Повна версія

Читайте нас в Telegram, Twitter та Instagram

«Хмарочос» поспілкувався з київським архітектором, одним з основних ідеологів руху #savekyivmodernism, активним учасником проекту трансформації Контрактової площі «Нова Контрактова» та засновником робочого простору для архітекторів та дизайнерів «Білий офіс» Віктором Герасименко.

Ми поговорили про його відношення до сучасної і радянської архітектури, перспективи Києва стати зручним та сучасним містом, основні проблеми вітчизняного містобудування та професійну філософію.

Професійна діяльність

Вікторе, ти є засновником архітектурної платформи SYNECTIC A ? Що це за організація?

Synectic A (architecture), так само як і Synectic D (design) і Synectic U (urban design) (останні дві – в процесі створення) – не чергове архітектурне бюро, в класичному розумінні. Це професійні, ідеологічні платформи для об’єднання спеціалістів.

Як була створена ця організація та скільки людей у ній зараз працює?

Ідея щодо створення організації з’явилась у мене ще під час перебування у Скандинавії, де я мав можливість деякий час жити та практикуватись. Саме тоді я на особистому досвіді переконався, як важливо під час становлення професійної спільноти не ховатися по закутках, а об’єднуватись у професійні групи.

Пошуки себе та пошуки формату, в якому б мені було комфортно працювати в Україні, привели мене до книги Папанека «Дизайн для реального світу», в якій я вперше зустрів таке поняття як «сінектика». Розібравшись у суті цього поняття, я зрозумів, що це саме те, що шукав. Це й стало базою для створення професійної платформи SYNECTIC A у сфері архітектури. Наразі кількість однодумців, що працюють тут, змінна. Все залежить від проектів, під які потрібні спеціалісти різного профілю.

Ви займаєтесь як комерційними замовленнями, так і берете участь у муніціпальних проектах?

Я завжди дуже критично та вибірково підходжу до вибору того чи іншого проекту. Дуже важливо не витрачати час та ресурси на суто комерційні проекти, в яких окрім фінансової складової нічого немає. Тож, коли ми починаємо робити комерційні чи соціальні проекти, – підхід однаковий: зробити добре, задіяти всі знання та досвід.

За ці роки ми брали участь у великій кількості проектів. Багато з них, завдяки нашій аналітиці, взагалі не були реалізовані, вчасно вказуючи замовникам на утопічність ідей та відсутність будь-якої раціональної складової проектних рішень.

Розкажи про найцікавіші, на твій погляд, проекти вашого бюро.

Одним із найцікавіших був проект в Баку, в якому я брав участь у складі Бюро ініціативної архітектури «GA» Влодка Зотова. Це було створення концепції розвитку території Бьоюк-Шор в рамках проекту відновлення північної частини території озера Бьоюк-Шор та північного дренажного каналу.

Над концепцією працювали три команди протягом чотирьох місяців нон-стоп. Бюро ландшафтної архітектури Максима Коцюби розробило проект зоопарку, Buro-o розробило проект житлового району, а Бюро ініціативної архітектури «GA» Влодка Зотова та я – проект Технополісу/Індастріал Парку.

Також хочу відзначити співпрацю зі «ВСІ.СВОЇ». Локація Д12 на вулиці Десятинній в Києві ще рік тому мала зовсім інший вигляд. Разом із моїм другом, Вадимом Сідашем, який має досвід роботи у кількох відомих архітектурних бюро Києва, а наразі розпочав свою особисту практику, консультуємо «ВСІ.СВОЇ» у питаннях дизайну та архітектури, допомагаючи формувати у суспільстві новий підхід взаємодії клієнта зі спеціалістами. У нас прийняття рішень має системний, а не локальний характер.

Зараз ми вносимо останні штрихи, але попереду ще дуже багато роботи окрім внутрішньої частини приміщення. Крім того, ми працюємо над їх флагманським магазином на Хрещатику – здійснюємо аналітику людських потоків, роботи персоналу та потреб клієнтів. Аналітика вплине на пошук раціональних рішень щодо інтер’єру магазину, айдентики, софту тощо. На кожну проблему буде знайдено рішення. Не обов’язково просторово-планувальне.

Про проекти можна говорити довго, але тільки зараз я розумію, що найцікавише – попереду. У планах – зайнятися дизайном сцен, попрацювати з молодими театрами та колективами, зараз розвиваємо ще один напрямок – індустріальний дизайн, плануємо виходити на міжнародні ринки.

Реконструкція Контрактової

Ти вже два роки береш участь у проекті «Нова Контрактова».

Спочатку трохи контексту. Два роки тому ми, як об’єднаний авторський колектив, перемогли у закритому конкурсі KONTR/ACT. Над концепцією, що перемогла у 2014-му працювало 10 авторів – це Антон Олійник, Олексій Пахомов, Марія Пахомова, Влодко Зотов, Сергій Ферлей, Єгор Штефан, Олена Орап, Ольга Прокопенко, Денис Матвієнко і я.

Розкажи, будь ласка, в чому суть цього проекту й яка твоя роль у ньому?

Суть проекту елементарна – чесний громадський простір для людини. Коли ми почали розробляти концепцію, одним з вихідних матеріалів було опитування мешканців Подолу стосовно їх бажань та сподівань, яке ми взяли за основу та почали думати, як раціонально вирішити всі потреби проектними рішеннями.

Все дуже просто на перший погляд, але за кожним рішенням ховаються години дискусій та аналізу. Навіть зараз, коли ми презентували ескізний проект, видно, що «пластично» він відрізняється від концепції, але ідеологічно залишився в одній площині.

В чому основна ідея цього проекту?

Проект «Київська вітальня» ідеологічно – місце в столиці, де ми проводимо більшість часу та приймаємо гостей. Ми повинні створити комфорт особисто собі як мешканцям міста, а потім у цей комфорт та затишок кликати гостей.

Наразі команда, що займається проектуванням, зросла в декілька разів, співавтори взяли на себе відповідальність за окремі розділи проекту для детального опрацювання, але на періодичних робочих зустрічах, які тривають 5-7 годин, всіма проектувальниками опрацьовуються рішення та ідеї, тобто всі рішення приймаються колегіально.

Як ти оцінюєш шанси для цього проекту бути реалізованим у тому вигляді, який ви нещодавно презентували?

Ескізний проект, який ми презентували під кінець року, народжувався дуже непросто. Кожне рішення має підґрунтя і пояснення, але для того, щоб перевірити себе на актуальність та адекватність, знайти речі, які ми могли пропустити чи не зрозуміти – існують публічні обговорення.

Оцінюю таку можливість позитивно. У грудні ми провели останню зустріч у минулому році і першу із серії публічних обговорень проекту, презентували сайт novakontraktova.com із ескізом, створили групу у Facebook для збору відгуків. На цих ресурсах можна знайти і приблизний таймлайн, стадії процесу імплементації проекту у життя. Ми сподіваємося, що проект буде реалізовано у 2019 році в його найкращому вигляді.

Білий офіс

Нещодавно ти заявив про створення простору «Білий офіс». Розкажи, у чому його особливість й, що ви хочете створити у цьому місці?

Історія цього місця почалася майже два роки тому. Тоді ми: Synectic a, Buro-o, Бюро ініціативної архітектури «GA», архітекторка Оля Прокопенко, архітектор Єгор Штефан та інші переїхали у новий великий офіс.

Пройшов деякий час. Для друзів з Buro-o почався новий етап становлення, то ж вони з’їхали, а ми залишились і влітку 2017 року вирішили зробити замість звичайного офісу – місце, де різні професіонали та спеціалісти своїх справ зможуть об’єднуватись в проекти та обмінюватись досвідом.

Основна «фішка» цього простору: він демократичний, відкритий, в ньому немає нічого зайвого, що відволікає від справ, всі, хто в ньому знаходяться, поважають один одного та готові до обміну досвідом.

Зараз ви шукаєте архітекторів та команди, які б захотіли працювати у цьому офісі. Яка у вас концепція офісного простору?

Концепція – дуже проста та зрозуміла. Є хтось, хто намагається створювати або вже робить щось нове для суспільства. Наша мета таких ідейних людей зібрати в одному місці, завдяки чому продукт, що з’явиться, буде мати більш фундаментальні та раціонально обґрунтовані рішення – інший погляд.

Ви плануєте здавати у ньому робочі місця в аренду у форматі коворкінга, чи яка система передбачена?

Одразу скажу, що «Білий офіс» – не типовий коворкінг. По-перше – це не просто офіс, а простір в якому працюють однодумці, які до місця роботи відносяться не формально, а як до місця синергії думок та досвіду. Це місце, в якому кожен може стати частиною майбутнього проекту, в тій чи іншій сфері. Працювати самостійно, але завжди мати когось, з ким буде цікаво розробити спільний проект.

Віднедавна ми прийшли до іншого формату, який хочемо запустити вже у січні – це «part-time місця». Тобто кожен спеціаліст зможе на день чи на декілька годин арендувати місце. Якщо є необхідність, тут можна провести зустріч із клієнтами або пропрацювати якийсь час серед колег та однодумців.

Скільки команд зараз працюють у “Білому офісі” й на скільки людей він розрахований?

Зараз нас п’ять окремих організацій (12 осіб). Але завжди є плаваючі місця, які може зайняти будь-яка нова людина чи команда. В січні ми очікуємо на останню команду, яка попередньо висловила бажання працювати у «Білому офісі» – це молоді архітектори-дизайнери. Сподіваюсь, що разом з ними, ми зробимо чималу кількість спільних проектів.

Київ та його проблеми

Чи може Київ стати зручним для життя містом? Що для цього необхідно?

Як це не дивно може прозвучати, але – так! Може і стане. Потрібен час та тяжка праця над містом, як над власним організмом, що потребує лікування. Для початку, потрібно кожному громадянину зрозуміти, що він і є місто. І все, що йому як мешканцю потрібно – треба або брати і робити самому, або наполегливо вимагати від менеджменту міста. З останнім у нас – великі проблеми. Демократичне та комфортне місто починає рости «знизу». Києву і мешканцям потрібні ідея та стратегія, щоб всі працювали, як злагоджений механізм і розуміли, куди рухатись.

У багатьох все навколо, як і у мене колись, викликає відчуття суму та безсилля – скільки всього треба зробити з Києвом, щоб створити з нього місто європейського формату. Та всі дуже здивуються, як може виглядати Київ, якщо просто взяти вологу ганчірку і добре його вимити. Щоб відношення до міста змінилось, вистачить просто генерального прибирання і містяни побачать, як місто змінюється.

І скажу ще одну, можливо, дивну річ, але я глибоко переконаний, що центральна частина Лівого берега Києва (Дніпровський та Дарницький райони – Лісовий масив) , якщо над нею добре попрацювати стратегічно та ідеологічно, може бути набагато комфортніша, ніж зараз є історичні райони Правого берега. Треба лише узятися – там для цього вже є все необхідне.

Нещодавно ви організували рух #savekyivmodernism . Розкажи, навколо чого ви об’єднались й у чому полягає його суть?

Відносно модернізму – історія взагалі цікава. Є такі прекрасні дослідники архітектури Олексій Радинський та Олексій Биков – вони давно намагаються привернути увагу спільноти до будівлі «тарілки» біля м. Либідська. Там непроста ситуація – забудовник, що поруч будує другу чергу комплексу ОCEAN MALL, узяв її в аренду на десятки років. У будівлі немає статусу пам’ятки, тож можна робити з нею все, що завгодно.

Крім того, в середині жовтня я разом Антоном Вергуном та Катериною Соколовою звернули увагу, що з будівлі Міністерства соціальної політики на вул. Еспланадній демонтують сонцерізи – захісні елементи, які є невід’ємною частиною архітектури будівлі. Ми створили захід на який зібрались однодумці. Після нього ми вирішили об’єднатись та всім фронтом працювати над проблемою.

Ці випадки нам остаточно відкрили очі, на те, що ми, як професійна спільнота, яка працює в цьому місті, та просто як його мешканці, можемо втратити наші цінності. Цей спадок, нам потрібен як фундамент для культивації чогось нового. Це стало основною причиною, чому ми почали об’єднуватися. Ми бачимо свавілля власників та відсутність будь-якої чіткої позиції, як міста, так і профільних міністерств, щодо спадщини та її важливості при будівництві сучасного суспільства.

Чому київський модернізм наразі необхідно захищати?

Справа не у самому модернізмі…треба вміти взагалі захищати свої принципи та цінності. Але систематична, руйнівна поведінка відносно архітектури радянського модернізму показує, що проблема системна і до будівель цього періоду дійшла черга на знищення.

Чому деякі люди не бачать у цій архітектурі ніякої цінності?

Це нормальне явище. Цінності культивуються роками. Але в нас, як у спільноти, часу не так багато – якщо не буде ніякого руху, нічого буде цінувати взагалі. Тому в питанні модернізму цінність не в бетоні та сталі, а в розумінні важливості цієї архітектури, як ідеї та явища. Радянський модернізм став відправною точкою створення сучасної світової архітектури, але вже з вагомою присутністю в ній людини.

Чи плануєте ви реєструвати громадську організацію #savekyivmodernism? Якими будуть її цілі?

Оформлення громадської організації – досить актуальне питання. Цілей буде декілька. По-перше, домогтися внесення будівель, що вже опинились під загрозою реконструкції чи руйнування, до реєстру пам’яток архітектури. По-друге, досягти відкритого діалогу, наприклад, у форматі круглого столу між власниками будівель, спільнотою, міжнародними експертами та бізнесом, для пошуку рішень відносно конкретних прецедентів та механізмів, що унеможливлять появу нових.

Крім того, ми маємо сформувати робочу групу із напрацювання дорожньої карти рішень стосовно життєдіяльності будівель модернізму в сучасному контексті, до якої увійдуть представники нашого руху та міжнародні експерти.

Чи вже є перші успіхи у вашої ініціативи?

В нас вже є чітка дорожня карта дій, яку ми зараз доопрацьовуємо та плануємо презентувати протягом одного-двох місяців.

Одним із перших кроків у соціальній активності нашого руху буде старт серії публічних заходів в об’єктах модернізму, які, на нашу думку, несуть ту чи іншу цінність. Тут місцева та професійна громада, бізнес, та представники міської влади матимуть можливість разом культивувати нові ідеї, функції та смисли цих будівель. Це дозволить створити демократичний процес, діалог всіх учасників від яких залежить існування споруд.

Наступний крок – це активна медіа та культурна кампанії, приєднатись до яких кличемо всіх охочих, сучасних, та небайдужих – ідей та роботи вистачить на всіх.

Яка кількість київських будівель того періоду, на вашу думку, зараз мають стати пам’ятками архітектури?

Питання не в нашому особистому бажанні, якому з об’єктів стати чи не стати пам’яткою архітектурної спадщини. Питання у створенні актуальних механізмів надання таких статусів та у формуванні ідеологічного відношення до спадщини, як до історичного фундаменту. Саме цей фундамент повинен стати відправною точкою культивації нових ідей, нових парадигм, нового соціуму.

Мій друг Олексій Биков, який є співзасновником #savekyivmodernism, разом з іншими однодумцями, вже давно досліджує радянський модернізм та формує архів об’єктів по всій країні. Стосовно Києва дуже важко зараз говорити про будь-які об’єкти цієї епохи. Та й не завжди питання у статусах будівель.

Проте точно можу назвати основні будівлі, які, на нашу думку, потребують особливої поваги та делікатного відношення, і які зараз опинились в критичній ситуації:

– власне, «тарілка», Інститут науково-технічної та економічної інформації (1961–1981 рр.);

– палац піонерів та школярів на площі Слави (1962–1965 рр.);

– готель «Салют» на площі Слави (1976–1984 рр.);

– київський колумбарій, «Меморіально-обрядовий комплекс Парк Пам’яті» (1968–1981 рр.);

– універсальний меблевий магазин-виставка «Будинок Меблів» (1971 р.);

– Житній ринок (1980 р.).

Фото: Євгенія Романюк