Повна версія

ПОСТАНОВА:

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа №609/759/15-ц

провадження №61-18224св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2,

відповідачі: Шумська міська рада Тернопільської області, ОСОБА_3, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Шумське районне управління юстиції в Тернопільській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від

06 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шумської міської ради Тернопільської області (далі - Шумська міська рада), ОСОБА_3 про скасування рішення міської ради.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 відповідачу ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, площею 0,10 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Частина земельної ділянки, наданої ОСОБА_3, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у його власності, та на якій ним побудовано господарські споруди. Таким чином, на думку позивача, рішенням п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" порушено його права як власника земельної ділянки.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив скасувати державну реєстрацію речового права

ОСОБА _3 на нерухоме майно - земельну ділянку. У зв'язку зі збільшенням позовних вимог просив залучити як співвідповідачів відділ Держземагенства в Шумському районі Тернопільської області та реєстраційну службу Шумського районного управління юстиції в Тернопільській області.

У листопаді 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до

ОСОБА _3, Шумської міської ради, відділу Держземагенства у Шумському районі Тернопільської області (далі - відділ Держземагенства у Шумському районі), реєстраційної служби Шумського районного управління юстиції Тернопільської області про скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно та про скасування кадастрового номера земельної ділянки.

На обґрунтування своїх вимог вказувала, що належна їй земельна ділянка розташована поруч із земельними ділянками ОСОБА_1 та

ОСОБА _3. Земельна ділянка ОСОБА_3 накладається на її земельну ділянку, що підтверджується листом відділу Держземагенства у Шумському районі від 06 серпня 2015 року №19-1918-0.62-1773/2-15. Таким чином, рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3, на переконання третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, порушує права не лише

ОСОБА_1, а також і її права.

17 серпня 2015 року відділ Держземагенства у Шумському районі надав їй інформацію про те, що на даний час особою, яка здійснює повноваження державного кадастрового реєстратора, вживаються заходи для виправлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру.

Зі змісту листа відділу Держземагенства у Шумському районі від 04 листопада 2015 року №19-1918-0.9-108/15-15 ОСОБА_2 дізналась, що усунення помилки державним кадастровим реєстратором так і не проводилось, у зв'язку із чим порушено її право власності на земельну ділянку.

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 подали спільну заяву про уточнення позовних вимог, в якій просили:

визнати незаконним та скасувати рішення сесії Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3";

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1;

скасувати у Поземельній книзі запис про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), що розташована на

АДРЕСА_1;

стягнути з відповідачів судові витрати, понесені на оплату судового збору та проведення земельно-технічної експертизи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільськоїобласті від 11 грудня 2017 року позови ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано рішення п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги та скасовуючи рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671, суддійшов висновку, що вказане рішення порушує права позивача та третьої особи, оскільки ним надано у власність відповідача частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 (площа накладення 15 кв. м), а також накладається на 1/2 частину криниці, яка входить до складу належних ОСОБА_1 господарських споруд.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що для скасування державної реєстрації прав потрібно скасувати рішення державного реєстратора, на підставі якого проводилась реєстрація права власності, проте такої вимоги позивач та третя особа не заявляли, як і не оскаржували свідоцтво про право власності за землю відповідача. Щодо відмови у задоволенні вимоги про скасування кадастрового номера суд першої інстанції зазначив, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Позовна вимога про скасування запису в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки задоволенню не підлягає, оскільки вона є похідною вимогою від вимог про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно та скасування кадастрового номера земельної ділянки, у задоволенні яких відмовлено.

Додатковим рішенням Лановецького районного суду Тернопільськоїобласті від 15 січня 2018 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Стягнуто із ОСОБА_3:

на користь ОСОБА_2 2 023,20 грн сплачених судових витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 та 243,00 грн судового збору;

на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн сплачених судових витрат за проведення судової земельно-технічної від 31 липня 2017 року експертизи

№1047/16-22;

Стягнуто із Шумської міської ради на користь ОСОБА_2 243,00 грн сплаченого судового збору.

Додаткове рішення мотивовано тим, що резолютивна частина рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року не містить висновків суду з приводу розподілу судових витрат, тому на підставі статті 141 ЦПК України суд вирішив питання щодо їх розподілу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня

2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано.

Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_2 про скасування рішення п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порушення прав

ОСОБА _1 та ОСОБА_2 внаслідок прийняття оскаржуваного ними рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" не встановлено, тому відсутні підстави для його скасування і задоволення інших позовних вимог, які є похідними від вимоги про скасування зазначеного рішення міської ради.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року виправлено описки у постанові Апеляційного суду Тернопільської області від

12 квітня 2018 року, а саме постановлено вважати правильною дату прийняття постанови "13 квітня 2018 року", та вважати написаним у сьомому абзаці резолютивної частини "Повний текст постанови складено 18 квітня 2018 року".

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року додаткове рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від

15 січня 2018 року скасовано. Зобов'язано Головне управління державної казначейської служби України у Тернопільській області повернути ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1 039,20 грн, сплачений на р/рахунок 34315206080008, отримувач УК у м. Тернополі, код отримувача 37977726, банк отримувача 899998, згідно з квитанцією від 06 липня 2018 року №26. Квитанцію від 06 липня 2018 року №26 на суму 1 039,20 грн направлено ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" скасовано.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року скасовано.

Справу в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" та стягнення судових витрат направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року залишено без змін.

Касаційній суд вказав, що у 2003 році була проведена державна реєстрація житлового будинку ОСОБА_1, на підставі якої він отримав свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, яке видане Шумською міською радою на підставі рішення виконкому міської ради від 25 вересня 2003 року №293.

У свідоцтві зазначено, що домоволодіння складається в цілому з жилого будинку.

В реєстраційному написі на документі про право власності зазначено, що домоволодіння складається з житлового будинку з господарськими будівлями, проте не конкретизовано, які саме господарські будівлі. Разом з цим судом не враховано, що у технічному паспорті від 25 вересня 2003 року міститься запис про належність ОСОБА_1 криниці, який є документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики. А факт реєстрації криниці як складової частини об'єкта нерухомого майна - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 здійснено позивачем 01 серпня 2015 року. Крім того, відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 згідно з техпаспортом на житловий будинок ОСОБА_3, криниця не числиться серед переліку нерухомого майна відповідача.

Також ні суд першої, ні апеляційної інстанцій не звернули уваги, що предметом дослідження земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 була, серед інших, земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0110, на якій відповідно до питання п'ятого експертизи розташована криниця ОСОБА_1. Проте, державний акт про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 6125810100:01:002:0110 скасовано рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року. Апеляційний суд вказаній обставині не надав оцінки, та відповідно не встановив відповідність висновку земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 вимогам зазначеним

в статті 102 ЦПК України в частині вирішення питання кому належить земельна ділянка, на якій розташована криниця ОСОБА_1, та на якій правовій підставі.

Зі змісту цього висновку (по другому питанню) вбачається, що надана

ОСОБА _3 згідно з рішенням Шумської міської ради від 07 липня 2015 року

№1671 земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, яка належить ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 жовтня 2012 року серії ЯМ

№957599. Площа накладання становить 15 кв. м. Причиною виникнення даного накладання слугує неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі, тобто через допущену технічну помилку. Апеляційний суд, зазначивши, що ОСОБА_2 не довела порушення її права щодо користування земельною ділянкою, виходив з того, що накладення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 площею 15 кв. м виникло не з вини ОСОБА_3 чи Шумської міської ради, яка затвердила проект землеустрою ОСОБА_3, а причина саме у документації ОСОБА_2, яка вправі самостійно, без звернення до суду, усунути це накладення, звернувшись із відповідною заявою до уповноважених органів щодо уточнення та усунення помилки у системі координат, яка допущена розробниками її технічної документації при виготовленні державного акту на право власності на земельну ділянку.

Крім того, за зверненням 05 серпня 2015 року ОСОБА_2 до відділу Держземагенства у Шумському районі з питання накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 6125810100:01:002:0137 (власником якої є ОСОБА_3) із земельною ділянкою з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108 (власником якої є ОСОБА_2), їй було роз'яснено, що особою, яка здійснює повноваження кадастрового реєстратора, вживаються заходи для виправлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру. Зокрема, ОСОБА_3 повідомлено про суть помилки та вказано можливі шляхи виправлення відповідно до статті 37 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №10. Проте, станом на 04 листопада 2015 року відповідно до відповіді відділу Держземагенства у Шумському районі від 04 листопада 2015 року №19-1918-0.9-108/15-15 від власника вказаної земельної ділянки таких заяв у відділ не надходило та зміни, відповідно, не вносились. Отже, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не надав їм оцінки в сукупності з іншими доказами, та не спростував встановлений судом першої інстанції факт порушення прав

ОСОБА _2.

Таким чином, касаційний суддійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази в повному обсязі, належним чином не перевірив пояснення сторін, не встановив, в чому дійсно полягає порушення прав позивачів як власників земельних ділянок та чи відповідає обраний ними спосіб захисту суті і характеру їх порушеного права, тобто чи є він ефективним, тобто не виконав своїх обов'язків, визначених законом, щодо повного, всебічного й об'єктивного встановлення обставин справи, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову у частині позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3".

Враховуючи, що постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року підлягає скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3", відповідно підлягає скасуванню і постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року, якою вирішено питання про судові витрати сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня

2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" скасовано та прийнято у цій частині нове рішення, яким у відповідній частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що належна на праві власності ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 накладається площею 15 кв. м на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, яка належить ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії від 24 жовтня 2012 року ЯМ №957599, причиною виникнення даного накладання є технічна помилка - неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі. За умови неможливості відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором самостійно без участі власника земельної ділянки (ОСОБА_3) усунути помилки в координатах поворотних, враховуючи те, що ОСОБА_3 24 липня 2015 року зареєстровано речове право на спірну земельну ділянку, апеляційний суддійшов висновку, що обраний ОСОБА_2 і ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права

у вигляді скасування рішення Шумської міської ради про передачу

ОСОБА_3 земельної ділянки у власність без пред'явлення вимоги про припинення речового права на цю земельну ділянку, як це передбачено Законом України "Про державний земельний кадастр", не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а тому не є ефективним у розумінні частини першої статті 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивачів (задоволення судом вимог позивача та третьої особи не призведе до поновлення їх прав). Правовим наслідком розгляду таких вимог позивача та третьої особи судом є відмова у їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині невідповідності обставинам справи висновку суду про передачу їй частини земельної ділянки позивачів разом з частиною об'єкта нерухомості, що нібито належить ОСОБА_1 та посиланням на те, що цей висновок зроблено без урахування встановлених судовими рішеннями в інших справах обставин, що не потребують додаткового доказування та без надання належної правової оцінки висновку експерта, апеляційний суд відхилив, як такі, що не вимагають надання судом апеляційної інстанції відповідної оцінки з урахуванням мотивів відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

Крім того, апеляційний суд вказав, що відмова у задоволенні позовних вимог не позбавляє позивачів повторного звернення до суду за захистом порушеного права з вимогами, що відповідають змісту та характеру такого порушення, в той час як оцінка судом апеляційної інстанції висновку експерта чи інших доказів у цій справі, на які посилається відповідач ОСОБА_3, не є обов'язковою для врахування судом при наступному вирішенні вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1, правом на звернення з якими вони наділені.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними твердження позивача та третьої особи в частині обрання ними належного способу захисту з посиланням на те, що рішення суду в даній справі про часткове задоволення позовних вимог матиме преюдиційне значення для вирішення іншого позову про скасування правовстановлюючих документів і державної реєстрації речового права ОСОБА_3 на земельну ділянку, з яким позивачі мають наміри звернутися до суду в подальшому, оскільки ці доводи суперечать встановленому частиною першою статті 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства щодо вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Також, крім іншого, підставою для часткового скасування постанови суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2018 року в цій справі та направлення її на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671, касаційний суд у постанові від 12 лютого 2020 року зазначив про невстановлення судом апеляційної інстанції відповідності обраного позивачами способу захисту суті

і характеру їх порушеного права (його ефективність). Ці висновки Верховного Суду, з урахуванням частини п'ятої статті 411 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА _1 та ОСОБА_2, у якій вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року, а рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року в частині скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суддійшов помилкового висновку про обрання позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, неправильного способу захисту їх порушених прав та інтересів.

Апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Висновок апеляційного суду щодо обрання позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, неправильного способу захисту їх порушених прав суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду:

не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у цій справі;

не застосував до спірних правовідносин норми права, якими вони регулюються;

допустив неправильне тлумачення норм статей 16 ЦК України і частини другої статті 152 ЗК України;

не спростував висновки суду першої інстанції про порушення прав та інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

не надав оцінки доводам позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

У січні 2021 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, спростовуються матеріалами справи. Позивачі у своїй касаційній скарзі неправильно тлумачать зміст норм Конституції України, ЦПК України, ЦК України, ЗК України та відповідні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Посилання позивачів на висновок земельно-технічної експертизи, що її земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 накладається площею 15 кв. м на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, яка належить ОСОБА_2 є необґрунтованим, оскільки причиною такого накладення є неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі (допущена технічна помилка).

Норми Закону України "Про державний земельний кадастр" визначають компетенцію уповноважених осіб, підстави скасування державної реєстрації земельної ділянки та порядок виправлення у Державному земельному кадастрі допущених помилок. Таким чином, на думку ОСОБА_3, позивачі обрали неправильний спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення Шумської міської ради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянку у власність без пред'явлення вимоги про припинення речового права на цю земельну ділянку. Вимоги позивачів не відповідають змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричинених цим порушенням, тому обраний спосіб захисту не є ефективним у розумінні частини першої статті 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивачів.

Апеляційний суддійшов правильного висновку про безпідставність твердження позивачів у частині обрання ними належного способу захисту з посиланням на те, що рішення суду в цій справі про часткове задоволення позовних вимог матиме преюдиційне значення для вирішення іншого позову про скасування правовстановлюючих документів і державної реєстрації речового права ОСОБА_3 на земельну ділянку, з яким вони мають намір звернутись до суду. Такі твердження суперечать частині першій статті 2 ЦПК України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року прийнятій у цій справі, як на одну з підстав для часткового скасування постанови суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2018 року та її направлення на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671, вказав на не встановлення судом апеляційної інстанції відповідності обраного позивачами способу захисту суті і характеру їх порушеного права. Зазначені висновки касаційного суду відповідно до частини п'ятої статті 411 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року вказано, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня

2018 року у справі №923/466/17 (провадження №12-89гс18), від 19 червня

2018 року у справі №916/1979/13 (провадження №12-62гс18) та від 19 березня 2019 року у справі №906/920/16 (провадження №12-215гс18).

Фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: на АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданим Шумською міською радою 25 вересня 2003 року.

Відомості про право власності ОСОБА_1 на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, що підтверджується витягом із вказаного реєстру від 06 серпня 2015 року.

Серед об'єктів, що належать до складу будинковолодіння ОСОБА_1, в тому числі, значиться криниця.

Рішенням Шумської міської ради від 29 червня 2004 року №2 ОСОБА_1 передано безкоштовно у власність земельну ділянку загальною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка рішенням від 22 квітня 1983 року виділялась йому у безстрокове користування для будівництва житлового будинку і господарських будівель, ширина ділянки 20 м, довжина - 35 м.

Рішенням Шумської міської ради від 26 травня 2011 року внесено зміни до рішення 2004 року та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку площею 0,10 га, на підставі якого він у 2012 році отримав державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0110.

ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 6125810100:01:002:0109 для ведення особистого селянського господарства, наданої йому рішенням Шумської міської ради від 07 жовтня 2011 року №370, на підставі якого 03 жовтня 2012 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯМ №861377. Згідно опису меж у державному акті, ця земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 (від точки Г до точки А).

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0280 га з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108 для ведення особистого селянського господарства, яка надана їй рішенням сесії Шумської міської ради від 21 вересня 2012 року №669, на підставі якого 23 жовтня 2012 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №957599. Згідно з описом меж у державному акті, зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 (від точки Г до точки А).

ОСОБА_3 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 28 грудня 2000 року.

Також ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 6125810100:01:002:0131 для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 жовтня 2014 року.

Рішенням Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 24 липня 2015 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою.

Тривалий час між сторонами справи тривають спори щодо земельних ділянок як позивача, так і відповідача, їх площ та меж, які неодноразово були предметом розгляду у судах.

05 серпня 2015 року ОСОБА_2 зверталася до відділу Держземагенства у Шумському районі щодо питання накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137, власником якої є ОСОБА_3, на її земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, з приводу чого їй письмового було роз'яснено, що особою, яка здійснює повноваження кадастрового реєстратора, вживаються заходи для виправлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру. Зокрема, про суть помилки можливі шляхи виправлення такої відповідно до статті 37 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №10 було повідомлено ОСОБА_3

ОСОБА_3 з заявою про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру з метою усунення помилки у координатах поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137, власником якої вона є, до державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у Шумському районі не зверталася, що підтверджується відповідним листом від 04 листопада 2015 року, отриманим ОСОБА_2 з приводу її повторного звернення від 22 жовтня 2015 року.

Згідно з висновком земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року

№1047/16-22 (по другому питанню) земельні ділянки з кадастровими номерами 6125810100:01:002:0108 (власник ОСОБА_2) та 6125810100:01:002:0137 (власник ОСОБА_3) накладаються. Площа накладення становить 15 кв. м, а причиною виникнення накладення є неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі, тобто через допущену технічну помилку. Крім цього, земельна ділянка із кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 (власник ОСОБА_3) проходить по створу на середині криниці, однак відповідно до техпаспорта на житловий будинок та витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41878316, криниця належить до складу об'єктів нерухомого майна, яким вправі користуватися ОСОБА_1. Фактично криниця знаходиться на межі.

Під час апеляційного розгляду справи також встановлено, що реєстрація речового права на земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд проведена 24 липня 2015 року.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 23 грудня

2013 року, яке у цій частині не було змінено та набрало законної сили, державний акт від 03 жовтня 2012 року серії ЯМ №861377 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0110 скасовано.

Не зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 не визнає право власності позивача ОСОБА_1 на криницю, нею не оскаржено правовстановлюючі документи позивача на будинковолодіння та державна реєстрація речового права на будинковолодіння, де серед об'єктів права власності вказана криниця, чи дії державного реєстратора, яким криницю внесено до переліку об'єктів, що входять до складу домоволодіння саме позивача ОСОБА_1.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3", дійшов висновку, що обраний ними спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність без пред'явлення вимоги про припинення речового права на цю земельну ділянку, як це передбачено Законом України "Про державний земельний кадастр", не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а тому не є ефективним у розумінні частини першої статті 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивачів (задоволення судом вимог позивача та третьої особи не призведе до поновлення їх прав).

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів не погоджується.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/12437/16-ц (провадження №61-13037св20) вказано, що "цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, помилково вважаючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обрали неефективний спосіб захисту порушених прав та інтересів, фактично не переглянув рішення суду першої інстанції в оскарженій частині по суті, не перевірив висновків суду першої інстанції щодо встановлених ним порушень прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/12437/16-ц (провадження №61-13037св20), колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов