Повна версія

У 1933 році в Польщі провели дослідні навчання з моторизації піхоти. Використовувались вантажівки Ursus, а також штатне озброєння піхотних частин.

За основу взяли імпровізований батальйон у дуже полегшеному вигляді:

• одна стрілецька рота,
• одна кулеметна рота
• управління.

Всього:

• 481 чол. (16 старшин, 86 підстаршин і 381 рядовий)
• 41 автомобіль (у т.ч. 38 вантажівок).

Максимальне навантаження на “Урсус” становило 1500-1600 кг (приймаючи масу бійця зі спорядженням 85 кг).

Головними завданнями моторизованого батальйону, який мав стати частиною панцирно-моторної групи, вважались:

• утримання території, зайнятої танковими частинами, до підходу основних сил;
• сковування дій противника для забезпечення свободи маневру решті сил панцирно-моторної групи;
• очищення території, зайнятої танковими частинами;
• взаємодія з розвідкою, захоплення переправ.

Для перевезення взводу піхоти (1 старшина, 67 підстаршин і рядових) потрібно було чотири автомобілі.

Три з них перевозили неповні стрілецькі відділення (16 осіб в кузові).

В кабіні поряд з водієм розміщувались: в першій машині – командир взводу, в другій – обсерваційний підстаршина, в третій – ординарець командира.

Під час тривалих маршів бійці розміщували свої ранці під лавками.

Ручні кулемети wz. 28 могли використовуватись для відбиття авіанальотів.

Ручний кулемет wz. 28 в якості засобу ППО

На четвертій машині перевозились 9 стрільців (по 3 з кожного відділення) і гранатометна секція – 7 осіб і два 46-мм міномети (за польською термінологією – гранатомети). В кабіні розміщувався заступник командира взводу.

Якщо стрільці сиділи в кузові “Урсуса” досить тісненько, то кулеметникам було достатньо місця – для кулеметного взводу чисельністю 31 особа виділялось теж чотири вантажівки. В кожній з них розміщувався станковий кулемет wz. 30 і 6 осіб розрахунку, а також 1-2 особи додатково (до взводу входили ще командир, його заступник, ординарець, спостерігач, рушничний майстер і два командири відділень).

 Польські військові на вантажівці Ursus зі станковим кулеметом wz. 30

 Польські військові на вантажівці Ursus зі станковим кулеметом wz. 30

Кулемет wz. 30 міг вести зенітний вогонь з автомобіля.

А так виглядав автомобіль, підготовлений для перевезення кулемета wz. 30. Під лавкою складені рюкзаки, а вздовж бортів виставлені коробки з патронними стрічками:

Вантажівка Ursus зі станковим кулеметом wz. 30

А це – автомобіль мінометного взводу:

Польські військові мінометного взводу на вантажівці Ursus 2

Налічував він 16 осіб і поляки примудрились усіх їх запхнути в одну машину – ще й з двома 81-мм мінометами.

А де ж міномети? – запитаєте ви. А їх перевозили розібраними буквально під ногами, на підстилці з соломи:

Вантажівка Ursus з 81-мм мінометами

Ось автомобіль мінометників – підлога вистелена соломою, під задньою лавкою і уздовж бортів виставлені скриньки з мінами.

Почет командира роти, до якого входили сурмач, санітари та ін., розміщувався на одній вантажівці.

Польські військові на вантажівці Ursus. Почет командира роти, до якого входили сурмач, санітари та ін.

Польські фахівці виокремлювали дві основні проблеми під часу руху колоною: забезпечення ППО і підтримання зв’язку. Яким був шлях вирішення першої проблеми, ми бачили на фото з кулеметами. Другу передбачалось вирішувати за допомогою посильних на роверах.

Велосипеди встановлені на вантажівці Ursus

Адміністративне відділення стрілецької роти на вантажівці. На машину навантажені польова кухня, запас харчів і канцелярське майно.

 Вантажівка Ursus з польовою кухнею

 Польські військові вантажать польову кухню на вантажівку Ursus

Вкотити польову кухню на “Урсус” було нелегко…

Які ж були результати випробувань? Посадка/навантаження на автомобілі займала 1-3 хвилини вдень і десь на хвилину довше – вночі. Найшвидше сідало стрілецьке відділення – після тренувань вкладались в 45 с. Кулеметники й мінометники зі зрозумілих причин вантажились довше. Спішування займало 30-90 с.

Середня швидкість маршу похідною колоною становила 20-30 км/год, бойовою (з розвідкою і бойовою охороною) – 15/20 км/год. Максимальний денний перехід становив 140-170 км. Однак пересуваючись поганою дорогою, а особливо вночі, швидкість моторизованої колони падала до швидкості піхотинця.

Довжина колони стрілецької роти у бойовій колоні становила 250 м, усього батальйону – 600 м. Під час руху похідною колоною дистанцію між автівками збільшували до 30 м, а колона батальйону розтягувалась на 1400 м.

З точки зору тактики випробування показали слабкість складу імпровізованого батальйону – після виділення частини сил для розвідки і бойової охорони у розпорядженні його командира лишалось тільки два стрілецьких взводи. недостатнім для біль-менш тривалих дій був визнаний і возимий боєкомплект. Як результат було рекомендовано моторизувати штатний батальйон (три стрілецькі й кулеметна роти), посилений спеціальним підрозділом (кілька кулеметів на легких автомобілях чи мотоциклах) для бойової охорони і ППО на марші.

Чи були враховані результати випробувань 1933 р.? Польські історики відзначають, що їх взяли до уваги далеко не повністю, і упродовж наступних років армія ще кілька разів “ломилась у відкриті двері”…