Повна версія

Минулого року Україна зробила значний крок назустріч Євросоюзу. Підписана та ратифікована Угода про асоціацію, вже діють автономні преференції. Домовлено, що з 1 січня 2016 року запрацює зона вільного торгівлі з ЄС у повному обсязі.

Яким чином розвиваються економічні стосунки України з Європою завдяки таким перспективним можливостям?

Згідно з даними Державної фіскальної служби, доля експорту до ЄС у загальному обсязі українського експорту за 11 місяців минулого року складає 32%.

Вперше за всю історію незалежності країни СНД посіли друге місце за обсягами закордонної торгівлі – 29% товарообігу.

Азійські країни, відповідно, на третьому – 24% нашого товарообігу.

Безумовно, спрацювали вигідні преференції у вигляді скасування митних зборів для постачання товарів на величезний споживчий ринок Європи. Однак торговельного буму не відбулося – Держстат нарахував за січень-листопад минулого року приріст експорту до ЄС лише на рівні 7%.

Остаточних даних за рік ще немає, однак ясно, що не відбулося ані сплеску експортної діяльності, ані значного посилення бізнесових контактів з ЄС. Чому? Так, існує фактор війни і побоювань європейського бізнесу інвестувати кошти, розвивати торгівлю або виробничі стосунки з Україною.

Але згадую слова екс-посла Республіки Литва Пятраса Вайтекунаса на засіданні Українсько-литовської ділової ради в Києві в жовтні минулого року:

"Інвестувати в Україну нині треба обережно, але все ж таки треба. Так я раджу європейському бізнесу".

Одразу вийти на ринки ЄС могли лише ті українські підприємства, які уже працюють згідно з європейськими сертифікатами і стандартами. Але процес отримання може тривати від року до трьох!

Одне з найскладніших питань − сертифікація машинобудівної продукції, галузі, якій найважче доводиться робити диверсифікацію свого експорту. Але й тут є позитивні приклади! Наприклад, Крюківський вагонобудівний завод збирається вкласти у приведення свого виробництва у відповідність до європейських стандартів у найближчі три роки сотні мільйонів гривень.

І тут заощадити не вдасться, такі правила – ти або дотримуєшся їх, або не виходиш на ринок.

УСПП ще рік тому закликав уряд активізувати підготовку та реалізацію Національної програми адаптації української економіки до умов вільної торгівлі з ЄС (стандарти, технічні регламенти, модернізація). На жаль, ця робота, по суті, не починалася.

Відсутні державні програми з інформаційної підтримки експортерів, бракує сертифікаційних центрів і відповідних фахівців для отримання продукцією європейських сертифікатів.

Утім, ситуація не безвихідна. Адже європейці щиро прагнуть нам допомогти, йдуть на поступки і готові ділитися своїм досвідом.

Наприклад, в середині грудня 2014 року делегація УСПП і українських бізнесменів відвідала Брюссель з робочою поїздкою. Всюди ми бачили підтримку і наміри всілякого сприяння, знайшли порозуміння щодо активізації роботи зі створення в Україні акредитованої лабораторії, сертифікованої згідно з вимогами ЄС, сучасних європейських сертифікаційних центрів, підготовки фахівців для них, пільгової участі українських виробників, котрі збираються торгувати з Європою, у виставках та форумах, які проводяться в ЄС тощо.

Зізнаюся, європейці не приховують певного роздратування і напруження, коли мова заходить про реформи в Україні, точніше – про їхню відсутність. Там не розуміють, що нам заважає реформувати неефективний державний апарат, провести дерегуляцію, безжально викоренити корупцію. Не дивно, адже переважна більшість українців цього також не розуміють.

Отже, у сухому підсумку, всі дороги приводять до реформ всередині самої України. Це корінь, з якого виростуть або проблеми, або наше стабільне майбутнє. Перше, що б наблизило нас до Європи – реформований державний апарат. Саме від нього залежатиме якість реформ, щонайперше - судової та податкової систем.

Ще одна причина нашого повільного поступу до Європи – у нас досі не систематизовано роботу, зокрема, консультативну та роз’яснювальну, що потрібно робити, скільки це коштуватиме і де взяти ці кошти, щоб привести своє виробництво у відповідність до вимог ЄС. Підприємства згодні вишукувати ці кошти самі – визначати пріоритетні напрямки, відмовлятися від неперспективних, переглядати свої витрати і економити.

Єдине, про що бізнес просить у держави – дати кисню, зменшити надзвичайний фіскальний тиск, що особливо дається взнаки за даних економічно-політичних умов.

Своєю чергою саме держава повинна гарантувати можливість здійснення експортного кредитування імпортера-покупця, здійснювати політичне лобіювання, забезпечити участь наших виробників у міжнародних тендерах, конкурсах. Наш шлях до цивілізованого розвитку затягнувся, і багато чого з того, що давно мало бути вже зроблено, щоб розвинений світ сприймав нас як рівню, досі навіть не почато.

Ми поки що не змогли здолати корупцію, не просунулися у прозорості проведення державних закупівель і тендерів, наше податкове законодавство – одне з найскладніших у світі.

Нашу країну поки сприймають на Заході досить позитивно. Але цей ефект не триватиме вічно без підтверджень з нашого боку – треба щоразу доводити, що у нас є гідні ідеї, є цікаві рішення, що ми здібні, працьовиті, перспективні.

Щоб нам відкривали двері, як очікуваному гостю. А нам, у свою чергу, не доводилося пояснювати, чому ми знову запізнилися на кілька років…

Автор:

** Анатолій Кінах,**

** президент Українського союзу промисловців і підприємців**