Повна версія

Міністерство закордонних справ Азербайджану оприлюднило на сайті МЗС Азербайджану список людей, які відтепер будуть вважатися персонами нон грата. Оголошення особи «персоною нон ґрата» може використовуватися за наявності підозри її у шпигунстві , себто,«діяльності, несумісною зі статусом», або як символ висловлювання невдоволення.

Символом невдоволення на думку офіційного Баку , став факт відвідування цими особами території Нагорного Карабаху, що на думку МЗС Азербайджану є порушенням закону про державний кордон Республіки Азербайджан та проявом неповаги до територіальної цілісності і суверенітету держави. Але не можна проявляти неповагу та порушувати те, чого не існує. У нашому випадку мова йде про території, які ніколи не були азербайджанськими , як в історичному , так і національно-культурологічному аспекті. Територія сучасного Нагорного Карабаху в II ст. до н. е.. була приєднана до Великої Вірменії і протягом близько шести століть становила частину провінції Арцах. У IX-XVI століттях Нагорний Карабах-це частина вірменського феодального князівства Хачен.

В кінці XVII — першій половині XVIII століття Нагорний Карабах знахходиться під владою союзу вірменських мелікств Хамси. У другій половині XVIII століття Нагорний Карабах з переважаючим вірменським населенням увійшов до Карабахське ханство, а в 1813 році у складі Карабаського ханства по Гюлістанскому мирним договором — в Російську імперію Протягом 1920-1921 рр.. питання про приналежність Нагірного Карабаху вирішувалося згідно поточним зовнішньополітичним цілям радянського керівництва. 30 листопада 1920 годa Азревком своєю декларацією визнав Зангезур і Нахічевань частиною Радянської Вірменії і надав Нагірному Карабаху право на самовизначення .

Рішення карабахського питання на користь Вірменії було підтверджено постановою пленуму Кавбюро ЦК РКП (б) від 3 червня 1921 року, проте остаточне рішення було прийнято пленумом Кавбюро ЦК РКП (б), відбувся 5 липня того ж року — «Нагорний Карабах залишити в межах Азербайджанської РСР , надавши йому широку обласну автономію ». Включення до складу радянського Азербайджану регіону, переважна більшість населення якого складали вірмени, могло бути обумовлено бажанням більшовицького керівництва Радянської Росії забезпечити політичне зближення з кемалістською Туреччиною Таким чином було порушено право вірменського народу на самовизначення та порушено принцип територіальної цілісності, згідно з яким можлива тільки мирна зміна меж за угодою сторони, у нашому випадку-вірменської більшості, яка проживала на своїх історичних землях У лютому 1988 року Нагірно-Карабахська автономна область заявила про вихід зі складу Азербайджанської РСР.

У вересні 1991 року в Степанакерті було оголошено про створення Нагірно- Карабахської республіки (НКР), що було актом відновлення історичної справедливості. Офіційний Баку визнав це рішення незаконним і розпочав збройну агресію проти незалежної держави. Рішення МЗС Азербайджана, держави, яка з»явилася лише завдяки втручанню Османської Туреччини в Закавказзі і яка ніколи до цього не існувала в історії , і з першого ж дня свого формування почала пред\’являти територіальні претензії всім сусіднім державам з метою формування сухопутних кордонів з Османською імперією, і створення пантюркістських держави , є абсурдним по суті своїй. Забороняти українським журналістам відвідувати територію НКР, можна лише посилаючись на відповідне рішення легітимного уряду НКР, як виразника інтересів вірменського народу Арцаху, а не штучної держави-окупанту Азербайджан У цій ситуацїї дивує позиція МЗС України, яке повинно було у відповідь на відверто ворожий крок Азербайджану по відношенню до громадян України, прийняти симетричне рішення щодо оголошення такої ж кількості громадян Азербайджану персонами нон-грату на території України. На сьогодні , ми змушені констатувати , що прагнення вірменського народу щодо визнання свого права на териториіальну цілісність на історичних землях , стає заручником у бажанні України позбутися енергетичної залежності від Росії, за рахунок азербайджанської нафти та газу.

Позиція ж самої Росії у цьому питанні є яскравим відображенням прислів»я про бажання сидіти одначасно на двох стільцях.З одного боку-підтримка НКР, як важливого фактору у протистоянні панктюрським настроям в регіоні, з іншого боку, на тлі визнання нею незалежності Абхазії та Осетії,незрозуміла позиція щодо міжнародного статусу НКР, як бажання зберігати контроль над ринком збуту азербайджанської нафти. Сам же розвиток подій на світовій арені за останні п»ять років чітко визначив тенденцію щодо визнання міжнародною спільнотою права національної більшості на створення власної держави на своїх історичних землях.

Врегулювання аналогічних конфліктів йде саме за цим сценарієм, яскравими прикладами чого є Косово, Абхазія, Південна Осетія і Південний Судан. Нагірно- Карабахська Республіка заслужила право бути повноцінним членом міжнародного співтовариства і з політичної, історичної , правової, і з моральної точок зору Д.Снєгирьов