою, якою вона мені здавалася. В цей момент було засуджено і страчено українського класика, на якого, не скажемо так, що молитися треба, а який шалено важливий для країни. Ніхто про це не знав, нікому про це не було відомо. І дотичною до його знищення, фактично до страти, була людина, яка зараз є в українському політикумі, яка себе прекрасно почуває і яка не любить згадувати про це, а коли у неї запитують, вона каже: “Ну а що? Життя таке, всі тоді були такі.

Якби я цього не зробив, зробив би хтось інший”, - пробач, а якщо ти займаєшся поганою роботою, яка тобі не подобається, що, ти не можеш змінити роботу? На тому самому суді були люди, які агресивно заявили про те, що вони не визнають цей суд, грюкали дверима і виходили, їх потім переслідували все життя. Але вони були і є прикладом, як можна чинити в цій ситуації. Ця людина не вчинила, ця людина на суді, коли Стус сказав, що він не визнає цей суд, що він є нелегітимним, ця людина сказала: “Пробачте, мій підзахисний і наша сторона погоджується з усіма звинуваченнями”. А щодо іншого дисидента, якого "захищав" той самий адвокат, той самий Медведчук, він сказав: “Я дуже дякую прокурорам, але ви забули про попередні провини, і він не досидів один рік і пару місяців. Я прошу докинути цей строк до нового строку”, - що це за людина?

Сергій Неретін: Ще раз, це сказав хто?

Геннадій Попенко: Це сказав Віктор Медведчук.

Сергій Неретін: Я також нагадаю для всіх слухачів, Віктор Медведчук свого часу, 1980 року, виступав адвокатом у процесі над Стусом і, як свідчать історичні факти, він як адвокат мало на що впливав, швидше навпаки, можливо, правильно я говорю чи ні?

Геннадій Попенко: З одного боку, можливо, так; але ніхто йому не забороняв відмовитися від цього процесу для того, щоби бути у ньому запам'ятованим саме так. Бо якби можна було знайти адвоката, що був би ідеологічно на боці Стуса, можливо, можна було би цього ув'язнення уникнути, бо це було вже третє ув'язнення Стуса, і його здоров'я було максимально підірване, всі розуміли, що це останнє його ув'язнення, що він із нього не повернеться з тим станом здоров'я, який він має. Це навіть трохи аналогія з Олегом Сенцовим, який через свій стан так само загине, його не обов'язково бити, вбивати, стріляти, - ні, йому просто достатньо дати ті умови, щоби він не міг жити.

Сергій Неретін: Я зараз не виправдовую Віктора Медведчука, але тим не менше, адвокати в Радянському Союзі мали суто номінальну функцію в таких політичних процесах. Все було вже давним-давно вирішено керівництвом згори, і адвокат - це формальність. Я погоджуюся, він міг відмовитися, але знову ж таки, якщо копати вже глибоко - у Віктора Медведчука дуже непроста біографія. Його судили, якщо мені не зраджує пам'ять, за побиття студента, це було ще під час його навчання в університеті Тараса Шевченка, він навчався за фахом “юрист”. І це все дуже добре описано у книзі Дмитра Чобота, є така книга, про Віктора Медведчука. Всі, хто хоче, можуть її прочитати, щоби переконатися в тому, що Віктор Медведчук - дуже непроста постать.

Геннадій Попенко: Я розумію, безумовно, тим паче, з життєвим шляхом його батька, Віктору потрібно було якимось чином себе відбілювати, потрібно було робити…

Сергій Неретін: А батько у нього хто був?

Геннадій Попенко: Поліцаєм.

Сергій Неретін: Поліцаєм під час війни, ти маєш на увазі?

Геннадій Попенко: Так, Другої світової. Йому потрібно було себе відбілювати і робити максимально популістичні кроки, щоби було всім видно, що це людина потрібна, хороша для системи тощо.

Сергій Неретін: Є репліка від Влада, який пише, цитую: "Не будьте дітьми. Друг Путіна Порошенко допоміг куму Путіна захопити ринок автогазу в Україні. Не майте сумніві, друг Путіна Порошенко допоможе своєму колишньому однопартійцю по СДПУ(О) (була така партія) втіхаря видалити з фільму кума Путіна", - кінець цитати. Я не знаю, чи будеш ти коментувати; я думаю, що не варто коментувати, це була просто репліка. Але цікаво, що ти знаєш про роль Віктора Медведчука у сучасній політиці?

Геннадій Попенко: Навіщо це зараз обговорювати?

Сергій Неретін: Я цікавлюся, наскільки ти цікавишся політикою.

Геннадій Попенко: Політикою я не цікавлюся, але я знаю, що…

Сергій Неретін: Це програма Політика і культура.

Геннадій Попенко: Окей, добре.

Сергій Неретін: Як на мене, політика і культура - це речі, які нерозривно пов'язані між собою, я це запитання постійно ставлю всім гостям, які приходять у цю студію. А тобі я навіть не буду ставити, тому що ти, хочеш цього чи не хочеш, доторкнувся до політики. І тому це ще одне підтвердження, що ці речі нерозривно пов'язані. Я ж думаю, ти не будеш зі мною сперечатися? Так от, мене цікавить, наскільки ти “шариш”, як то кажуть, у сучасній політиці. Якщо ти вже підняв цю тему у своєму Фейсбуці, то хто для тебе Віктор Медведчук зараз? Що ти про нього знаєш?

Геннадій Попенко: Зараз я його знаю просто через проросійські висловлювання, через Мінський процес, у якому він є переговорником, але чому він є переговорником у Мінському процесі - мені незрозуміло. Там має бути людина, яка дійсно має відстоювати інтереси України, а не бути "і нашим, і вашим".

Сергій Неретін: Треба ще сказати, для того, щоби наші слухачі якомога глибше були поінформовані, що це лідер так званої партії Український вибір, яка відстоює інтереси здебільшого російськомовного населення, це не секрет. І також Віктор Медведчук є кумом Путіна, це теж не секрет. Як ти думаєш, чи може Віктор Медведчук брати участь у майбутній президентській кампанії? Вона ж фактично вже стартувала. І на боці кого?

Геннадій Попенко: Безумовно може, і я чув інформацію від певних джерел, які працюють з ними щодо організації виборчого процесу. Вони говорять, що Медведчук хоче зараз зібрати під собою лідерів опозиції і чи явно, чи неявно - не має значення, - але бути ватажком цієї зграї, яка буде: і Шуфрич, і Бойко, і…

Сергій Неретін: Представники так званого Опоблоку, правильно?

Геннадій Попенко: Так, і Рабінович навіть.

Сергій Неретін: Вже очевидно, що вся ця історія з Медведчуком виглядає гарним піаром для майбутньої стрічки Стус. Купа людей, яка взагалі не підозрювала про те, що цей фільм може бути, що він знімається, тепер захочуть піти і подивитися на вирізані чи невирізані сцени, чи дозняті сцени, поки що невідомо, в якому вигляді з'явиться цей фільм. Навряд чи ти планував таку масштабну піар-кампанію, але мені цікаво, які думки ти переслідував, коли зважувався на неї? Очевидно, ти ж думав про щось.

Геннадій Попенко: Я думав про щось, бо є речі, які повз твою волю мають обов'язково відбуватися, навіть якщо ти цього не хочеш…

Сергій Неретін: Це поклик душі, правильно?

Геннадій Попенко: Це поклик душі.

Сергій Неретін: Але розголос має чимало різних сторін і важко передбачити, яка з них потім домінуватиме.

Геннадій Попенко: Так а що, тоді нічого не робити? Я не є крутим піар- стратегом або політтехнологом, який би прорахував все на 13 тисяч ходів вперед і сказав: “Ага, буде отак, мені краще зробити так”. Ні, я роблю те, що є всередині мене, що мені підказує, що я маю робити. Це я і зробив - все. Все насправді дуже просто і ніякого закулісся, подвійних планів і міжряддя немає.

Сергій Неретін: Тепер я хочу тобі зацитувати, вчора у Фейсбуку було дуже багато думок стосовно всієї цієї ситуації, я думаю, що ти багато всього читав, але тим не менше я виділив окремі, які мене зачепили. Є такий керівник Центру імені Олександра Довженка Іван Козленко, він написав наступне: "Зі слів однієї людини, весь проект і його учасники стали співучасниками акту цензури, спричиненої конспірологічним дзвінком з “адміністрації Медведчука", - це твоя цитата з посту. - "Презумпція винуватості, як вона є", - кінець цитати Івана Козленка.

Я хочу ще одну цитату зацитувати з його ж посту про те, що: "Це художнє кіно, в якому конкретна біографія лише взята за основу, говорити якось некошерно, що режисер має право вирішувати, виходячи з драматургічних завдань сценарію, які сцени з біографії екранізувати, а які - ні. І зовсім не завжди вибір сцен свідчить про самоцензуру також. Професією, виявляється, володіють десятки тисяч людей на чолі з лідерами думок, войовниче невігластво і профанація кіно". Ось така думка, можеш прокоментувати?

Геннадій Попенко: Окей. Я не знаю, ця думка написана цією людиною чи…

Сергій Неретін: Цією, цією, це офіційна сторінка Івана Козленка, керівника Центру імені Довженка...

Геннадій Попенко: Чи ця думка розказана цій людині, щоби ця людина донесла цю думку. Це теж невідомо, хто сказав, він, чи той, хто має на нього вплив. Невідомо. Відповідно, ми можемо з одного боку…

Сергій Неретін: Так можна говорити, що і на тебе хтось мав вплив.

Геннадій Попенко: Безумовно, мені здається, ти постійно на це натякаєш.

Сергій Неретін: Ми зараз справді конспірологією будемо страждати. Я намагаюся розібратися в ситуації. З одного боку, ти начебто домігся результату - епізод з Медведчуком буде дознято. А з іншого боку - тепер виходить, що колективний хайп на чолі з вищими особами держави має вирішувати, якими будуть фільми в Україні. Не їх творці, а саме певний колективний розум. Раптом завтра хтось захоче відзняти стрічку про Віктора Януковича - так що, нам треба радитися з усім народом, якою має бути ця стрічка, як він має виглядати і що робити? Це виходить так.

Геннадій Попенко: З одного боку - так…

Сергій Неретін: Тобто режисери вже не мають…

Геннадій Попенко: Почекай, з одного боку - так, я говорю, що ти маєш рацію, що це дуже дивно і непрофесійно. Але з іншого боку, ця сцена була в початковому сценарії і ця сцена, безумовно, дуже важлива. А потім через той політичний контекст, який є навколо, сцена зникла, і це дивно. Якби про це абсолютно всі знали, що: "Та ми знаємо, хто такий Медведчук, ми знаємо, що він робить", - цю сцену можна було би викидати. А так через те, що ми маємо ситуацію, коли про нього ніхто нічого не знає, а цю сцену тихенько, красиво викидають, і це не оголошується з усіх рупорів, з яких тільки можна оголосити, це красиво, тихо робиться, одразу постає…

Сергій Неретін: Там є кілька пояснень, давай їх одразу також зацитуємо. “Автори викинули, тому що там було пояснення стосовно хронометражу”, - це перше пояснення. Далі було пояснення стосовно того, що є син Василя Стуса Дмитро Стус, який був не те, щоби проти, щоби прославляли Медведчука, але тим не менше не був у захваті від цього, - нейтральна позиція.

Геннадій Попенко: Так, але потім творці фільму говорили, що він був навіть проти того, щоби Медведчук був у фільмі.

Сергій Неретін: Але я прослухав його інтерв'ю, там цього не сказано.

Геннадій Попенко: Так. І за якийсь час він дав ще спростування, що: “Ні, я такого не говорив”.

Сергій Неретін: Ми ж маємо ситуацію з багатьма невідомими, ще поки до кінця невідомо, що стало причиною того, що ці сцени зникли зі сценарію. Можливо, це була самоцензура, а можливо, автори сценарію, режисери і продюсери подумали і вирішили: “Давайте краще без Медведчука”, - просто самі по собі вирішили.

Геннадій Попенко: Безумовно.

Сергій Неретін: Ти підняв хайп.

Геннадій Попенко: Одна з можливих варіацій, яка була - це просто страх суду; те, що може бути реальний суд, звинувачення у наклепі тощо. Але я подумав, що на цьому суді було би дуже класно, якби представники української медійної групи, яка знімає, показали, що: “Ні-ні, ми нічого не визнаємо”, - а їх адвокат встав і сказав: “Так, наша сторона вважає, що ми винні”, - для того, щоби замкнути історичне коло.

Сергій Неретін: Тут ще є чимало цікавих нюансів в цьому галасі, який виник навколо. Вчора і позавчора всі чомусь цитували тебе, але ніхто не спробував розслідувати цю ситуацію. Я в цій програмі намагаюся якось дізнатися, звідки там джерела; чи розумієш ти, що буде потім, чи це не є актом самоцензури, чи навпаки це зараз означає, що вищі особи держави будуть розповідати, які фільми і як треба знімати.

Я знову у цьому контексті хочу згадати Івана Козленка, директора кіноцентру імені Олександра Довженка, ось ще одна його цитата: "Йдеться не про мистецький вислів і навіть, як могло би здаватися, не про повноту історичного факту, а про політичний меседж - громадський осуд Медведчука методами кіно, де кіно використовується як інструмент таврування". Розумієш?

Геннадій Попенко: Розумію, але добре, скажи мені, будь ласка, без всіх тих цитат, скажи мені ти особисто…

Сергій Неретін: Мене цікавить твоя думка.

Геннадій Попенко: А мене цікавить твоя думка.

Сергій Неретін: Добре, окей, давай з початку по черзі. Ти мені, я тобі.

Геннадій Попенко: Що би ти робив, коли дізнався про це? От ти дізнався, що сцену викинуто. І викинуто, наприклад, через цензуру (як це почув я).

Сергій Неретін: Я би спробував розібратися (і дивлячись, на якій я посаді був би, дивлячись, кого я представляв би). Якби я був журналістом, очевидно, я 100% розбирався би. Але я зібрав би всі факти, у тебе є факти тиску на режисера?

Геннадій Попенко: Люди, які навіть не режисер, ці люди боялися говорити і нічого не могли сказати чітко: коли, хто, як зателефонував і сказав. Всі говорили: “Так, нам зателефонували”, - “А хто?” - “Ну, люди нам зателефонували і сказали про провокації”. Навіть вони не могли нічого вголос сказати. І які факти ти тут знайдеш? Ти почув три-чотири голоси з однієї знімальної групи, які говорять про один і той самий факт своїми завуальованими фразами.

І далі я телефоную всім журналістам, які стосуються кіно; запитую, чи знають вони про цей факт. Вони говорять: “Ні, ми нічого не знаємо”, - окей, на них я не сподіваюся. Я телефоную в Держкіно і запитую: “Друзі, а може ви щось знаєте, може ви можете якимось чином допомогти?” - “Ні, ми нічого не знаємо”. - “А може будемо щось робити?” - “Навряд чи ми щось зможемо робити”.

Сергій Неретін: Таких відповідей ти не міг почути - це точно. Я знаю, що ти телефонував представнику Держкіно і тобі повідомили, що: “Будемо розбиратися з цього приводу”, - давай говорити відверто. А тепер думка культурного оглядача, який цікавиться культурними питаннями, з сайту LB.ua Дарії Бадьор (ти якраз говорив, що телефонував кіномитцям): "Чи стане фільм від того, що в нього повернуть сцену з Медведчуком, кращим, чи буде в нього більше глядачів, зрада це чи перемога?", - ось питання, яке вона зараз ставить.

Геннадій Попенко: Окей, так само я можу поставити запитання: зрада це чи перемога, якщо фільм зняли так, як його би зняли. Це майбутнє і воно багатоваріативне, вже є як є.

Сергій Неретін: Ще одна цитата Дарії Бадьор, мені здається, вона дуже важлива: "Чи повернули Віктора Медведчука у фільм по дзвінку з Адміністрації? Якщо так, то які гарантії того, що після такого успішного кейсу дзвінки з Адміністрації та вимоги у ручному режимі вплинути на неправильні фільми не стануть буденним явищем?"

Геннадій Попенко: Все треба розглядати в конкретних ситуаціях. Тут дуже конкретна ситуація з дуже конкретною персоною і дуже важливим для української історії моментом. По чому ми знаємо американську історію? Бо ми дивимося американські фільми, за якими вже можемо навіть докторську дисертацію з історії Америки написати. Бо, коли ти дивишся фільм, ти запам'ятовуєш все так, як є; ти запам'ятовуєш Сосюру саме з такою зачіскою, з якою був актор. І якщо ми викинемо цей момент з фільму, ми будемо так само далі не знати, хто такий Стус і хто такий Медведчук. Якщо ми його залишимо - це буде великий прогрес і прорив для українського суспільства.

Сергій Неретін: Віталій Понурий запитує: "Чи не побоюється пан Геннадій якихось каральних дій з боку Віктора Медведчука? Чи не здається, що влада живе у паралельному всесвіті? Хочуть шукати винних у Держкіно чи Мінкульту, а не притягувати Медведчука за втручання у знімальний процес". Я не знаю, як ти прокоментуєш, у мене відповідь на це вже готова.

Геннадій Попенко: Безумовно, певний острах є, але якщо жити такими острахами, то що, нічого не робити чи як? Головне, що моя дружина мене підтримує в цих діях, вона так само сказала, що можуть бути якісь наслідки, але що поробиш, будемо йти далі. Тож йдемо далі.

Сергій Неретін: Ще питання від Влада: "А наскільки можливе і моральне маніпулювання у художньому кіно, коли стосується відомих людей?". Це, очевидно, питання, мабуть, до юристів, тому що теоретично я чув, я занурився у цю всю історію стосовно фільму Стус і участі в ньому Медведчука. Справді, Медведчук Віктор зараз живий і теоретично він може подати судовий позов на авторів фільму за те, що вони просто зобразили його у цьому фільмі, [якщо] йому це не сподобається. Тоді питання до тебе, наскільки…

Геннадій Попенко: А якщо його прізвище буде Медведчун?

Сергій Неретін: А як тоді зміниться прізвище Стус? Зрозуміло, залишаємо питання без відповіді.

Геннадій Попенко: Ні, я про те, що якщо…

Сергій Неретін: Чи можна взагалі зображувати живих людей, які ще зараз живуть і в фільмах?

Геннадій Попенко: А фільм Кіборги - це живі люди…

Сергій Неретін: Є прототипи, це не реальні герої.

Геннадій Попенко: Окей, у нас прототип Медведчун. Я про те, що якщо ти хочеш це зробити - ти можеш це зробити, маючи всі важелі в своїх руках. Роби, якщо ти вважаєш, що це потрібно, тебе ніщо не може зупинити. Якщо ти бачиш, що якісь перепони в тебе є, ти можеш знайти шляхи, щоб їх обійти, для того, щоби не потрапити до суду абощо.

Сергій Неретін: Є питання від Наталки, я думаю, воно залишиться без відповіді: "Наша проблема в тому, що ми не знаємо своєї історії. Ця ситуація з цією одіозною особою - ще одна спроба переписати історію. Може вже досить?". Я так розумію, це з розряду риторичних запитань, так?

Геннадій Попенко: Може вже досить питати у мене (але це не тобі): "Навіщо ти це зробив?". Все ж таки це потрібна справа і мовчати не можна.

Сергій Неретін: Є ще запитання: "Як бути з тими 50% бюджету фільму, які є державними?", - це запитання, очевидно, до представників Держкіно, нехай вони приходять у цю студію і відповідають на це запитання. Я зараз не буду за них відповідати. Давай поговоримо про інші політичні події тижня. Вчора під вечір, точніше в ніч на неділю, російська журналістка Вікторія Івлєва, посилаючись на власні джерела, повідомила, що…

Геннадій Попенко: Ооох…

Сергій Неретін: Тим не менше це новина, як би ти не охав. Повідомила, що літак з українським режисером Олегом Сенцовим, який вже майже три роки утримується в одній із російських в'язниць, вилетів із Салехарда і, можливо, прибуде до Києва. Звісно, дива не сталося, ніхто нікуди не вилетів, Олег Сенцов і досі сидить у російській в'язниці, де він оголосив голодування (це я інформую тих, хто, можливо, не знає про те, що він оголосив голодування на підтримку всіх українських політв'язнів з вимогою їх звільнити). Вже більше 90 днів триває це голодування. Чим, на твою думку, може закінчитися вся ця історія з голодуванням?

Геннадій Попенко: Фільмом про Олега Сенцова, звідки виріжуть Путіна.

Сергій Неретін: Причому тут Путін? Ти якось радикально підходиш, тебе, очевидно, зачепила ця тема.

Геннадій Попенко: Мене дуже зачепила ця тема, вона дуже важлива для мене, безумовно.

Сергій Неретін: Треба піднімати хайп?

Геннадій Попенко: Ні, тут інша історія. Бо як не піднімають хайп, як не кричать під посольством - нічого не відбувається, бо це територія іншої країни (і країни агресивної, злої, яка далі веде свою політику). Але на нашій території ми можемо зняти кіно, де можемо показати таку історію, якою вона є. І не треба вирізати сцени (повертаючись до Медведчука). А щодо Сенцова, що тут скажеш…

Сергій Неретін: Повертаючись до Медведчука, ми ще не знаємо, чому його вирізали, поки що не знаємо, поки що.

Геннадій Попенко: Добре, чекаємо на Держкіно, вони обов'язково розберуться.

Сергій Неретін: Про Сенцова.

Геннадій Попенко: Про Сенцова. Я навіть Івлєву вчора перепостив і шалено сподівався, що це ранковий промінчик щастя, і це була величезна надія. Безумовно, є певна довіра до цієї людини, але все одно цей раптовий пост без всілякої підстави: “Оп! Зараз щось буде, давайте, дивіться, зараз буде фокус”, - воно завжди сприймається як розвод. Але через те, що ти вже не знаєш, як вплинути на справу з Сенцовим, бо всі підписані петиції, Макрон вчора чи позавчора з Путіним говорив, потім сказав: "Ні, ні, не здаємося", - ніби вже всі важелі, які ти можеш з території свого кордону застосувати, вже зроблені, а ніфіга не міняється. І що робити? Це така патова ситуація, що ідіотично себе в ній почуваєш.

Сергій Неретін: Звідки ти формуєш власну думку про політику? Я так розумію, ти так чи інакше стежиш за політичною ситуацією. Чи вона тебе як актора в принципі не дуже стосується, але просто так сталося, що ти став учасником процесу?

Геннадій Попенко: Ми не можемо пропускати політичну ситуацію повз себе, ми маємо обов'язково пропустити її крізь себе, ми не можемо бути якимись політознавцями і знати абсолютно все, але принаймні хто на якому світі, хто за кого, принаймні за кого тобі голосувати, за яку силу і кому віддавати свій голос, ти маєш знати. Відповідно, ти маєш щось про них читати, щось про них думати, маєш мати свою думку.

Сергій Неретін: А тебе взагалі хтось намагався затягнути у політику?

Геннадій Попенко: Так, дуже давно, ще на початку 2000-х, коли були всі ці передвиборчі тури тощо. Але це моя жорстка позиція: я не працюю в політиці, я не хочу бути під якоюсь політичною силою, навіть дуже хорошою, бо я не знаю насправді, що в неї в глибині, чиї гроші можуть бути, про які не заявляється тощо.

Сергій Неретін: Бачиш, політика зацікавилася тобою, хочеш ти цього чи не хочеш, тут діє протилежний механізм.

Геннадій Попенко: Тут інше, тут не політика зацікавилася мною, я зробив те, що я не міг не зробити - все. Далі щось продовжувати робити, робити якісь маніфести про те, що сцену треба ще розширити, а ще треба додати ще одну сцену, Медведчука потрібно показати в трьох іпостасях… Ні, я не буду. Я зробив те, що я зробив, я досяг того, чого мені хотілося, і, як на мене, здавалося, що ця сцена мала бути в кіно, вона сталася - і я заспокоївся.

Сергій Неретін: Я зрозумів, це навіть не питання, ти болісно переживаєш за те, що відбувається у країні. Ти знаходиш для себе відповіді на всі ті запитання, які сам же і ставиш перед собою? У випадку зі Стусом, я так бачу, не знайшов, виплеснув це все у Фейсбук. А в принципі?

Геннадій Попенко: Знайшов, бо виплеснув у Фейсбук, як ти бачиш, головне - треба ж думати, дивитися, що в тебе вдається, а що не вдається, по результатах. Результат є через це, все правильно діється, як на мене.

Сергій Неретін: Давай трошки пройдемося по новинах цього тижня і минулого тижня. Після визнання Єдиної української православної церкви всі будівлі, які зараз в Україні займає Московський патріархат, перейдуть у власність УПЦ. Про це в інтерв'ю телеканалу Прямий повідомив ще минулого тижня предстоятель УПЦ КП патріарх київський і всієї Русі України Філарет.

Цитата: "Справа в тому, що ніякої власності Московський патріархат в України не має. Власність церкви в Україні є власністю української церкви", - додав Філарет. Я думаю, що ти також стежиш за цією ситуацією довкола надання Україні Томосу від Вселенського патріарха на створення Єдиної помісної автокефальної української православної церкви. Як ти думаєш, що буде, коли нам цей Томос все ж таки нададуть? Дуже великий шанс.

Геннадій Попенко: Ти знаєш, ти по таких темах так проходишся: з цієї сцени почали - на цю церкву вийшли. Справа в тому, що ці теми дуже-дуже слизькі, бо ними сильно маніпулюють як з одного, так і з іншого боку. Ми менше, але зі Сходу просто атака йде. І так само і церква є великим соціальним інструментом, який впливає на людей. В Росії все має йти від голови держави, від самої держави. Навіть байкерські клуби, якщо вони є, вони мають бути підпорядковані. Всі соціальні прошарки мають бути підпорядковані, бо коли прозвучить команда, абсолютно всі ці прошарки мають цю команду послухати і діяти в одному ритмі.

Так само і церква є просто певною рукою московської держави, московської влади, і це не церква. Йти за цією церквою - це значить йти за московською владою. І ті люди, які розповідають, що: “Московська ж церква офіційна, а українська - це розкольники, вони ж не офіціали, що ти про них будеш говорити і що ти там будеш хреститися?”, - це неправильно. На жаль, ми маємо йти своїм шляхом. Дуже хотілося б йти шляхом звичним, який тобі хтось торує, і просто йти слід у слід - це набагато легше. Але в нас інша історія, Україна має складну історію, і ми маємо її прямо зараз будувати, ми маємо мати свою церкву, це обов'язково. І, як на мене, це величезний крок у здобутті незалежності, яка ніяк не здобудеться, хоча вже 27 років ніби маємо, але все одно всі ці 27 років ми її здобуваємо. І ця церква - це один з цих кроків, це дуже круто.

Сергій Неретін: Давай поговоримо про майбутні президентські перегони. У кого, на твій погляд, більше шансів отримати президентську булаву на наступних виборчих перегонах?

Геннадій Попенко: Я не буду про це говорити, бо та інформація, яку я зараз буду говорити, буде не професійною, вона буде моєю.

Сергій Неретін: Так ми твоєю інформацією і цікавимося, ми тут не покликали політконсультанта Геннадія Попенка.

Геннадій Попенко: Серйозно?

Сергій Неретін: Так, ми покликали актора, який, можливо, цікавиться політикою, і нам просто цікаво, що ти думаєш про всі ці політичні процеси, в яких ти, зокрема, живеш і дихаєш.

Геннадій Попенко: Мені хотілося б мати, дивитися і милуватися молодими політичними силами, як, наприклад, Демальянс.

Сергій Неретін: Це парламентські вибори, а президентські?

Геннадій Попенко: Все одно певний президент представляє певну силу. І якби в Демальянсі або якійсь іншій молодій прогресивній партії була людина, яка би себе дуже круто заявляла, безумовно, можна було би за неї голосувати. Поки що такої людини на обрії я, на жаль, не бачу. З усіх старих добрих, перевірених (або ні) варіантів голосувати майже ні за кого не хочеться. Трохи тішить президент, бо з усіх тих негараздів, які валяться, є багато позитивних моментів. Тож, можливо, буду віддавати голос за нього, але не факт, побачимо.

Сергій Неретін: На твій погляд, ріст доходів українців впливає на розвиток культури всередині країни?

Геннадій Попенко: Безумовно.

Сергій Неретін: Я знаю, що ти багато подорожуєш і, зокрема, Європою, тобі є з чим порівнювати.

Геннадій Попенко: Чим ми багатші, тим ми менше можемо думати про скоринку хліба, а віддати ці гроші на квиток у театр, на якийсь хороший фільм абощо, виставку, дізнатися більше про світ, відкрити в собі, апгрейдити себе якимось чином, бо кожен мистецький акт має покращувати людину, це має бути надзавданням мистецтва. Звичайно, всяке є, але в ідеалі, коли стається так. А коли ти робиш лише те, навіть пишеш на “обраточках” [зворотній лист паперу, - Ред.] не лише через те, що ти дбаєш про довкілля, а через те, що ти не можеш купити новий стосик паперу - ясно, що все набагато гірше у цьому житті сприймається.

Сергій Неретін: Тобто на “обратках” писати не можна?

Геннадій Попенко: Ні, можна, навпаки, я пишу на “обратках”.

Сергій Неретін: Я так само, економлю папір, тому що дерева вирубуються по всьому світові, це логічно.

Геннадій Попенко: Але я тобі зараз обов'язково сказав цю ремарку, ти її не почув, закцентував на іншому, от ці журналісти...

Сергій Неретін: Давай зараз спробуємо погратися в рубрику “добре чи погано”. У нас не так багато часу залишається, тому максимально стислі відповіді. Президент Петро Порошенко - це добре чи погано?

Геннадій Попенко: Це посередині.

Сергій Неретін: Посередині, тобто ні "за", ні "проти”, а зовсім навпаки, так?

Геннадій Попенко: Жодна людина не може бути доброю чи поганою, так само я і так само ти. Коли про людину будуть говорити, що вона добра - це ідіотизм, я не можу такого сказати.

Сергій Неретін: А який з усіх п'яти українських президентів тобі найбільше до вподоби?

Геннадій Попенко: Ющенко.

Сергій Неретін: Добре. Юлія Тимошенко - це добре чи погано?

Геннадій Попенко: А можна повторити ситуацію з Порошенком, чи тільки один раз про це…

Сергій Неретін: З Порошенком ти вже визначився, про Тимошенко.

Геннадій Попенко: Я не знаю, але мені не до кінця подобається.

Сергій Неретін: До речі, ти чув, що їй, можливо, це не підтверджені думки, дуже багато теорій з цього приводу ходить, але знову ж таки, ти одну з теорій висловив у Фейсбуці, я тобі також розповідаю теорію, згідно з якою Віктор Медведчук активно допомагає Юлії Тимошенко. Ти віриш у це?

Геннадій Попенко: Справа в тому, що є одна з теорій, що Юлії Тимошенко активно допомагають китайці, бо вони хочуть зробити тут вільний ринок землі.

Сергій Неретін: В теорії гратися не будемо, так?

Геннадій Попенко: І буде ситуація, як з Білоруссю. Зараз Лукашенко не пускав китайців до Білорусі і навіть був хейтером, а зараз вони будують фабрики, бо на Європу все напряму можна легко поставляти. Так само: звідки зараз у Тимошенко гроші на рекламну кампанію? Багато хто говорить - китайці.

Сергій Неретін: Зрозуміло. Я би ще хотів багато питань тобі поставити, але я хочу трошки зацитувати, на Вайбер прийшло повідомлення: "Ведучого на мило! Людина зважилася ризикнути своєю безпекою, кар'єрою і може навіть життям, а ведучий", - тобто я, - "наче куплений тим же Медведчуком, зараз просто знущається".

Геннадій Попенко: Бачиш, не лише мені здалося.

Сергій Неретін: Я хочу офіційно заявити, що я Медведчуком не куплений і я навіть не знаю, як такі нісенітниці коментувати, тим більше в прямому ефірі. Я сподіваюся, що твоїй акторській кар'єрі цей хайп не завадить, а навпаки. Я за те, щоб українське кіно розвивалося, і сподіваюся, ти також, так?

Геннадій Попенко: На цьому і порозумілися.

Сергій Неретін: Добре. Дякую за те, що завітав.

Авторська програма Сергія Неретіна Політика та культура виходить в ефірі Радіо НВ щонеділі в 15:00-16:00

Теги: Інтерв'ю НВ Віктор Медведчук Василь Стус Радіо НВ Фільм про Василя Стуса