Повна версія

Зустріч голів держав говорить о готовності до конкретних кроків і зрештою є визнанням того, що Росія є стороною конфлікту. Інакше, як і раніше, слова Путіна і його оточення не варті нічого.

Порошенко не втримав сліз. «Картинки, яка нормально людина фізично не може витримати» — сказав він про побачене в Краматорську, де він був в ніч перед Мінською зустріччю. Так, нашому Президенту за добу перед найважливішими в його житті перемовинами (а саме так він визначив зустріч «нормандської» четвірки), довелось побувати на місті бандитського обстрілу мирного міста та в лікарні серед жертв. Не думаю, що Президент був нещирим. Є речі, які дійсно чіпляють. Перед зустріччю в Мінську така чутливість підкреслює людяність української сторони. Ми не просто жертва, ми люди, які від серця бажаємо миру. Щоправда інколи забуваємось, що живемо в клітині зі звіром. Нажаль, згадуємо про це, коли бачимо такі «картинки». Порошенко не просто так персоналізував важливість Мінських переговорів, сказавши що у нього не було і не буде більш важливої зустрічі, ніж в Мінську. Від того чи перетвориться Донбас на Придністров’є залежить відповідальність Порошенка перед майбутнім. Можна з впевненістю сказати, що Президенту не позаздриш. З присутніх в столиці Білорусії голів європейських держав у Петра Порошенка не просто відповідальна, а трагічна роль.

Путін грає хитру і брудну гру. З одного боку він бере участь в перемовинах і бере на себе функцію домовлятись, з іншого боку він начебто не може гарантувати наступні дії бойовиків. Всі знають що Кремль грає двома руками. І грає не послідовно, а паралельно, що перетворює ситуацію на виграшну для Москви в любому випадку. Вставити ж Україні в цій ситуації свій хід вже є успіхом. Говорити про перемогу нам не приходиться. Наше завдання вигравати хоч би тактично, спираючись на не завжди надійні зовнішньополітичні ресурси.

Перед перемовинами в Мінську Росія намагалась всіляко набрати козирів шляхом бомбардування мирних міст. Дещо змогли зробити і ми, відкинувши ворога від Маріуполя на 20 кілометрів. І треба зазначити, що в колись проросійському місті пройшла хода з вдячністю українським воїнам, а саме полку «Азов». На Дебальцевському плацдармі наші війська зуміли блокувати ворога в Логвинівці. Наразі бандити шантажують своїх ватажків здачею в полон і при цьому просять допомогти авіацією. Ситуація важка і звичайно впливала на перемовини, адже якщо котел в Дебальцевому закрився, це була б ще одна карта з путінського рукава.

Тон агресії російської сторони перед перемовинами підтримала людина зі свинцевими очима Сергій Лавров, використовуючи характерний цинічний лексикон. Так Лавров заявив про «диалог киевских властей с теми кто хочет отстоять свою землю (!) на Украине (!)». Окремо Лавров зазначив, що домовлятись щодо контролю українською владою над кордоном «між Україною і Росією» на ланці окупованої території треба з «ЛНР і ДНР». В свою чергу Порошенко дав зрозуміти, що позиція України в цьому плані чітка – ніякої автономії, ніякої федералізації. «Федералізація на цій землі не приживеться», — сказав Президент. За підсумками перемовин видно, що Порошенко зумів відстояти свою позицію.

Лідери «нормандської» четвірки провели тривалі і жорсткі перемовини протягом всієї ночі. Президент України фактично не спав дві доби, на що старий чекіст Путін не міг не зважати. Першим до Мінська приїхав наш Президент. Вже під час зустрічі з Президентом Білорусі Лукашенко, Петро Олексійович сказав: «Весь світ чекає: або ситуація піде шляхом деескалації, припинення вогню, відводу озброєнь, або ситуація піде, фактично, в рознос». Ситуація «в рознос» не пішла, але, як заявив президент Франції Франсуа Олланд «не про все вдалось домовитись».

Але і та низка пунктів до якої прийшла «четвірка» вже говорить про дипломатичний успіх Порошенка. Зокрема узгоджений вивід всіх іноземних військ з території України. Залишається питання – як визначити такі війська? Росія так і не визнала своєї присутності на Донбасі, називаючи російських військових росіянами, що воюють «за покликом серця». Погоджені заходи до імплементації інших пунктів вересневих мінських домовленостей, зокрема про припинення вогню з 15 лютого і створення буферної зони з відводом важкого озброєння на 50 км. Але до 15 лютого залишилось три дні. Що чекати за ці три доби? Ми знаємо особливості поведінки бойовиків. Безумовно поки на теренах України присутні російське озброєння, ніхто не може гарантувати на нашій землі миру. Більш того, в ніч коли відбувались перемовини через пункт Ізварино спостерігалось чергове пересування російської військової техніки в Україну. До речі відновлення Україною контролю за кордоном згідно з Мінськими домовленостями має відбутись до кінця цього року. Виникає закономірне питання – які практичні гарантії цього можуть надати сторони перемовин, якщо сам Донбас наразі начинений озброєнням, як діжка з порохом?

До речі, під час перемовин бойовики обстріляли в Донецьку 20-ту лікарню, а до цього вдень снаряд прилетів в автобусну зупинку. Разом з тим деякі мешканці Луганська, читаючи повідомлення з Мінську, сплутали заграву вночі та гул пострілів «Смерчей» та «Піонів» з бомбардуванням міста. Насправді бандити почали з Луганська черговий, дуже потужний обстріл Станиці і Щастя. Останні моменти лише підкреслюють «вартість» перемовин з бандитами.

Протягом 19 діб мають бути звільнені всі полонені в тому числі і Надія Савченко, яка фактично стала заручницею Кремля. Образ Надії використали всі. І Москва, як актив для обміну, і деякі політичні партії для власного піару, і Київ, щоб розчулити Захід.

Зі свого боку Лукашенко не міг скрити свого задоволення ситуацією. Звичайно не війною на Донбасі, а фактом уваги світової спільноти до нього. Дійсно, хто вже виграв від Мінських зустрічей, так це голова Беларусі. Білоруські журналісти вважають цю зустріч піком кар’єри Олександра Лукашенка. Після таких посмішок, квітів та обійм, важко говорити про ізоляцію авторитарного лідера, якого ще десять років назад наївно називали «останнім» диктатором в Європі. Той факт, що Олланд і Меркель полишили всі свої справи заради того, щоб приїхати до «ізольованого» Мінська говорить про винятковість ситуації. Квола Європа активізувалась. Активізувалась тому, що останні американські і британські посили були достатньо переконливими. США і Великобританія дали чітко зрозуміти, що готові поділитись летальною зброєю з Україною. Континентальній Європі ж такий поворот подій зовсім непотрібен. Голова МЗС Німеччини Франк- Вальтер Штайнмайєр заявив про те, що угода, що підписана у Мінську, може бути значним кроком у деескалації воєнного конфлікту. Меркель заявила, що домовленості у Мінську є полегшенням для Європи. Цікаво, що Володимир Путін, який за своєю звичкою запізнився на зустріч на годину, і полетів з Мінська не одразу, перед цим трохи постоявши в задумі в центрі двору Палацу Незалежності. Здається цар Московії нікуди не поспішає.

Треба зазначити, що Мінські домовленості вересня місяця самі по собі нічого не варті. Це, користуючись інтернет сленгом, дипломатичний фейк, привід. Мінські домовленості були нічим іншим як з одного боку порожньою декларацією, а з іншого здачею національних інтересів, адже фактично визнавали терористів стороною перемовин. Терористів, які в свою чергу виконувати ці ж самі домовленості не збирались і не збираються. Звичайно, зустрічі Кучми, Медведчука, бандитів та інших «друзів Путіна» були лише підготовчими етапами, які зрештою не носили справжньої офіційної ваги. Ніяка сторона не була повноцінно відповідальна за декларовані пункти. Зустріч вже голів держав говорить про готовність до конкретних кроків і зрештою є визнанням того, що Росія є стороною конфлікту. Без цього визнання слова Путіна і його оточення не варті нічого.

Валентин Торба, «День»