Повна версія

Війна в родезійському буші, як і будь-яка війна, не могла не зачепити цивільне населення.

І вона зачепила.

Терористи ЗАНУ і ЗАПУ вважали, що всі проблеми країни йдуть від білих. Вони мріяли знищити білих за будь-яку ціну, але вочевидь не могли достатньо ефективно воювати із армією у відкритому бою. Всупереч гарній оснащеності своїх підрозділів (країни соцблоку не шкодували коштів і ресурсів на озброєння терористів), флоппі найчастіше обирали цілями своїх нападів цивільних. Суть тероризму в тому, щоб залякувати населення – так їх вчили їх радянські інструктори.

Газетна стаття про вбивство терористами шестимісячної дівчинки.

Цілями нападів терористів були як чорні, так і білі. Напади на чорних служили для залякування населення і вербування молодиків в свої ряди силою. Чорні, в більшості своїй, проживали в невеличких родоплемінних селах і поселеннях. Дехто з них займався фермерством, втім воно було не дуже популярним. Хоча земля для ведення сільськогосподарської діяльності була розділена практично навпіл між білими і чорними (з невеличкою перевагою на користь чорних), всього 5% аграрної продукції поступало з чорних ферм. Земля часто залишалась у невикористаному стані: чорношкіре населення сіл не бажало жити землею.

Біле ж населення було в основному сконцентроване в містах. Ті білі, що займалися фермерством, а таких було немало, досить розсіяно проживали навколо міст у свої маєтках. Часом, дистанція між усамітненими фермами могла сягати десятків кілометрів. Напад на гарно укріплені міста, повні поліції і військових був майже неможливим для відносно невеликої терористичної групи. А от ферми… Тільки уявіть собі: одинока будівля, стоїть собі сама, повна білих багатіїв, із жінками і дітьми, геть беззахисними. Ідеальна ціль для нападу. Так думали і терористи.

Типова картина на родезійських полях під час збору врожаю

Флоппі не знали жалю. Вони катували і вбивали чоловіків, гвалтували і вбивали жінок. Вони забивали дітей насмерть на очах у батьків. Через раптовість таких нападів, армія чи поліція рідко встигала прибути на допомогу. Фермери лишались із терористами сам-на-сам.

Типова фермерська сім’я на прогулянці.

В багатьох країнах світу постійні напади на цивільних могли б принести бажаний результат, посіявши жах і паніку, що неодмінно призвело б до масової втечі населення з країни і падіння діючого політичного режиму.

Але не в Родезії. Населення цієї країни було рішуче налаштоване залишитись. Крім того, цивільні не чекали смиренно своєї долі: вони були готові давати рішучу відсіч. Родезійський уряд добре розумів ситуацію, а тому для цивільних майже не ісунувало обмежень щодо володіння зброєю. Будь-який фермер міг придбати собі зброю на будь-який смак: пістолети-кулемети, автомати, військові гвинтівки були у вільному продажу. На прилавки зброярських магазинів потрапляла найрізноманітніша зброя: починаючи від старих армійських запасів, що по наслідству передалися Родезії від Британії, як от гвинтівки Lee-Enfield, чи револьвери Webley, закінчуючи різноманітними контрабандними зразками та навіть трофейними радянськими автоматами та кулеметами. Крім того, всередині країни ряд приватних компаній розгорнув виробництво зброї для цивільних.

Батько з сином дещо невдоволено дивляться на фотооператора

Існувала висока кількість різноманітних навчальних курсів для цивільних, де діючі і відставні військові інструктори навчали всіх бажаючих тактиці і користуванню зброєю. Фермерська сім’я, озброєна неначе невеличкий партизанський загін- була нормою для країни.

Мама, син, пес і гвинтівка.

Терористи використовували декілька типових тактик: нічні напади на ферми, мінування доріг та засідки на поодинокі фермерські автомобілі. На кожну із цих тактик у фермерів знайшлася відповідь.

Стратегія боротьби із прямими нападами на фермерські господарства була простою і напрочуд ефективною. Крім того, що фермери та їх сім’ї постійно були озброєними, вони ще й укріплювали свої будинки. Майже в кожній фермі був свій укріплений бункер, а самі території навколо будинків були обнесені парканами із колючим дротом. Фермери швидко зуміли організувати систему сигналів, багато будинків мали власні радіостанції- у випадку атаки на ферму, дуже скоро всі сусіди про це дізнавались і вирушали на допомогу.

Більш того, держава створила Родезійські сили охорони, спеціальний підрозділ, бійці якого знаходилися на бойових чергуваннях на фермах та шахтах. Самі ж фермери часто наймали цивільних охоронців, зазвичай відставних військових, з усього світу. У сімдесятих фермерські будинки радше нагадували невеличкі військові бази. Більшість нападів на такі будинки закінчувалися для терористів повним провалом.

Приватна охорона фермерського господарства супроводжує фермера із сином у справах.

Контроль доріг був приорітетною задачею поліції і армії. Дороги постійно патрулювались і розміновувались, але все ж прикрі випадки траплялись.

Для захисту від мін на дорогах та засідок, фермери модифікували свої автомобілі. Крім бронювання днищ автомобілів і встановлення спеціальних рам, що захищали пасажирів у випадку перевертання авто, на машини встановлювалося різноманітне озброєння. Кожен власник автомобіля додавав зброю на свій смак: хтось чіпляв стійки для автоматів калашникова чи пістолеів-кулеметів, хтось встановлював повноцінну турель.

Просте і елегантне рішення: закріплений АК в якості турелі. Закріплена у пікапі кулементна турель, укріплена сіткою. Ще одне цікаве рішення проблеми засідок

Дуже популярними також були системи залпового вогню “kill-quick”, що представляли собою декілька трубок 12 (і більше) калібру, заряджених картеччю.

План-схема цього прекрасного винаходу.

Вони встановлювались по бортам автомобіля (подекуди і спереду) і, в разі активації, одночасно вистрілювали цілим залпом металу по обидвом сторонам дороги, знищуючи все живе в певному радіусі. Через специфіку місцевості- густий кустарник вздовж доріг- трерористи були змушені знаходитися дуже близько до дороги, аби мати змогу вести вогонь. Завдяки такому розміщенню флоппі, кілл-квік був надиво ефективним, а тому і напрочуд популярним видом озброєння. Його, врешті, почали встановлювати і військові. Доходило до абсурду: деякі кілквіки мали калібр у 50 мм, що вже тягне на повноцінну артилерію.

Миле фермерське подружжя та їх пікап, обладнаний системою kill-quick

Отже, Родезія була державою, громадяни якої були озброєні не гірше деяких державних армій і пересувалися на автомобілях, яким би позаздрили рейдери із кіноциклу “Шалений Макс”.

Дуже важко підкорити країну, де цивільні б’ються з ворогом, як дияволи. Дуже важко підкорити країну, де влада довіряє своїм виборцям кулемети і артилерію.
Важко, але можливо, якщо проти неї об’єднається весь світ.