Повна версія

Оскароносний американський режисер та сценарист Білл Гуттентаг дав розгорнуте інтерв'ю в рамках проекту Блискучі уми Стенфорда і Кремнієвої долини.

Розмову з кінодіячем провела Наталія Микольська, дослідник програми Ukrainian Emerging Leaders Стенфордського університету, екс-торговий представник — заступник міністра економрозвитку і ініціатор спільного проекту НВ, Центру демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету та програми Ukrainian Emerging Leaders.

Білл Гуттентаг розповів про стан індустрії розваг у світі, досвід державної підтримки кіно у різних країнах, радощі викладання в університеті Стенфорду, а також про те, який фільм би зняв в Україні.

Білл Гуттентаг — американський режисер, продюсер та сценарист художніх та документальних фільмів. Його роботи двічі здобували Оскар і були присутніми у програмах кінофестивалів у Санденсі, Каннах, Теллуріду і Трайбека, а також тричі отримали премію Еммі.

Серед творчого здобутку Гуттентага — документальний фільм Нанкін про трагічну сторінку історії вторгнення японської армії в Китай, а також стрічка Саундтрек для революції, яка розповідає про рух за громадянські права афроамериканців у США, прем'єра якого відбулася на Каннському кінофестивалі.

Остання робота режисера Sublime присвячена культовому американському рок- гурту 90-х років.

Білл Гуттентаг є викладачем Стенфордської вищої школи бізнесу з 2001 року.

Також режисер був у складі журі Конкурсу європейських документальних фільмів на10-му ювілейному Одеському міжнародному кінофестивалі.

Наталія Микольська: — Вітаю!

Білл Гуттентаг: — Дякую Вам за запрошення!

— Мені дуже складно представити Вас, оскільки ваша біографія вражаюча. Як би ви представили себе у трьох реченнях?

— Я викладач у Стенфордській вищій школі бізнесу, а також у Стенфордській d. school (Школі Дизайну), ще я письменник, продюсер, режисер фільмів документального та оповідального характеру. Важливо, що одна з найбільш надихаючих речей моєї роботи у Стенфорді — це те, що вони залучають до викладання людей з ненаукового середовища.

— Так, думаю, це чудове поєднання. Насправді, під час одного з ваших занять я почула, що ідея кіно походить зі Стенфорду — я ніколи про це не чула раніше.

— Так, цю чудову історію варто розповісти. У певному сенсі народження всієї індустрії розваг (чи сучасної індустрії розваг), — бо як ми бачимо, люди створюють п'єси з часів Давньої Греції, — проте сучасна історія розваг походить від парі між Ліландом Стенфордом, засновником цього університету, та його сином. І парі стосувалося того, чи відривають коні всі чотири копита від землі під час перегонів.

Вони найняли ексцентричного шотландського фотографа Едварда Майбріджа, який провів серію експериментів не так далеко від того місця, де ми зараз сидимо, і чиї відомі зображення, як можна сказати, мають кілька експозицій. І факт того, що кінь відривається від землі, до цього часу не був визначений. Якщо ви вставите ці зображення в один з кінескопів Kodak та прокрутите їх, це перетвориться на перший кінофільм.

— Ух ти, це дивовижна історія! Виходить, все це почалося зі Стенфорду…

— Вірно…

— І з Кремнієвої долини…

— Саме так.

— Та переходить від Стенфорду до сучасного Голлівуду. Багато людей говорять про «силу» Голлівуду. Про що йдеться? Що такого особливого у Голлівуді?

— Що ж, це цікаве питання. На краще це чи на гірше, але американська індустрія розваг тривалий час формувала всю глобальну індустрію розваг та національні індустрії по всьому світу. Звісно, існують потужні індустрії у Китаї та Франції, і повсюди, проте це завжди було свого роду центром, і від початку становлення індустрії розваг люди з інших країн бажали сюди потрапити. Деякі з найбільш великих режисерів — Біллі Вайлдер, Чарлі Чаплін, Енг Лі - народилися далеко, і цей список можна продовжувати безкінечно.

І Сполучені Штати мають позитивний торгівельний баланс в торгівлі продуктами індустрії розваг з практично кожною країно у світі, так що вам може це подобатися, може не подобатися, проте це культурна та бізнесова реальність; це те, звідки все починається. А зараз Голлівуд та Кремнієва долина дедалі більше перетинаються, і звідси ще додаткова «сила» та вплив.

— А хто є основними гравцями?

— У Кремнієвій долині чи…

— Так.

— Голлівуд та Кремнієва долина мали дуже непрості стосунки, і в певному сенсі продовжують їх мати. Ситуація така, що у Кремнієвій долині речі можна виміряти, існують дані та вимірювані речі й багато статистики і «пакування», інжинірингу. Та бізнес і в Голлівуді - 40 чи 50 миль звідси — в буквальному сенсі відбувається «за лаштунками» та за моделлю сім‘ї Кардаш’ян. Так що тут є відчуття втоми у відносинах з обох сторін. Раніше Голлівуд робив контент, а Кремнієва долина розробляла пристрої, як ви можете бачити. І вони в буквальному сенсі створювали прототипи пристроїв, розробляли їхній дизайн, вони масово виготовлялися у Китаї, проте компанії на кшталт Apple зроблять так, що девайси та наповнення буде походити з Голлівуду.

Ну, знаєте, ми маємо зрушення у тому, що деякі люди у Кремнієвій долині говорять: «Ми хочемо розробляти контент для наших пристроїв», так що ми маємо Apple, Facebook, Alphabet (частиною якого є Google), які також створюють свій контент, вже не говорячи про Netflix та інших. І зараз багато контенту йде від компаній із Кремнієвої долини, що сприяє змінам у відносинах між технологіями та Голлівудом.

— Мені дуже сподобалася ваша фраза про те, що відносини Голлівуду і Кремнієвої долини — це шлюб з великого кохання, але повний постійних підозр, який створює майбутнє індустрії розваг. Насправді, так і є - це свого роду шлюб.

— Це шлюб зі своїми злетами та падіннями. Це є частиною, як я вчу своїх студентів, створення потужного розважального продукту. Певним чином тут слід подивитись, що до цього не робилося. І це мають визначати дані. Так що якщо дані є визначальними для успіху, то Amazon буде мати одну перемогу за іншою, просто володіючи більшою кількістю даних, ніж будь-хто інший. Існують інші компанії з великою кількістю даних.

При цьому, я думаю, існує взаємне підозріле ставлення [Голлівуду і Кремнієвої Долини]. Вони зовсім по іншому витрачають кошти. І так виглядає, на мій погляд, що вони просто «танцюють» навколо один одного. Реальність же ж така, що технологічні компанії витрачають більше коштів і створюють все більше і більше контенту, і вони почнуть визначати зміст і форму продукту. На мою думку, якщо ви контролюєте очі, ви контролюєте майбутнє контенту. І ці компанії контролюють очі.

— Так, насправді, це дуже цікавий тренд, оскільки я бачу, що люди говорять про шлюб між Кремнієвою долиною та Голлівудом, проте частина Голлівуду, індустрії розваг, вже знаходиться у Кремнієвій долині. Ми маємо Pixar, який в буквальному сенсі знаходиться тут, ми маємо Netflix зі штаб-квартирою тут.

— Це компанії дещо іншого профілю. Netflix свого роду технологічна компанія, яка здебільшого створює розважальний продукт (ви абсолютно праві, їхня штаб- квартира знаходиться тут), проте цей продукт походить з Лос-Анджелесу. Напевно, найгарячіше місце в Лос-Анджелесі - це хол офісу Netflix: коли ти сидиш у холі офісу Netflix, це схоже на парад шоураннерів і кінозірок. І всі хочуть їхнього успіху. Голлівуд базується на успіху чи відчутті успіху; на тому, що люди хочуть бути навколо успішних. Netflix надзвичайно успішні, і вони створюють багато матеріалу.

Netflix знімає близько 82 фільмів, вони мають десь близько 700 ексклюзивних серіалів стороннього та/чи власного виробництва. А Pixar я вважаю фантастичною компанією, і вони виробляють все тут. Pixar в певному сенсі унікальна компанія, через те що вони ніколи не зазнавали невдач. Коли ви робите багато продуктів, знаєте, ви все одно зазнаєте невдач. Найбільші режисери та студії — вони всі зазнають невдач, а Pixar на сьогодні не мала провалів, це просто надзвичайно.

— Так, також унікальною річчю стосовно Pixar я вважаю те, що їхні фільми або мультфільми дивляться люди всіх вікових груп, і всі їхні стрічки не втрачають своєї актуальності.

— Це дуже влучне спостереження. Мені дуже подобалось ходити на фільми Pixar зі своїми дітьми, і я завжди бачив повний зал дітей. Звернув увагу на це Стів Джобс, з яким я був трохи знайомий. І він мені сказав: «Ви просто не ходите на ті сеанси за часом, куди ходять дорослі». І це дійсно виявилось правдою.

Якщо ви подивитеся на їхні фільми, вони звертаються і до дорослих, і до їхніх дітей, що непросто. Я згадую, як дивився ці фільми з дітьми і розумів, що вони нас однаково зворушують, навіть коли мої діти підростають. Так, це дійсно дивовижна компанія, і вони мають видатну робочу етику, коли кожен може вносити свій вклад — навіть їхня будівля була спроектована значною мірою Стівом Джобсом, вона примушує взаємодіяти.

Це захоплююче, всі аніматори мають свого роду невеличкі креативні простори, і вони будують щось на кшталт хатинок, де можуть творити: одна виглядає, як гавайський бар, інша — як місце для серфінгу, ще одна — ніби зала з привидами. Що б це не було, вони створюють власні простори, так що там є багато свободи у створенні атмосфери, в якій люди можуть робити свою роботу якнайкраще.

— Так що потім ми маємо креативні мультфільми та фільми від них. Насправді, я вважаю всю цю атмосферу та обстановку важливою, це свого роду частина культури Кремнієвої долини, де багато технологічних компаній інвестують у інтер'єри своїх офісів; те, як люди почуваються всередині них, щоби зробити їх більш креативними та ефективними.

— Якщо ви згадаєте традиційні робочі простори, там кожен був розділений по своїм маленьким коміркам. Коли Google розширювався і перетворювався на велику компанію, через деякий час вони переїхали у велику будівлю і приблизно половину тримали пустою, щоби змусити всіх співпрацювати один з одним. Вони дійсно вірили, що це простір, де всі можуть бути разом.

У Google є відома історія, коли [до компанії] приєднався Ерік Шмідт, який відіграв визначальну роль у становленні Google, й один інженер проходив повз його кабінет, де крім Еріка Шмідта нікого не було, і взяв свій ноутбук, поклав його поруч зі Шмідтом і по суті заїхав до нього [в кабінет], і Ерік Шмідт відзначив щось на кшталт «Окей, знаєте, це нормально, тут так прийнято». І я би сказав, що в багатьох інших компаніях, якщо би співробітник нижчого рангу кинув би свій ноутбук в кабінеті керівництва, то там би викликали охорону. А в Google це було чимось таким, що дійсно практикується.

— Так, я вважаю це одним з факторів цієї прекрасної культури. І те ж можна сказати про Стенфорд — знаєте, якщо ви просто пройдетесь, то можете зустріти мільйонерів, оскароносних режисерів на прогулянці, які тут викладають.

Я чула жарт у Стенфордській вищий школі бізнесу, що Стенфордська вища школа бізнесу, напевно, єдина вища школа бізнесу в США, яка серед викладачів має режисерів з Оскаром.

— Гарно сказано!

— Повертаючись до традиційного Голлівуду — наразі це не стільки про мистецтво, скільки про бізнес. Хто зараз головні гравці? Чи значно все змінилося за останні двадцять років?

— Так, ситуація за останні двадцять років трошки змінилася. Перш за все, міжнародний ринок є основною рушійною силою, протягом доволі тривалого часу понад 70% касових зборів класичних фільмів надходило з-за кордону. Отже, якщо ти намагаєшся створити успішний фільм, він має демонструватись й у Сан- Франциско, так само як і в Токіо чи Москві, Києві, Лондоні або будь-де. Він має демонструватись по всьому світу і звертатися до всіх аудиторій, що певним чином позначається на якості кінострічок. Очевидно, завжди знайдеться той, хто скаже, що Арнольд Шварценеггер вимовив менш ніж 100 слів у першому Термінаторі, хоча за останні три речення ми проговорили більше.

Проте ця ідея щодо необхідності апелювання до великої аудиторії повертає нас до вашого твердження щодо Pixar: останні їхні фільми гарно зроблені, легко дублюються іншими мовами і призначені для міжнародного кінопрокату. Так що разом з фільмами, що мають показуватися по всьому світу, стрімінг став величезним джерелом доходу, фізичний продукт згасає - кількість DVD та Blu-ray щорічно все більш скорочується.

Проте безліч доходів зараз отримуються від домашніх розваг, що включають відео за запитом, стрімінг тощо, що майже вдвічі перевищує касові збори. Так що я думаю, глядачі продемонстрували свою зацікавленість у якісному продукті, незалежно від того, хто його робить і як він транслюється. І люди інколи будуть хотіти дивитися фільми в IMAX, на дуже великому екрані, або ж вони захочуть подивитися їх на своєму айфоні - це певним чином надто роздвоєний світ, щоб його можна було відобразити.

— Думаю, розмір міжнародного ринку збільшується з року в рік. Але чи є США та Канада й досі головними ринками в контексті доходів?

— Північноамериканський ринок залишається світовим лідером — себто США та Канада. Проте через кілька років Китай перевершить їх. Що відрізняє китайський ринок від інших, це те, що він практично повністю внутрішньо орієнтований, більшість китайських фільмів не дуже гарно «подорожують» [продаються], а значна кількість американського кіно призначена саме для цього — в цьому їхня різниця.

Однак, як ми зазначали раніше, у такій країні, як Корея, є успішна кіноіндустрія, і це доволі маленька країна, але вона виробляє багато продукту, і цей продукт транслюється у Китаї, інколи у США і так далі. Так що я думаю, що поки що США лідирує, проте тільки за цифрами — Китай їх обжене протягом декількох років.

— Через аудиторію?

— Так, у Китаї багато людей, і слід пам’ятати, що індустрія розваг розвивається і є дуже мобільною, і це країна з високим рівнем покриття Інтернету (і це продовжуватиме й далі розвиватись). Також слід зауважити, що велика частина населення Китаю доволі бідна, і по мірі того, як вони ставатимуть більш заможними, вони почнуть споживати більше продукту.

— А як щодо співвідношення доходів від кінотеатрів та перегляду дома? Яке тут співвідношення?

— Більшість грошей фільм отримує не з продажів квитків в кінотеатрах, це певною мірою драйвить все. Так що якщо ви випускаєте фільм у нашій країні [у CША], прем'єра у кіно — це те, що дасть вам можливість показати ваших акторів у провідних шоу, на обкладинках журналів тощо. Це є драйвером для всього. Проте це приносить, гадаю, близько 20% виручки фільму, решта надходить зі світового прокату, відео за запитом… І якщо ви подивитеся на успішний фільм, — це стосується не тільки США, просто візьміть будь-який успішний фільм.

Наприклад, ви робите фільм тут, у США, і тут всі ці двері, які я згадував, відчиняються: відео за запитом, Free TV, iTunes тощо) — і бум-бум-бум-бум. Я гадаю, це стосується й інших країн, так що якщо ви робите фільм, він має деякий потенціал касових зборів, він їде до Франції і йде у кінопрокаті, і всі ці «двері» відкриті для цього фільму. І це завжди гра в кішки-мишки, особливо на головних ринках, які… Знаєте, головні ринки є дуже-дуже значущими для Голлівуду, такі як: Англія, Іспанія, Німеччина, Італія, Китай, Корея і так далі - це великі та важливі ринки.

— Баррі Діллер з Fox та USA Broadcasting колись сказав: «Кінобізнес більше не є бізнесом кінохітів. Зараз це жахлива річ, що зветься бізнесом франшиз [в оригіналі - „tent-poles“; з англ. — жердинка для намету, цим терміном також позначають створення таких фільмів, які стануть успішними та дадуть змогу запустити відповідну франшизу]. Бізнес зараз роблять фільми-блокбастери, які повинні зібрати щонайменше $500 мільйонів». Чи розділяєте ви цю думку? І що таке ці «tent-poles»?

— Tent-pole — це просто великий фільм з зірковими акторами, який призначений заробити величезну кількість грошей і зазвичай має дуже високий бюджет. Отже, ви багато витрачаєте на маркетинг, ви сподіваєтеся на високі збори. Ось Marvel йшов цим шляхом. Щодо того, чому він назвав це жахливою річчю — тому що це спотворює якість.

Якщо ви візьмете гарні, на вашу думку, фільми, мені здається, що більшість дійсно хороших фільм трішки «бунтівні», і коли вони намагаються сподобатися всім, це погіршує якість. Щоби заробляти гроші, вони мають всім подобатися, так що коли ви маєте на кону всі ці гроші, бюджет в пару сотень мільйонів (або 250 мільйонів) і витрачаєте величезні суми на маркетинг, то маєте повернути ці кошти назад, і це призводить до зменшення креативності.

Я завжди казав, що у перші дні Голлівуду люди, які його створили, не були дуже досвідченими, багато з них були іммігрантами, вони прийшли з різних бізнесів, не представлених у Голлівуді, змінили свої імена, але створювали нову індустрію. І одна з речей щодо створення нової індустрії, яку вони зрозуміли — вони мали ризикувати. Так що в певному сенсі стара публіка більш охоче ризикувала, ніж нова.

— Це цікавий тренд.

— Гадаю, слід зауважити, що великі компанії у індустрії розваг існують вже доволі давно і мають давню історію. Якщо говорити про Disney, Fox чи Warner Brothers — всі ці компанії доволі старі, мають значні напрацювання та дійсно пройшли перевірку часом.

— Як щодо телесеріалів? Я все більше чую, що ця сфера індустрії розваг повертається назад до своєї величі? Що зараз відбувається із серіалами?

— Це, безумовно, вірно. Зараз ми маємо майже 500 телесеріалів, і багато людей думають, що телебачення створює набагато кращий продукт. Їхні продукти притягують величезні аудиторії. Для режисера та членів команди це більше «полотно» для «малювання». Гадаю, багато людей відчувають (включно зі мною), що найкраща робота зараз ведеться з телесеріалами. Також вони транслюються по всьому світу, це завжди є частиною створення шоу або драми. Я думаю, що зараз ми, як країна, дедалі більше дивимось іноземний контент, який надходить до США, міжнародний контент.

Я сам дивлюся французький драматичний серіал під назвою Спіралі, а також чую гарні відгуки про данський серіал під назвою Borgen, який є доволі успішним. Знаєте, цікава річ, якщо подивитися… це гарний серіал. У Скандинавії доволі мала кількість населення, проте вони виробляють цілком високоякісний продукт. На мою думку, ідея полягає в тому, що як тільки ви приходите до людей з продуктом, який подобається, то аудиторія для нього знайдеться.

— Зараз ми маємо багато серіалів з суперзірками, мега-акторами, особливо у HBO чи у інших компаній. А подивіться на Гру престолів від HBO — вона зараз, як вірус.

— Гра престолів — це непереборна сила. Це світовий феномен, на який люди реагують. Дуже складно створити щось подібне (знаєте, HBO намагається зробити ще один подібний серіал). Це було складно зробити, проте вони це зробили. Думаю, їм це вдалося завдяки відсутності компромісів. Вони мають власний погляд на ТВ-шоу, наприклад, багато жорстокості. Вони взяли і зробили це, не йдучи на компроміси, і я думаю, це привело їх до успіху.

— Так, гадаю, те, що ми зараз бачимо — Гра престолів задала дуже високу планку для решти серіалів.

— Цікаво. Дійсно, Гра престолів — це повністю про видовище, тому що, думаю, нічого не може замінити добре розказану історію. І існують невеликі фільми з надзвичайно гарними історіями. Одним з головних фільмів минулого року був Рома, який знятий іспанською та мовою корінних мексиканців, це доволі невеликий фільм, проте дуже потужний — про сім'ю та працю заради родини. Так що я думаю, це трохи двоїста річ — у вас може бути надзвичайне видовище, однак, в кінці кінців, ви маєте дійсно опікуватися персонажами. Саме на цьому й будується вся драма, і я говорю своїм студентам про те, що все це посилається ще до Толстого та Достоєвського, а також багатьох інших.

Існують всього лише дві історії: незнайомець приходить у місто чи людина відправляється у подорож. Це старі концепти, але якщо ви дбаєте про персонажів, то можете зробити так, щоб це запрацювало. І над невеликими історіями проводиться абсолютно прекрасна робота. Так що я думаю, ви можете трансформувати бажання телеглядачів підтримати Гру престолів в зацікавленість й меншими шоу.

— А що можна сказати про документальні фільми? Ви режисер-документаліст, — які тренди ви зараз бачите?

— Що ж, я думаю, зараз тренди… Зараз більше можливостей для показу документальних фільмів, ніж будь-коли. Це доволі цікаво. Цьогоріч вийшло декілька документальних фільмів, що перетнули позначку у $10 мільйонів (що не так часто трапляється), наприклад, Будеш моїм сусідом? , RBG , Фрі-соло тощо. Це незвично. Однак це відбувається, тому що існує багато місць для показу фільмів, люди жадають контенту, Netflix жадає контенту, Amazon жадає контенту, Hulu жадає контенту… Всі ці майданчики купують продукт, і, повертаючись до нашої попередньої теми, якщо ви поглянете на глядачів… знаєте, глядачі звикли отримувати розважальний продукт з традиційних джерел, проте нам відомо, що вони просто хочуть хороший продукт.

Не треба далеко ходити: Amazon був онлайновим торговельним майданчиком; AMC була мережою, про яку ніхто не чув; а Netflix розсилали диски поштою. А зараз у AMC є Пуститися берега та інші серіали, вони надзвичайно популярні, як й інші. Я думаю, глядачі продемонстрували, що вони підуть туди, де є контент. А оскільки документальні фільми просто не мають великого кінопрокату, звідси походить жага за ними на телебаченні, і це дійсно є їхнім відродженням (чи Ренесансом).

— Що можна сказати про іноземні фільми на американському ринку? Ви згадували кілька серіалів — чи передбачаєте ви появу такого контенту в США у більших обсягах, за допомогою нетрадиційних каналів?

— Я думаю, якщо ви маєте на увазі кінопрокат, це складно в США… На мою думку, слабкість Сполучених Штатів як країни в тому, що ми насправді не любимо субтитри. Це по-іншому в інших країнах, безсумнівно, в Європі фільми мають субтитри, у Китаї кожен фільм має субтитри, тому що там доводиться мати справу з різними діалектами і подекуди регіональними мовами. Але в США ми не дуже полюбляємо субтитри, і я вважаю, це погано, це трохи шкодить. Традиційно іноземним фільмам було складно серйозно отримати високі касові збори в США.

Однак з телебаченням інша історія — люди дійсно підтримують його, і якщо ви знов подивитесь… подивіться на Netflix, який зараз є беззаперечним лідером, — він випускає шоу іспанською, створює фільми для індійського ринку, знімає оригінальні індійські стрічки, там є багато фільмів на численних мовах. Проте я думаю, вони також звертаються до глядачів, які дивляться фільми іншими мовами на телебаченні, що я вважаю значною готовністю… І вони хочуть їх у кіно — гадаю, це безперечно майбутній тренд.

— Ще одне питання, пов’язане з трендами ринку, це утримання уваги: тривалість концентрації нашої уваги складала 20 секунд у 2000 році, а зараз це 8 секунд — навіть менше, ніж увага золотих рибок. Як гадаєте, це впливає на ринок та продукти на ринку?

— Думаю, беззаперечно, менша тривалість концентрації уваги впливає. Ви можете це побачити, якщо подивитеся фільм 20−40 річної давнини (або ще старіший) — там довші дублі. Так що, думаю, є бажання утримувати зацікавленість людей, і це призводить до пришвидшення темпу фільмів. Здається, СEO Microsoft казав, що справжня конкуренція у майбутньому буде відбуватися за людську увагу. Так що ми маємо змагатися за увагу. Думаю, це точно впливатиме на спосіб виробництва фільмів, а також інших розважальних продуктів. Не знаю, це не обов’язково гарно.

Також ми мультиекранна культура, багато людей одночасно дивляться фільм на одному екрані, а серіал на іншому… Багато людей дивляться серіали на екрані іншого гаджету, так що, думаю, ми змагаємося за людську увагу. Проте є тенденція — масштабні шоу, хіти, як Гамільтон, — що ви будете сидіти у театрі декілька годин, повністю поринуті у те, що відбувається, не звертаючи уваги на інші екрани.

Тому я думаю, це також стимулює бажання режисерів робити щось дійсно захоплююче для глядачів, проте знову ж таки, — якщо ви читаєте книги Діккенса або Толстого, будь-кого, вони писали в епоху, коли не було ніякої конкуренції, однак їх все ще читають і бажають дізнатися, що відбувається [за сюжетом], і вони проводять тебе крізь наратив. І дійсно багато з цих книжок написані у XVIII сторіччі, коли вже випускалися періодичні журнали, і вони просто доводять вас до певного моменту, опускають завісу, і ви хочете дізнатися, що сталося. По суті, ми продовжуємо робити те ж саме: якщо ви дивитеся телебачення… Гра престолів робить те ж саме — вони ведуть вас до певної точки, опускають завісу, і ви бажаєте дізнатися, що ж трапиться наступного тижня.

— Український уряд нещодавно почав фінансувати проекти української кіноіндустрії і індустрії розваг. Ви знімали у низці країн, включаючи Австралію, а також у Європі. Що ви думаєте про державну підтримку кіноіндустрії? Ви не маєте її у США, тому що не потребуєте цього?

— Це дуже-дуже гарне питання, але насправді досить складне. Сенс у тому, що, заохочуючи вашу кіноіндустрію, ви прив’язуєте її до своєї культури та просуваєте [відповідні] історії, і це чудово, так що багато країн це роблять: вже згадана вами Австралія, Франція. Коли ви отримуєте касові збори у Франції, частина з цих коштів йдуть на підтримку французьких фільмів. І Франція має дуже сильну кіноіндустрію, частково тому, що всі ці правила та закони заохочують її підтримку. Так що в цілому, на мою думку, це дійсно хороша річ.

Я вважаю, ви маєте підтримувати її [кіноіндустрію] з культурних причин, бізнесових причин і заради того, щоби ваша індустрія кіно була живою та здоровою, і ви можете таким чином показувати ваші історії, і це один з доволі «м'яких» способів просування.

Але, знаєте, зворотною стороною медалі є те, на що ще країна можете витрачати ці кошти. У мене є друг — видатний мексиканський режисер, — і він проти цього, він вважає: «Мексика бідна країна, ми маємо використовувати ці гроші для будівництва госпіталів, а не фінансування фільмів». Це інший аргумент. Проте, на мою особисту думку, кіно — це одна з найпотужніших форм мистецтва, що коли- небудь винайдена, і ви маєте вкладати у це кошти.

Ніхто не питає моєї думки, коли вирішують, будувати чи не будувати новий авіаносець, у цій країні це стосується національного пріоритету, а фінансування мистецтв менш торкається національного пріоритету. Якщо ви подивитеся — особливо на Європу, — я думаю, Європа просунулася далеко-далеко- далеко вперед від США з точки зору підтримки мистецтва, включаючи розваги та кіно, і я вважаю це розумною державною інвестицією.

— Для України це також питання національної безпеки, оскільки ми багато боремося з російською пропагандою…

— Вірно…

— У сфері розваг багато російського контенту, який певним чином фінансується державою [Росією] - антиукраїнського чи з російськими імперськими амбіціями. Так що я думаю, Україна має мати свій власний контент, розважальний контент, який буде цікавити молодь, дітей, розповідати більше правдивих сюжетів з української, а не радянської, історії.

— Не можу з вами не погодитися. Одна з сумних реалій — це те, що коли люди щось бачать, то вони сприймають це як правду, тому що побачили це на телебаченні чи у кінотеатрі, так що у вашій ситуації з наявністю надзвичайно потужного сусіда, який розкручує ці всі неправдиві речі, я думаю, ви зобов’язані розповідати власні правдиві історії. У Франції склалася трохи унікальна ситуація, там роблять кіно, тому що намагаються зберегти свою індустрію і культуру, проте у вашому випадку, гадаю, дуже важливим є проінформувати людей.

Також я вважаю важливим створювати фільми, які люди хочуть бачити. Знаєте, все це схоже на те, що ніхто не хоче, щоби його примушували їсти шпинат, ви хочете приготувати шпинат у смачний спосіб, так що, якщо ви будете створювати потужні емоційні історії, пов’язані з історією України, її минулим чи сучасністю, тоді люди захотять їх бачити. Думаю, інколи ми самі створюємо проблеми (не ви, як Україна, а інші країни), коли знімаємо фільми, що не є особливо гарними чи цікавими, проте мають «правильну політику». На мою думку, ви можете вкладати багато соціальних меседжів, але також маєте зробити гарний фільм.

— Насправді, у нас є приклад українського серіалу (тв-шоу), що транслюється на Netflix та був спродюсований компанією новообраного президента, де в головній ролі був сам Володимир Зеленський. Серіал називається Слуга народу. Він транслюється на Netflix і, думаю, доволі популярний.

— Ну, думаю, люди просто шукають хороший контент. Такий серіал, який я згадував раніше — серіал Borgen, вийшли вже три сезони, і ось його сюжет (він звучить не дуже сексуально): центристський данський прем'єр-міністр намагається згуртувати коаліцію. Звучить не дуже сексуально, але це блискуче зроблено, і саме це є силою індустрії розваг, які раптово затягують тебе у історію — люди, якщо ви не особливо цікавитеся данською політикою, це все одно вас затягне.

І я справді вірю — незалежно від того, це розповідь про Україну чи іншу країну, — що якщо це затягує вас завдяки персонажам та їхнім випробуванням, тоді ви повністю порините у цю історію. Дивіться, розповіді історій — це про цілі і перешкоди: ви хочете щось зробити, і існує перешкода, яка вас стримує, і якщо ви підбадьорюєте людину подолати свій страх перепони, тоді ви матимете аудиторію. І ця історія може розгортатися в Києві чи Кентуккі, — але тут все про людей.

— Якщо б ви писали сценарій або знімали фільм про Україну, про що б він був?

— Я великий фанат історій Ісака Бабеля, так що спершу зробив би про це.

— Це цікаво. Повертаючись до вашого життєвого шляху: ви були стипендіатом дослідницької програми з журналістики Джона Найта у Стенфорді - чому ви вирішили стати дослідником цієї програми?

— Гарне питання. Знаєте, особисто я просто хотів бути поруч з блискучими умами Стенфорду та зустрічати людей з усього світу, таких як Ви, які приїхали сюди, і вони всі мають свої напрацювання та багаж знань. Бути частиною програми — це просто надзвичайно винагороджуюче, це справді міжнародна спільнота, більше 40% моїх колег були з-за кордону. Каліфорнію називають «штатом більшості меншості», тому що тут переважають меншини. Сюди, у Кремнієву долину, люди приїжджають звідусіль.

Мої діти навчались у середній школі, і там люди вітались мовою, якою вони говорили вдома, і моєму сину говорили «привіт» 27-ми мовами. Люди приїжджають сюди зі всього світу, щоб знаходитись тут. І в історії були часи, коли міста ставали такими, куди хочуть приїжджати — знаєте, у Лондона був такий період, у Парижа, у Нью-Йорка. І я думаю, зараз Кремнієва долина стає таким місцем, люди хочуть приїжджати сюди і щось створювати. І це відчуття міжнародної відкритості і створення майбутнього також.

Якщо подумати, те місце, де ми зараз сидимо, точно не є політичною столицею Америки, точно не є культурною столицею, проте це технологічна столиця. І технології є рушійною силою всього іншого. Оскільки ми зараз у технологічній столиці, і люди приїжджають сюди щодня, це продовжуватиме бути технологічною столицею. У деяких відношеннях це, певно, дійсно передова Америки, і багато в чому це центр для решти світу.

— Це, певно, причина, чому ви зараз викладаєте курс «Індустрія розваг» у Школі бізнесу [Стенфордського університету].

— Так. Дивіться, технології напряму переплітаються з майбутнім індустрії розваг, і ця тенденція буде зберігатися. Так що ми маємо ситуацію, коли розваги кожного дня просуваються все далі і далі [технологічно], але врешті- решт ви також маєте розповідати гарні історії.

— Ваш клас у Школі бізнесу переповнений — чому?

— Я думаю, це бажання дізнаватися про індустрію розваг і куди вона прямуватиме у майбутньому. У Стенфорді відбувається надзвичайна кількість важливих подій. Якщо ви вивчаєте грецьку міфологію, вона не сильно змінюється з року в рік. Але якщо хтось працює у Вашій сфері, чи моїй сфері - то тут постійні зміни. Людина, яка була керівником телевізійної мережі, на моє запрошення виступала перед моїми студентами і сказала: «Знаєте, я був тут минулого року. І я подумав, що зможу прийти знову цього року. Я думав, я „здмухну пил“ з моєї презентації у PowerPoint, зроблю декілька правок та покажу вам здебільшого те ж саме, але я подивився — все змінюється кожного року».

Так що, на мою думку, ідея полягає в тому, що все динамічне, все рухається, змінюється. Єдине, що можна сказати точно про велику когорту людей у Стенфорді - вони це підтримують. Вони хочуть бути частиною майбутнього. Гадаю, у певному сенсі індустрія розваг змінюється, вона продовжує визначати, що таке майбутнє, і мої студенти також намагаються зрозуміти, яким буде майбутнє.

— Велику частину вашого класу складають запрошені спікери з Голлівуду, останніми були Ніна Джейкобсон, продюсер фільму Шалено багаті азіати та екс- президент Walt Disney, і Рон Майєр, президент і виконавчий директор Universal. Чому вони приходять і викладають, окрім як, щоб зробити послугу своєму другові?

— Я вважаю викладання досвідом, що винагороджує тебе. Думаю, це спосіб віддавати щось іншим від чистого серця — у нас справді гарні студенти, що ставлять дійсно хороші питання. Інколи я чую питання та думаю про себе «Це дійсно гарне питання», я бачу очі нашого спікера, які розширюються, і говорю: «Так, це справді хороше запитання». Думаю, один з позитивів від викладання — це те, що студенти підштовхують тебе і дозволяють подивитися на речі під таким кутом, про який ти навіть не думав.

Я вважаю, це те, на що відкликаються спікери — вони хочуть отримати поштовх у цих напрямках. І я люблю, коли люди у твоєму класі спрямовують і просвітлюють тебе у нових напрямках. Думаю, це те, на що відкликаються спікери: інтелект та кмітливість, енергія у класі, і вони полюбляють бути у класі, де є виклики (у гарному сенсі цього слова). Тож я вважаю, що їм це подобається. У Стенфорді викладають багато людей, що мають багато грошей, але вони роблять це не через гроші, а тому що їм подобається бути частиною процесу та їх приваблює викладання.

— Ви викладаєте цей курс досить довго — чи багато серед ваших студентів тих, хто дійсно хоче приєднатися до індустрії розваг? Чи є успішні приклади?

— Є люди. Знаєте, їхній успіх — це не успіх кінозірок. Проте люди чудово себе почувають — вони топ-керівники у провідних компаніях. Мій колишній асистент (який буде у нас наступного заняття [гостьовим лектором]) заснував Pocket Gems, це ігрова компанія, ігри якої було завантажено понад 450 мільйонів разів. Так що в мене є приклади відусюди. Вони [студенти] повертаються.

Коли ти викладаєш, то залишаєшся на зв’язку зі всіма своїми студентами (чи з багатьма з них). І сьогодні в мене є ще один колишній студент, який заснув компанію MasterСlass, яка пропонує курси онлайн. Мої студенти є й у Netflix та багатьох інших різних компаніях. Так що так, я думаю, існує група студентів, які люблять індустрію розваг і йдуть працювати туди.

— Так саме це для вас є найбільш винагороджуючим?

— Так, це дуже винагороджує, тому що люди кажуть тобі, що навчання якось вплинуло на їхні життя. І ти сподіваєшся, що цей вплив був хорошим. Інколи люди вступають до Школи бізнесу (і часто вони вже багато чого досягли) і запитують себе, хто вони є, ким вони хочуть стати і який внесок бажають зробити (знаєте, у житті є такий період, коли людина ставить собі питання). І я думаю, індустрія розваг часто привносить багато дійсно гарних речей.

— Індустрія розваг — це поєднання мистецтва та бізнесу. Яке між ними співвідношення, або ж яку пропорцію ви хотіли би бачити?

— Дивіться, це називається «шоу-бізнес», а не «шоу-шоу» або «бізнес-бізнес». Причина, з якої це називається шоу-бізнесом — це про бізнес, якщо тільки ви не створюєте такий продукт, який люди хочуть бачити. Я уявляю це як великий намет, який складається з різних частин. У вас можуть бути високохудожні фільми, які не претендують на великі касові збори, проте ви також можете знімати високоприбуткові фільми. Знаєте, все це є бізнесом. Однак навіть повністю комерційні фільми залишаються мистецтвом.

Якщо ви подивитеся на Гру престолів, що є приголомшливо успішним продуктом для HBO, то там є страшно багато мистецтва. Мистецтво присутнє у всьому, що ви робите для фільму: де ви розташуєте камеру, як актори скажуть репліку, який сценарій. Мистецтво є у кожній хвилині фільму — інколи не так вже й добре, а інколи це просто приголомшливо і «зносить» вас, і ви просто поринаєте у роботу цих талановитих людей. Але тут є поєднання [комерції та мистецтва]. Це надзвичайно, і я щасливий просто бути частиною цього.

— Над яким проектом ви зараз працюєте?

— Що ж, насправді, я працюю зі своєю колишньою студенткою над проектом. Вона була зґвалтована у підлітковому віці, а зараз — 20 років потому — вона повертається за хлопцем, який це зробив. Вона голландська студентка, так що багато подій розгортаються у Голландії. В даний час я працюю над цим проектом.

— Так це документальний фільм?

— Це документальний фільм. І також я працюю над кількома іншими проектами: у мене є фільм, прем'єра якого відбулася на кінофестивалі Трайбека, про культовий гурт 90-х років під назвою Sublime. І я одночасно працюю над іншими проектами.

— Ви знімали та були режисером багатьох документальних фільмів — думаю, дуже складно з точки зору власних почуттів знімати фільми про погані речі, що трапляються по всьому світу. Як ви все це переборюєте?

— Іноді ти просто відчуваєш себе дуже привілейованим розповісти ці історії про людей, наприклад, як з фільмом, який я радий, що зняв, про дуже «чорні» теми — це фільм про Нанкін, була [книга] Зґвалтування Нанкіну. І під час зйомок фільму у мене був асоційований продюсер з Китаю, вона дзвонила мені щоночі і говорила, що просто плаче, тому що історія була настільки жахливою.

І потім тебе накриває цими емоціями, коли приїжджаєш туди і чуєш всі ці розповіді, і ось одна з них: у 1937 році японська армія вторглась у китайський Нанкін, який був столицею, і протягом шести тижнів вони зґвалтували тисячі жінок, вбили сотні тисяч людей. І це дуже чорна тема, проте я думаю, що в той же час ви доносите цю історію до людей, і це дуже значуще та важливо.

Я показував цей фільм буквально по всьому світу, і в Азії люди знали цю історію, однак в багатьох країнах люди навіть не чули про неї, так що ти відчуваєш це як своєрідне благословення та честь — мати можливість переповісти цю історію.

**— Зараз ми переходимо до серії запитань «це чи інше», коротких питань і відповідей. Що для вас Україна, в одному реченні? **

— Я бачу Україну як країну середнього розміру з багатою історію, яка піддається випробуванням з боку надзвичайно потужного суперника.

— Ваш ТОП-3 кращих фільмів усіх часів?

— Як щодо цього: я назву вам ТОП-2 таких фільмів і один улюблений фільм минулого року? Мій найулюбленіший фільм — це Касабланка, і також я подумав про Хрещеного батька — це одна з моїх улюблених стрічок. А кращий фільм, який я подивився торік, був польський фільм Холодна війна.

— Який фільм або серіал ви дивилися вчора ввечері?

— Минулого вечора я дивився Гру престолів, і що цікаво, я не той тип людини, яка полюбляє дивитися фентезі, щось про драконів, однак я її подивився і вважаю цей серіал справді дивовижним.

— Що ви зараз читаєте?

— З останнього я прочитав книжку під назвою Пачанга, яка охоплює чотири покоління вихідців з Кореї, що живуть у Японії.

— Яку найкращу пораду ви отримували у своєму житті?

— Кращу пораду щодо кіно мені дав керівник моєї кіношколи, він був італійцем, адвокатом, і він сказав: «Коли ви знімаєте фільм, люди віддають вам дві години свого життя, які вже ніколи не повернути — переконайтеся, що протягом двух годин для них це буде щось із чимось».

— Це чудова порада! І останнє питання, оберіть: Гра перстолів, Велика маленька брехня чи Картковий будинок?

— Я дивився всі три, але мене затягнув світ Гри престолів.

Щоб бути в курсі всіх останніх новин проекту Блискучі уми, долучайтеся до нашої групи в Facebook.

Теги: Кіно Фільми Українське кіно Блискучі уми Наталія Микольська Білл Гуттентаг