Повна версія

ПОСТАНОВА:

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:

20 серпня 2021 року

м. Київ

справа №149/2736/20

провадження №61-9025св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент",

треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Людмила Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року у складі судді Робак М. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Войтюка Ю. Б., Стадника І. М., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" (далі - ТОВ "ФК "Інвент"), треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Л. А., про припинення іпотеки та скасування обтяжень.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 червня 2011 між ним та Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") укладений кредитний договір строком до 29 червня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач передав в іпотеку будівлі та споруди, розташовані на АДРЕСА_1, у зв'язку з чим приватним нотаріусом накладено заборону на відчуження зазначеного в іпотечному договорі майна.

Також 30 червня 2011 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за яким останній поручився перед кредитором за виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

20 травня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") укладений договір про відступлення права вимоги за кредитними та забезпечувальними зобов'язаннями.

06 серпня 2020 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвент" укладений аналогічний договір. ТОВ "ФК "Інвент" направило йому вимогу про погашення боргу за кредитним договором, у разі невиконання якої повідомлено про можливість застосування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач зазначав, що заборгованість за кредитним договором ним погашена, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, а тому договір іпотеки припинив свою дію у зв'язку з виконанням кредитних зобов'язань.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив визнати іпотечний договір припиненим, а також припинити обтяження майна та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про заборону відчуження іпотечного майна.

Стислий виклад змісту судових рішень

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано іпотечний договір №36.3/57-ЗМК/1-11, посвідчений 30 червня 2011 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Л. А., зареєстрований в реєстрі за №1025, припиненим. Припинено обтяження майна, а саме будівель та споруд АДРЕСА_1, зареєстрованих в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстром №30165747, які належать ОСОБА_1, та вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про заборону відчуження та іпотеку майна. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання за кредитним договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-КМК/11 виконано повністю, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження, тому відсутня необхідність забезпечувати зобов'язання шляхом іпотеки та заборони на відчуження нерухомого майна, що належить позивачу. Про припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його повним і належним виконанням позичальником також свідчить і відсутність протягом 2016-2020 років будь-яких претензій ПАТ "Дельта Банк" до позичальника.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Інвент" задоволено частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року змінено шляхом викладення другого абзацу резолютивної частини в такій редакції: "Визнати іпотеку за іпотечним договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-ЗМК/1-11, укладеним між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, посвідченим 30 червня 2011 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Л. А. та зареєстрованим у реєстрі за №1025, такою, що припинена". В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2021 року ТОВ "ФК "Інвент" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову, тоді як суд апеляційної інстанції, встановивши обставини щодо неналежності обраного позивачем способу захисту, вийшов за межі вимог позову та самостійно обрав предмет позову. Суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №126/1056/15-ц.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ "ФК "Інвент" непідлягає задоволенню.

Встановлені судами обставини

30 червня 2011 року з метою виконання кредитних зобов'язань за договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-КМК/11 між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Термін дії договору з моменту нотаріального посвідчення та до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором. Відповідно до пункту 2.4 іпотечного договору при посвідченні цього договору нотаріус накладає заборону на відчуження майна до моменту повного виконання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за кредитним договором.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року у зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань за кредитним договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-КМК/11 стягнуто із ОСОБА_2 (поручитель) на користь АТ "Дельта Банк" (правонаступник ПАТ "Кредитпромбанк") заборгованість на загальну суму 332 793, 64 грн.

22 вересня 2016 року постановою державного виконавця Хмільницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Вінницькій області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 31 серпня 2016 року №149/2561/15-ц, виданого на виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року.

04 жовтня 2016 року постановою державного виконавця Хмільницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Вінницькій області виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 31 серпня 2016 року №149/2561/15-ц, виданого на виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року, закінчено у зв'язку з виконанням рішення суду.

07 серпня 2020 року на адресу позивача направлено повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-КМК/11 та договором іпотеки від 30 червня 2011 року

№36.3/57-ЗМК/1-11, за змістом якого 06 серпня 2020 рок між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвент" укладений договір про відступлення права вимоги, а також направлено вимогу про усунення порушень, які полягають у невиконанні кредитних зобов'язань та наявності боргу.

26 серпня 2020 року ОСОБА_1, із метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача із заявою про безпідставність його вимог у зв'язку з погашенням кредитної заборгованості, а також про необхідність зняття заборони на відчуження предмету іпотеки.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України "Про іпотеку", який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання

Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №711/4556/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

За змістом правила, викладеного в частині першій статті 593 ЦК України, відбувається припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання, що забезпечено у такий спосіб.

Встановлення факту припинення основного зобов'язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі №6-243цс14 та підтримано Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2019 року у справі №695/3790/15-ц і постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №126/1056/15-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши факт припинення зобов'язань за кредитним договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-КМК/11 у зв'язку із його повним та належним виконанням, що підтверджується постановою державного виконавця від 04 жовтня 2016 року про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із виконанням рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором від 30 червня 2011 року

№36.3/57-ЗМК/1-11, оскільки належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом викладення резолютивної частини рішення в іншій редакції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини другої статті 264, частини шостої статті 367 ЦПК України, вийшов за межі вимог позову, без будь-яких правових підстав, обравши на власний розсуд предмет позову у цій справі, з огляду на таке.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України). Тлумачення пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Способи захисту прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статтею 16 ЦК України. Одним зі способів захисту прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статі 16 ЦК України), що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Водночас, під зміною предмету позову необхідно розуміти зміну способу (або способів) захисту права чи законного інтересу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач у прохальній частині позовної заяви просив визнати іпотечний договір припиненим. При цьому, в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 як фактичні підстави позову визначав те, що зобов'язання за кредитним договором припинилося у зв'язку із його належним виконанням, тому іпотека за договором, яким забезпечувалося виконання кредитного договору як основного зобов'язання, також є припиненою як похідне зобов'язання. Як на правові підстави вимог, позивач посилався на статті 391, 598, 599 ЦК України.

Оцінюючи правомірність та ефективність обрано способу захисту, Верховний Суд виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості; змістом такого правового відношення є певні права та обов'язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як правовідношення, тобто похідного зобов'язання, а не самого договору іпотеки, як домовленості чи документу, тобто застосованої в іншому сенсі категорії "договір".

Виходячи з такого розуміння категорії "договір", вимога про визнання таким, що припинено, договору іпотеки, а також вимога про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.

Враховуючи те, що позивачем обраний правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції: "Визнати іпотечний договір №36.3/57-ЗМК/1-11, посвідчений 30 червня 2011 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Л. А., зареєстрований в реєстрі за №1025, припиненим" судом апеляційної інстанції, на правильне: "Визнати іпотеку за іпотечним договором від 30 червня 2011 року №36.3/57-ЗМК/1-11, укладеним між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, посвідченим 30 червня 2011 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Л. А. та зареєстрованим у реєстрі за №1025, такою, що припинена", не є зміною судом предметом позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на наведене, необґрунтованими також є посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, зроблених Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі №523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі №760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі №642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі №464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі №287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі №287/587/16-ц, у яких зазначено про те, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову, оскільки суд апеляційної інстанції не порушив наведеного висновку та не вийшов за межі позовних вимог.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №695/3790/15-ц, є необґрунтованими, оскільки предметом касаційного перегляду у цій справі, виходячи із доводів касаційної скарги, було судове рішення про відмову у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідачів вчинити дії, спрямовані на зняття обтяження з належного позивачу нерухомого майна, тоді як у цій справі таких вимог позивачем не заявлялося.

У справі №695/3790/15-ц Верховний Суд не формулював власний висновок щодо ефективного способу захисту прав іпотекодавця у разі припинення основного зобов'язання, а врахував висновок Верховного Суду України у справі №6-243цс14 про те, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором. За результатами розгляду справи №6-243цс14 Верховний Суд України вирішив, що оскільки суд розглядав справу в межах заявлених вимог - про визнання основного зобов'язання та договору поруки і застави припиненими, саме щодо цих правовідносин містяться в мотивувальній частині правові висновки, суд правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, допущена судом помилка в резолютивній частині рішення не призвела до неправильного вирішення спору, а відтак не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з одних лише формальних міркувань.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №126/1056/15-ц, є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено висновки, які містяться у зазначеній постанові Верховного Суду. У справі №126/1056/15-ц Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано іпотеку припиненою у зв'язку із недоведеністю банком наявності заборгованості відповідача за договором про іпотечний кредит та тому, що відповідач виконав зобов'язання за договором в повному обсязі.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року у незміненій частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний