Повна версія

Реквієм на День соборності

Донецький аеропорт здали. Таку фразу наразі розповсюджують в мережах і навіть в ЗМІ. Фраза, яка сама по собі містить деморалізуючий заряд і є абсолютно несправедливою. 242 дні оборони того, чого вже майже немає — це не здача. Це доказ виняткового героїзму. Так, стратегічний об’єкт. Так, з втратою аеропорту виникає ще одна проблема — просування ворога. І найголовніше — смерті солдат, як невикупний вантаж на совісті нації. А ще — символ. Символ незламності духу, доказ того, що у нас є і армія, і патріотизм (не словоблудний, а справжній, істинний, від серця і переконань). Хлопці, які в надскладних умовах, в будівлі, яка прострілювалась наскрізь, не просто били, а лупили ворога, що чисельно і технічно їх переважав, довели — українці не забули козацьку славу. Не вичавити гени переможців разом з кров’ю, якою полито термінали донецького аеропорту.

21 січня вже назвали чорним днем. І ще один символ — новий термінал, в якому перебували «кіборги», був розбитий перед Днем соборності. Розбитий підступно, але… сам аеропорт ще не знаходиться під повним контролем російських бандитів. Більш того на цю ж дату українськими військовими утримується рубіж в селищі Піски та західна частина аеропорту, в тому числі метео-вежа та частково злітна смуга. Тобто в той час як в інтернеті всі вже поховали весь аеропорт, насправді оборона ще триває. Трагедія цього дня в іншому, і навіть не в самій втраті будівлі нового терміналу з якого відійшли уцілілі наші військові до іншого об’єкту. Трагедія в смертях. Поранених в останній момент так і не змогли вивезти. Вони залишились біля входу в термінал без медикаментів, а значить наразі потрапили в полон. Смерті, смерті, смерті — тіні яких затьмарюють нашу країну вже рік. Смерті винятково кращих, сміливих, гідних.

Спочатку з’явились два повідомлення від волонтерів Георгія Туки і Юрія Бірюкова, що дещо виключали один одного. Тука повідомив, що аеропорт вже не наш, Бірюков закликав не панікувати. До вечора 21 січня всім вже було зрозуміло, що ситуація з терміналом програшна. Коли говорять про те, що аеропорт треба було здати і не губити стільки життів, то треба визнати — його б і здали, якби не добровольці. Саме добровольці проявили ініціативу по захисту цього об’єкту і це не можна назвати помилкою. Це абсолютно природня і вірна поведінка. Вони захищали свою землю і надіялись на підмогу. Вони знали, що один відступ — це лише етап, за яким можна втратити все. І вони стояли. До останнього. Більш того — вони стоять! Поранені, виснажені, але тримаються. Існує також ще неперевірена інформація, що до хлопців підійшла невелика підмога.

Чому термінал був зданий? Висновки начебто очевидні. Хтось говорить, що все одно від аеропорту рано чи пізно прийшлось би відступити. Хтось говорить, що його треба було підірвати самим ще місяць назад і не губити хлопців. Юрій Бутусов в мережі Facebook виклав своє бачення причин невдач: «Керівництво операцією ЗСУ по обороні Донецького аеропорту 16 січня прийняв на себе особисто начальник Генерального штабу Віктор Муженко. Муженко усунув від керування військами в районі аеропорту начальника сектора «Б» генерала Довганя. Начальник Генштабу не видав письмовий наказ, але його рішення підтвердять учасники подій… Саме Муженко спланував всі невдалі спроби розірвати кільце оточення навколо нового терміналу. Саме він одноосібно несе відповідальність з 16 січня за всі тактичні дії в районі аеропорту. Але ще раніше, в вересні-грудні, Муженко поступово відсторонив від командування сектором «Б» весь штаб оперативного командування «Південь» на чолі з генералом Хомчаком. Штаб ОК «Південь» керував всіма діями по обороні Донецького аеропорту з квітня по грудень 2014 року, і в цих боях наші війська зуміли відбити атаки навіть в складних умова вересня-жовтня. Особливо тяжкі наслідки мало відсторонення досвідченіших старших офіцерів ОК «Південь» від керування артилерією». Бірюков в той же час повідомив, що збирається свої висновки викласти у відповідній заяві до Головної військової прокуратури. Можна додати, що невдала спроба розірвати кільце оточення – це лише другий аспект. Перший аспект – це причини внаслідок яких таке оточення взагалі відбулося.

Георгій Тука також виклав своє особисте бачення причин відступу. Муженко, за його словами, прагнув відбити ворога на 3-4 км вглибину і перетворити аеропорт в тиловий об’єкт. З цим завданням військові впорались успішно. Проблема виникла з тим як втримати позиції. Тука пише: «Наприклад, із 10-ти БТРів, до точки «х» змогли дістатись два. Інші зупинились внаслідок поломок. Із 10 танків – два. Щільний туман. Видимість 20 метрів. Ворог легко подавив зв\’язок (як мобільну, так і радіо). Засобів спостереження і коригування в умовах поганої видимості немає». Георгій Тука фактично натякнув на ще одну причину — надійність нашої техніки, яку так бравурно люблять передавати нашим військам керманичі. Зрештою по всьому видно, що у нас не просто не вистачило сил втримати аеропорт, як це аксіоматично зазвичай подається, а не вистачило грамотної організації оборони. Єдина стіна, за якою тримались хлопці, це був власний героїзм. «Ось в таких умовах опинились наші хлопці, — додає Тука, Їм не залишалось нічого іншого, як відступити. А, у них «на плечах» в будівлю увійшли терористи. Склалась ситуація, коли на третьому поверсі і на першому — ворог, а на другому — наші. Хлопці викликали вогонь на себе, маючи надію, що сховаються за перекриттями. Так і вийшло. Але за цей час ворог встиг підірвати опори і стеля впала на наших хлопців. Під уламками опинились як живі, так і поранені. Нажаль, були і загиблі».

Ввечері 21 січня відбулось засідання Ради безпеки ООН, на якому в черговий раз обговорювалось українське питання і вкотре пролунали заклики до сторін конфлікту зберігати здоровий глузд і витримку. А також дотримуватись Мінських умов. Порцію отрути, як і зазвичай, виплюнув Чуркін фактично звинувативши Україну в тому що вона взагалі існує. Дісталось від представника країни- терориста Чуркіна і США. В цілому ж світ дивитьсься на цю ситуацію дещо розгублено, традиційно зачиняючись за загальними формулюваннями та миролюбними закликами. Наче ні у кого немає усвідомлення, що зараз серед них сидить представник світового Цербера. Наче хочуть не думати про погане, бо то псує настрій. На тлі тієї крові, що в цей час ллється на Донбасі, такі безумовно необхідні, але нажаль здебільшого безплідні зустрічі лише підкреслюють трагізм ситуації. Не в Раді безпеки ООН має сидіти Чуркін, а в Гаазі разом зі своїми кремлівськими хазяїнами. До речі, на своєму брифінгу речник АТО Андрій Лисенко у відповідь на прохання прокоментувати заяву міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова про те, щоб Україна надала речові докази російської військової присутності на сході України, запропонував Лаврову почекати виклику в Гаазький трибунал, де він повинен буде відповісти, чому він цього не знав.

А поки кремлівські «імператори» читають з паперу (як відомо Путін ні гаджетами, ні комп’ютерами не користується) зведення власних «перемог», наші кращі хлопці вдивляються мертвими очима в задимлене небо Донбасу. «Все случилось, как в моем недописанном романе. Кого убили, кого ранили. Помощь не пришла. 242 дня держали оборону. Больше не смогли. Нечего было защищать…», — написав фотограф Сергій Лойко в Facebook, який сам був свідком оборони аеропорту. Допомога не прийшла… Нічого було захищати… Дві ключових ноти Реквієму по Донецькому аеропорту — фортеці духу наших бійців.

Валентин Торба