Повна версія

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА:

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:

24 травня 2016 року Справа №15/76-б-43/624-б Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Панової І. Ю., суддів: Жукової Л. В., Погребняка В. Я., розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філіїї "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філіїї "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз", Дочірнього підприємства "Енергоремонт" Публічного акціонерного товариства "Київенергоремонт", Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз", Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на ухвалу на ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 (про відмову у визнанні кредиторами) господарського суду міста Києва від 17.11.2015 (попереднє засідання) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі №15/76-б-43/624-б господарського суду міста Києва за заявою Державного підприємства "Ровенькиантрацит" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про визнання банкрутом за участю представників сторін: від Генеральної прокуратури України - Онуфрієнко М. В. ; Демчишак Р. Ю. - представник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; Бут І. В. - представник Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"; Литвин В. С. - представник Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"; Кліцаков І. О. - представник Дочірнього підприємства "Енергоремонт" Публічного акціонерного товариства "Київенергоремонт"; Луговський Є. В. - розпорядник майна Публічного акціонерного товариства "Центренерго"; Бугаєнко М. Б. - представник Публічного акціонерного товариства "Центренерго"; Гринько О. А. - представник Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"; Гонтарь О. М. - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснова"; Пегза К. К. - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланс Груп"; Карпінський С. В. - представник Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"; Жукова Л. А. - представник розпорядника майна Публічного акціонерного товариства "Центренерго" Луговського Є. В.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б відмовлено у визнанні кредиторами Публічного акціонерного товариства "Центренерго", зокрема:

Дочірній компанії "Укртрансгаз "НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" на суму 44 257 886,37 грн;

Відкритому акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" на суму 2 371 550,95 грн;

Дочірній компанії "Укртрансгаз "НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" 12 275 712,87 грн;

Дочірньому підприємству "Енергоремонт" Відкритого акціонерного товариства "Київенергоремонт" на суму 229 088,98 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б за результатами попереднього засідання, визнано кредиторами Публічного акціонерного товариства "Центренерго", зокрема, Дочірню компанію "Укртрансгаз "НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" на суму 97 156,04 грн, з яких 95 338,04 грн - вимоги четвертої черги, а 1 818,00 грн - вимоги шостої черги; Дочірнє підприємство "Енергоремонт" Відкритого акціонерного товариства "Київенергоремонт" на суму 51 185,31 грн - вимоги четвертої черги; Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" на суму 45 240 934,37 грн - вимоги четвертої черги.

Затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 172 887 625,76 грн.

Окремо визнано вимоги АТ "Ощадбанк" на суму 226 127 196,20 грн, як такі, що забезпечені заставою майна боржника.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі №15/76-б-43/624-б ухвалу господарського міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б скасовано в частині відхилення кредиторських вимог ТОВ "ТПО "Аріста".

В решті названу ухвалу залишено без змін.

Пункт 3 резолютивної частини ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б змінено: у підпунктах 9 та 13 слова "Дочірню компанію "Укртрансгаз" замінено на слова "ПАТ "Укртрансгаз "", доповнено підпункт 9 цифрами і словами "2 679, 60 грн. - вимоги першої черги", а підпункт 13 цифрами і словами "2 822,60 грн. - вимоги першої черги".

Названий пункт доповнено підпунктом такого змісту:

"-ТОВ "ТПО "Аріста" (ідентифікаційний код) 74 500 грн. - вимоги четвертої черги, 1 424,60 грн. - вимоги першої черги".

Пункт 5 резолютивної частини ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б після слів "що забезпечені заставою майна боржника" доповнити словами" і які задовольняються в першу чергу. Та 7 573 грн. витрат за сплату судового збору, які також задовольняються в першу чергу.".

В решті - оскаржувану ухвалу попереднього засідання господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції про відмову у визнанні кредиторами ПАТ "Центренерго" та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Укртрансгаз", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати в частині відмови у визнанні його кредиторських вимог на суму 19 000 000,0 грн та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій вимог ст. 261 ЦК України, ст. ст.49,70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ст. ст.22,32,35,43 ГПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати в частині відмови у визнанні його кредитором ПАТ "Центренерго" на суму 97 156,04 грн. основного боргу, 467 749,50 грн - 3% річних та 1 573 431,20 грн - інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за договором №8386 від 02.01.2003; на суму 3 000 000,0 грн - заборгованість за договором №05-2000/8386 від 30.12.1998; на суму 80 000,0 грн. непогашеного боргу за рішенням арбітражного суду Харківської області №5055/3-09 від 29.05.2001 та прийняти нове рішення, яким визнати його кредиторські вимоги на вказані суми, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. ст.261,528,530,625 ЦК України, ст. ст.32,34,43,79 ГПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції про відмову у визнанні кредитором ПАТ "Центренерго" та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати в частині відмови у визнанні його кредитором ПАТ "Центренерго" в розмірі 2 369 607,95 грн та визнати його кредиторські вимоги на вказану суму, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст. ст. 32,43,84 ГПК України.

Не погоджуючись із ухвалами суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ДП "Енергоремонт" ПАТ "Київенергоремонт" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати в частині часткового включення до реєстру кредиторів ПАТ "Центренерго" на суму 51 185,31 грн - вимоги четвертої черги, та прийняти нове рішення, яким визнати ДП "Енергоремонт" ПАТ "Київенергоремонт" конкурсним кредитором ПАТ "Центренерго" четвертої черги у розмірі 280 274,29 грн згідно з поданою заявою, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій вимог ст.1, ч.15 ст.11,ч.1 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимог ст.42 ГПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції за результатами попереднього засідання та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Центренерго" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати, відстрочити термін проведення зборів кредиторів ПАТ "Центренерго" до кінця опалювального сезону 2015-2016 рр. та зобов'язати комітет кредиторів ПАТ "Центренерго" прийняти рішення про укладення мирової угоди із умовами розстрочення погашення кредиторської заборгованості строком на 5 років, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 105 ГПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції за результатами попереднього засідання та постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на порушення господарським судом вимог ч.2 ст. 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, а також, на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 105 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги ПАТ "Укртрансгаз", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз", ПАТ "Укртрансгаз", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз", ДП "Енергоремонт" ПАТ "Київенергоремонт", ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз", ПАТ "Центренерго", Міністерства енергетики та вугільної промисловості України підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено провадження у справі №15/76-б за заявами Державного підприємства "Ровенькиантрацит", Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" про визнання банкрутом Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго".

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Статтею 1 Закону про банкрутство визначено, що конкурсні кредитори - кредитори з вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частинами 3, 4 статті 14 Закону про банкрутство боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом до винесення ухвали про затвердження реєстру вимог. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оголошення про порушення справи про банкрутство опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" №67 від 08.04.2006.

Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" подано заяву з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 44 257 886,37 грн, які обґрунтовані наступним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2004 у справі №6/31 присуджено до стягнення з ВАТ "ДЕК "Центренерго" на користь ДК "Укртрансгаз" в особі управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" 14 980104,52 грн боргу за надані у 1996 році послуги з поставки та транспортування природного газу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.07.2004 у справі №20/269 присуджено до стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" 10 275 059,21 боргу за транспортування природного газу.

Грошові вимоги на суму 10 000 000,0 грн. обґрунтовані невиконанням боржником свого зобов'язання щодо оплати у повному обсязі наданих йому протягом 1999 року послуг з транспортування природного газу за договором №83 ДП від 12.02.1999.

Грошові вимоги на суму 9 000 000,0 грн обґрунтовані тим, що ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз", здійснивши розрахунок за переказними векселями №66334464001008 від 15.02.2000 на суму 5 000 000,0 грн; №66334464001009 від 16.03.2000 на суму 4 000 000,0 грн, платником в яких зазначено боржника, отримало право регресної вимоги до нього відповідно до статті 49 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.

Боржником та розпорядником майна кредиторські вимоги ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" відхилені в повному обсязі.

Розглянувши заявлені ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" грошові вимоги та заперечення на них, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заявлені вимоги на суму 44 257 886,37 грн не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

Такий висновок судів мотивований тим, що заборгованість боржника за рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2004 у справі №6/31 в сумі 14981922,52 грн та за рішенням господарського суду Донецької області від 30.07.2004 у справі №20/269 в сумі 10275963,85 грн погашена у повному обсязі, що не заперечується кредитором.

Відхиляючи кредиторські вимоги в сумі 10 000 000,0 грн, суди попередніх інстанцій послалися на те, що заявник в підтвердження своїх доводів про наявність у боржника заборгованості за переказним векселем на вказану суму не надав його для огляду суду, так само як і не надав суду платіжне доручення від 26.11.2002 №5619, відповідно до якого він повернув ТОВ "Компанія Енергомаш" грошові кошти у розмірі 10 000 000,0 грн на виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2002 у справі №2/376.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що боржником порушено питання про сплив позовної давності щодо пред'явлення заявником вимоги щодо погашення боргу за договором №83 ДП від 12.02.1999 у розмірі 10 000 000,0 грн.

Розглянувши заявлені вимоги за переказними векселями №66334464001008 від 15.02.2000 на суму 5 000 000,0 грн; №66334464001009 від 16.03.2000 на суму 4 000 000,0 грн, керуючись статтями 34, 44, 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, суди попередніх інстанцій відмовили у включенні їх до реєстру вимог кредиторів, оскільки ці вимоги заявлені після закінчення строку позовної давності.

У своїй касаційній скарзі ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз", оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у визнанні його кредиторських вимог до боржника на суму 10 000 000,0 грн за договором №83 ДП від 12.02.1999 та на суму 9 000 000,0 грн за двома переказними векселями.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про пропуск строку позовної давності до вимог за двома переказними векселями на суму 9 000 000,0 грн, з огляду на таке.

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються зокрема, Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), законами України "Про обіг векселів в Україні" і "Про цінні папери та фондовий ринок".

Так, за змістом статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до статті 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із строком платежу, зокрема, за пред'явленням.

Згідно із статтею 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Як вбачається з матеріалів справи, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" передало ТОВ "Атомпромкомплекс" два переказних векселя №66334464001008 від 15.02.2000 на суму 5 000 000,0 грн та №66334464001009 від 16.03.2000 на суму 4 000 000,0 грн зі строком оплати за пред'явленням. Платником за цими векселями є боржник - ВАТ "ДЕК "Центренерго".

У подальшому, ТОВ "Атомпромкомплекс" передало вказані векселі ТОВ "Компанія "Енергомаш" згідно з актами приймання-передачі від 15.02.2000 та 16.03.2000 шляхом здійснення індосаменту, які останній пред'явив до акцепту боржнику - ВАТ "ДЕК "Центренерго", що посвідчується актами про пред'явлення переказних векселів до акцепту від 29.02.2000 та від 21.03.2000.

ВАТ "ДЕК "Центренерго" вказані векселі акцептувало, про що вказано на самих векселях, однак платіж за ними не здійснило.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2005 провадження у справі 24/580-15/415 за позовом ТОВ "Енерномаш" до ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", третя особа ВАТ "ДЕК "Центренерго" про стягнення 9 000 000,0 грн. боргу по переказним векселям №66334464001008; №66334464001009 припинено на підставі пункту 11 статті 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідач повністю погасив борг перед позивачем у сумі 9 000 000,0 грн, що підтверджується платіжним дорученням №6181 від 20.12.2002.

Згідно із статтею 49 Уніфікованого закону особа, яка прийме переказний вексель і здійснить платіж за ним, може стягнути з інших зобов'язаних перед нею осіб усю сплачену нею суму.

Відповідно до частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Частиною другою статті 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат".

Застосувавши до спірних правовідносин частину другу названої статті, і, як наслідок, зробивши висновок, що строк позовної давності за переказними векселями закінчився відповідно 15.02.2001 та 16.03.2001, суди попередніх інстанцій не врахували, по-перше, що строк оплати за цими векселями настав не з дати їх складання, а з моменту їх пред'явлення до платежу, а саме: 29.02.2000 та 21.03.2000 відповідно, по-друге, що стаття 70 Уніфікованого закону пов'язує строки позовної давності із кожною конкретною зобов'язаною за векселем особою, як окремим боржником.

Оскільки у даному випадку боржник - ВАТ "ДЕК "Центренерго" за цими переказними векселями є акцептантом, позовні вимоги до нього погашаються із закінченням трьох років, як-то встановлено частиною першою статті 70 Уніфікованого закону.

Вказані переказні векселі були пред'явлені акцептанту - ВАТ "ДЕК "Центренерго" 29.02.2000 та 21.03.2000, тому строк позовної давності до боржника (акцептанта) закінчився відповідно 29.02.2003 та 21.03.2003.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на частину шосту статті 261 ЦК України відповідно до якої, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє з огляду на те, що лише за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК України.

Водночас, вексельне законодавство, як окрема галузь права, встановлює спеціальні строки позовної давності - терміни, в межах яких особа, що має право вимагати за векселем, це право може реалізувати.

У пункті 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 №5 роз'яснено, що відповідно до абзацу 1 статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов'язання.

Перебіг трирічного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.

Встановлені статтею 70 Уніфікованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню. Суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. Після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов'язаних за векселем осіб.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи стосовно вимог на суму 9 000 000,0 грн, хоча і при застосуванні неналежних положень частини другої статті 70 Уніфікованого закону замість положень першої цієї статті, суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для їх визнання і включення до реєстру вимог кредиторів через закінчення строку позовної давності.

Що ж до висновку судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у визнанні кредиторських вимог ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" на суму 10 000 000,0 грн, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає його безпідставним, з огляду на таке.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" подало у встановлений законом строк заяву з вимогами до боржника на загальну суму 44 257 886,37 грн. Із змісту цієї заяви вбачається, що вимога на суму 10 000 000,0 грн ґрунтується на невиконанні боржником свого зобов'язання щодо оплати у повному обсязі наданих йому протягом 1999 року послуг з транспортування природного газу за договором №83 ДП від 12.02.1999, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу у 1999 році, доданими до заяви.

При цьому, обґрунтовуючи свої вимоги на суму 10 000 000,0 грн, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" зазначила, що внаслідок визнання рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2002 у справі №2/376 договору поруки №16-06 недійсним із застосуванням наслідків його недійсності, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" повернула ТОВ "Компанія "Енергомаш" вартість векселя на суму 10 000 000,0 грн, який раніше був переданий ТОВ "Компанія "Енергомаш", як поручителем боржника, в рахунок оплати боргу за договором №83 ДП від 12.02.1999.

Посилаючись на ці обставини, заявник стверджує, що заборгованість боржника на суму 10 000 000,0 грн по оплаті послуг з транспортування природного газу відповідно до договору №83 ДП від 12.02.1999, є непогашеною.

Однак, суди попередніх інстанцій належної правової оцінки наведеним обставинам не дали, і, як наслідок, неправильно визначили правову природу правовідносин, що склалися між сторонами, дійшовши помилкового висновку про наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме за векселем №6633446001010 на суму 10 000 000,0 грн, та не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних зобов'язальних відносин.

Тому, є передчасним висновок судів про те, що кредиторські вимоги на вказану суму документально не підтверджені, адже обставини виконання сторонами договору №83 ДП від 12.02.1999 судами взагалі не досліджувались. У зв'язку із цим, неможливо зробити висновок і про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, оскільки обставини щодо початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску судами не досліджувались.

Наведене свідчить про не повне з'ясування судами попередніх інстанцій всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного розгляду заявлених ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" вимог до боржника на суму 10 000 000,0 грн, які ґрунтуються на неналежному виконанні останнім своїх зобов'язань за договором №83 ДП від 12.02.1999 щодо оплати у повному обсязі отриманих у 1999 році послуг з поставки природного газу, а, отже, і порушення вимог статті 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала господарського суду підлягають скасуванню, в частині відмови у визнанні вимог ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" на суму 10 000 000,0 грн, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" подано заяву з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 12 275 712,87 грн, які обґрунтовані неналежним виконанням боржником зобов'язань за такими договорами:

• за договором №8386 від 02.01.2003 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 2003 року в сумі 9 292 868,91 грн, що підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 08.06.2004 у справі №33/137-04;

• за договором №05Т-200П/8386 від 30.12.1998 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 1999 року в сумі 3 000 000,0 грн;

• за договором №17-Т-003П від 01.02.2001 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 2001 року в сумі 80 000,0 грн, що підтверджується рішенням арбітражного суду Харківської області від 29.05.2001 у справі №5055/3-09.

Боржник та розпорядник майна зазначені вимоги визнали лише на суму 97 156,04 грн за договором №8386 від 02.01.2003, яка залишилась непогашеною.

Розглянувши заявлені грошові вимоги та заперечення на них, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в оскаржуваній ухвалі від 17.11.2015 та в ухвалі попереднього засідання від 17.11.2015 дійшов висновку про наявність підстав для визнання заявлених кредиторських вимог лише на суму 97 156,04 грн за договором №8386 від 02.01.2003 та включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Водночас, визнавши заявлені вимоги на суму основного боргу у розмірі 97 156,04 грн, суд першої інстанції в ухвалі попереднього засідання від 17.11.2015 зазначив, що з них: 95 338,04 грн - вимоги четвертої черги, а 1818 - вимоги шостої черги.

Відмовляючи у визнанні вимог на суму боргу 3 000 000,0 грн за договором №05Т-200П/8386 від 30.12.1998 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 1999 року, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на сплив позовної давності.

Вимоги на суму боргу 80 000,0 грн за договором №17-Т-003П від 01.02.2001 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 2001 року судами попередніх інстанцій відхилені з тих підстав, що заборгованість за вказаним договором погашена у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку, оскаржувані ухвала та постанова, в порушення вимог статті 43 ГПК України, прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне.

Розглядаючи заявлені вимоги за договором №8386 від 02.01.2003 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 2003 року в сумі 9 292 868,91 грн, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.06.2004 у справі №33/137-04 стягнуто з боржника на користь ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" 7 950 332,55 грн, з яких: 7 251 688,12 грн основного боргу, 326 140,93 грн інфляційних втрат, 99 403,54 грн. 3% річних, 271 281,96 грн пені за договором №8386 від 02.01.2003 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 2003 року, 1700,0 грн державного мита, 118,0 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Верховного Суду України від 02.08.2005 вказане судове рішення скасовано, справу передано на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2005 провадження у справі №33/137-04 зупинено, у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство ПАТ "Центренерго".

Водночас, судами встановлено, що сума основного боргу боржником сплачена частково на загальну суму 7 154 532,08 грн у порядку постанови Кабінету Міністрів України №705 від 22.05.2006, що підтверджується платіжними дорученнями № №36, 38, 55, 57, 58, 59-64 від 18.12.2006, №95 від 26.12.2006, у зв'язку з чим, залишок несплаченого за договором №8386 від 02.01.2003 про надання послуг з транспортування природного газу боргу становить 97 156,04 грн, який і підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

Вимоги ж заявника щодо присуджених до стягнення згідно із рішенням господарського суду Харківської області від 08.06.2004 у справі 33/137-04 інфляційних втрат, 3% річних, пені, державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, всього на суму 698 644,43 грн, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнані поточною заборгованістю, що виникла після 09.02.2004, та такими, що не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.

Однак, з таким висновком судів погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно з абзацом 6 статті 1 Закону про банкрутство конкурсними кредиторами визнаються кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; до поточних кредиторів належать кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи що їх підтверджують.

З моменту публікації вказаного оголошення строк виконання зобов'язань боржника, що виникли до порушення справи про банкрутство, є таким, що фактично настав (частина 15 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013).

Отже, грошові вимоги, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від настання строку виконання відповідних зобов'язань боржника, а тому, повинні бути заявлені у строки, встановлені статтею 14 Закону про банкрутство.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Вказане, в порушення вимог статті 43 ГПК України, не було враховано судами попередніх інстанцій, внаслідок чого, суди дійшли безпідставного висновку, що заявлені кредитором вимоги у сумі 326 140,93 грн - інфляційні втрати, у сумі 99 403,54 - грн. 3% річних, що нараховані відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України на суму основного боргу у розмірі 7 251 688,12 грн за договором №8386 від 02.01.2003, є поточними.

Крім того, визнавши вимоги на суму 1818,0 грн, які складаються з 1700,0 грн державного мита, 118,0 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнутих з боржника згідно із рішенням господарського суду Харківської області від 08.06.2004 у справі №33/137-04, і включивши їх в ухвалі попереднього засідання від 17.11.2015 до шостої черги реєстру вимог кредиторів, суди попередніх інстанцій не врахували, що вказане судове рішення було скасоване постановою Верховного Суду України від 02.08.2005.

Стосовно вимог на суму боргу 3 000 000,0 грн за договором №05Т-200П/8386 від 30.12.1998 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 1999 року в оскаржуваних ухвалі та постанові зазначено, що кредитор в своїй заяві посилається на те, що заборгованість боржника в сумі 3 000 000,0 грн виникла внаслідок не оплати наданих йому послуг з транспортування природного газу в квітні, травні та червні 2000 року.

Відповідно до пункту 6.2. додаткової угоди до договору №05-2000/8386 від 30.12.1998 - оплата послуг з транспортування природного газу здійснюється споживачем шляхом планових або попередніх платежів до 1 та 15 числа місяця, в якому надаються послуги з транспортування, на розрахункові рахунки Трансгазу та ВАТ "Харківгаз". Остаточні розрахунки за послуги з транспортування природного газу, що були надані у звітному місяці, здійснюються споживачем на підставі тристоронніх актів на послуги з транспортування природного газу грошовими коштами, шляхом перерахування на розрахункові рахунки Трансгазу та ВАТ "Харківгаз" у термін до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки строк позовної давності для захисту порушених прав за договором №05-2000/8386 від 30.12.1998 настав до прийняття Цивільним кодексом України в новій редакції, тому застосовуванню підлягають норми про позовну давність Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Згідно із статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.

Статтею 76 ЦК УРСР встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, перебіг позовної давності на стягнення боргу за поставлений товар, момент якого сторонами встановлений, починає обчислюватись безпосередньо після передачі товару покупцю. Обов'язок покупця по оплаті товару виникає безпосередньо після його передачі. Тому, з цього моменту необхідно відраховувати початок перебігу строку позовної давності.

Таким чином, перебіг строку позовної давності у кредитора настав з 10 числа місяця, наступного за звітним з моменту підписання ату звірки сторонами щодо об'єму поставки газу для Зміївської ТЕС, а саме - з 10 серпня 2000 року.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що кредитором пропущено строк позовної давності, тому вимоги за договором №05-2000/8386 від 20.12.1998 не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 80 ЦК УРСР ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 76 ЦК УРСР).

Водночас, встановлюючи час початку перебігу позовної давності, суди попередніх інстанцій всупереч положенням статей 84, 105 ГПК України, статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року) в оскаржуваних ухвалі і постанові не навели мотивів вирішення доводів та аргументів кредитора, викладених в його запереченнях на висновок від 10.04.2014 №8-04/1698 арбітражного керуючого щодо розгляду грошових вимог УМГ "Харківтрасгаз" ПАТ "Укртнасгаз", стосовно обставин сплати боргу у розмірі 3 000 000,0 грн. А саме, суди не дали правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам того, що на виконання зобов'язання за договором поруки № АХ_Ц 5-07 від 05.07.2000 ТОВ "Атомпромкомплекс" в рахунок погашення заборгованості ВАТ ДЕК "Центренерго" передано кредитору простий вексель на суму 3 000 000,0 грн.

Однак, у подальшому, рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2002 у справі №2/377 договір поруки № АХ_Ц 5-07 від 05.07.2000 визнано недійсним та стягнуто з ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ТОВ "Атомпромкомплекс" вартість векселя у розмірі 3 000 000,0 грн, переданого останнім в рахунок оплати боргу ДЕК "Центренерго".

Дослідження наведених обставин має суттєве значення для правильного встановлення часу початку перебігу позовної давності відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР.

Стосовно заявлених вимог за договором №17-Т-003П від 01.02.2001 про надання послуг з транспортування природного газу протягом 2001 року в сумі 80 000,0 грн, що підтверджується рішенням арбітражного суду Харківської області від 29.05.2001 у справі №5055/3-09, то всупереч статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувались обставини виконання боржником рішення арбітражного суду Харківської області №5055/3-09 від 29.05.2001, відповідно до якого з ВАТ "ДЕК "Центренерго" було стягнуто 5 379 711,60 грн боргу, 100 000,0 грн. пені та поділено рівномірними частинами на 12 місяців, із них 10 місяців боржник повинен був оплачувати по 458 309,30 грн, а останні - квітень, травень 2002 року по 448 309,30 грн та надано боржнику відстрочку виконання рішення суду до 01.06.2002.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що кредиторські вимоги за договором №17-Т-00П від 01.02.2001 відповідно до рішення арбітражного суду Харківської області від 29.05.2001 у справі №5055/3-09 у сумі 80 000,0 грн погашені у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №25 від 04.01.2002 на суму 60 000,0 грн та №151 від 10.01.2002 на суму 20 000,0 грн, не можна визнати обґрунтованим, оскільки його зроблено без дотримання вимог статей 47, 36, 43 ГПК України.

Так, відповідно до статті 47 ГПК України, судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно із статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 36 ГПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Однак, копії платіжних доручень, які суди попередніх інстанцій визнали належними доказами погашення боржником боргу у розмірі 80 000,0 грн, цим вимогам не відповідають, оскільки незасвідчені належним чином.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду кредиторських вимог ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до боржника, суди попередніх інстанцій не повно та не всебічно дослідили усі обставини, не дали їм належної правової оцінки, та дійшли необгрунтованих висновків, у зв'язку з чим, оскаржувані ухвала та постанова в частині відхилення цих кредиторських вимог та ухвала попереднього засідання від 17.11.2015 в частині визнання кредиторських вимог ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" подано заяву з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 47 612 485,32 грн. за надані послуги з транспортування природного газу у 1996-2003 рр., які підтверджуються: у сумі 126 104,21 грн. підтверджується рішенням арбітражного суду м. Києва від 04.03.1999 р. у справі №19/117 та постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 20.07.2001 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 112 427,85 грн. підтверджується рішенням арбітражного суду м. Києва від 24.03.1999 р. по справі №19/161 та постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 20.07.2001 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 176 985,70 грн. підтверджується рішенням арбітражного суду м. Києва від 21.04.1999 р. по справі №19/249 та постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 20.07.2001 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 465 859,50 грн. підтверджується рішенням арбітражного суду м. Києва від 08.06.1999 р. по справі №19/296 та постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 20.07.2001 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 54 349,88 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 26.03.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 385 555,25 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2004 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 26.03.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 630 523,69 грн. підтверджується рішенням арбітражного суду м. Києва від 28.09.99 р. по справі №21/382 та постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 29.08.2001 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 75 654,63 грн. рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 116 090,70 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 291 882,16 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 99 235,28 грн. підтверджується рішенням арбітражного суду м. Києва від 14.06.2000 р. по справі №19/241 та постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 20.07.2001 р. про відкриття виконавчого провадження; в сумі 167 251,72 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2004 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 26.03.2004 про відкриття виконавчого провадження; в сумі 189 910,92 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 1 088 912,69 грн. підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 про відкриття виконавчого провадження; у сумі 36 046 736, 65 грн. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2001 р. по справі №22/274, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2002 р. та постановами ВДВС Шевченківського РУЮ від 21.01.02 р. та від 15.05.2002 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 2 771 457, 40 грн. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 25.06.2002 р. по справі №19/353 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 06.09.2002 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 4 811 604, 09 грн., яка підтверджується відповідними рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2004 р. у справі №15/113 та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 10.08.2004 р. про відкриття виконавчого провадження; у сумі 1 818,00 грн., яка виникла внаслідок сплати Кредитором державного мита та витрат по інформаційно-технічного забезпечення у справі №7/443.

Боржником та розпорядником майна зазначені вимоги визнали на суму 45 240 934, 37 грн, в іншій частині вимоги відхилені.

Розглянувши заявлені ВАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" грошові вимоги, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про відмову у визнанні кредитором дійшов висновку, з яким в оскаржуваній постанові погодився суд апеляційної інстанції, що заявлені вимоги на суму 2 371 550,95 грн не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

Такий висновок судів мотивований тим, що заборгованість на суму 2 371 550, 95 грн, а саме: - у сумі 54349,88 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1393 від 30.04.1999 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 р. про відкриття виконавчого провадження; - у сумі 385555,25 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1749 від 08.06.1999 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2004 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 26.03.2004 р. ; - у сумі 75654,63 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-2512 від 31.08.1999 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 р. про відкриття виконавчого провадження; - у сумі 116090,70 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1212 від 21.04.1998 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 р. про відкриття виконавчого провадження; - у сумі 291882,16 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1212 від 21.04.1998 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 р. про відкриття виконавчого провадження, наявними в матеріалах справи, а тому є конкурсною та підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів.

А, заборгованість у сумі 167 251,72 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1090 від 24.04.2000 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2004 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 26.03.2004 р. про відкриття виконавчого провадження; - у сумі 189 910,92 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1145 від 05.05.2000 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 р. про відкриття виконавчого провадження; - у сумі 1 088 912,69 грн. підтверджується відповіддю на претензію №10-1538 від 27.06.2000 р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2003 р. та постановою ВДВС Шевченківського РУЮ від 12.02.2004 р. про відкриття виконавчого провадження, є погашеною, що підтверджується матеріалами справи, письмовими висновками боржника та розпорядника майна боржника.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання РІШЕННЯ:

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки судів попередніх інстанцій, про наявність підстав для відмови у визнанні кредиторських вимог ВАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" на суму 2 371 550,95 грн, в порушення вимог ст. ст. 43, 84 ГПК України, зроблені у відсутності правового аналізу та є немотивованими та необґрунтованими, а саме, судами не мотивовано з посиланням на норми права, чому частина вказаних грошових вимог даного кредитора до боржника є погашеною, та якими належними та допустимими, в розумінні вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, доказами підтверджуються такі висновки судів, чому на думку судів частина грошових вимог є конкурсною та підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів боржника, разом з тим, судами відмовлено у визнанні грошових вимог кредитора на суму 2 371 550,95 грн у повному обсязі.

Крім того, слушними є доводи заявника касаційної скарги - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз", про те, що суди попередніх інстанцій, дійшовши в мотивувальній частині оскаржуваних ухвали та постанови висновку про конкурсну природу частини вимог даного кредитора до боржника а також про те, що вони підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, які входять в спірну суму 2 371 550,95 грн, невмотивовано не включили зазначену заборгованість до реєстру вимог кредиторів боржника.

Також, доречними є доводи заявника касаційної скарги, щодо невідповідності розміру кредиторських вимог, у якому господарський суд відмовив, фактичній сумі згідно з відповідями на претензії, які зазначено судом в оскаржуваній ухвалі, на що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. ст. 43, 99, 101 ГПК України уваги не звернув та недоліків розгляду судом першої інстанції матеріалів справи не усунув.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного розгляду заявлених ВАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" вимог до боржника на суму 2 371 550,95 грн за надані послуги з транспортування природного газу у 1996-2003 рр., а, отже, і порушення вимог статті 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 02.03.2016 та ухвала суду першої інстанції від 17.11.2015 про відмову у визнанні кредиторами у справі №15/76-б-43/624-б, в частині відмови у визнанні ВАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" кредитором ПАТ "Центренерго" на суму 2 371 550,95 грн підлягає скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Дочірнє підприємство "Енергоремонт" Відкритого акціонерного товариства "Київенергоремонт" подало заяву з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 280 274,29 грн, які обґрунтовані неналежним виконанням боржником зобов'язань за такими договорами:

• за договором №51 від 18 квітня 2003 року про виконання робіт та договором №53 від 24 квітня 2003 року про виконання робіт на загальну суму 192 729,49 грн. ;

• за договором №21 від 4 лютого 2003 року про виконання робіт на суму 87 544,80 грн.

Боржником та розпорядником майна зазначені вимоги визнали на суму 51 185,31 грн, в іншій частині вимоги відхилені.

Розглянувши заявлені грошові вимоги, суд першої інстанції, з яким в оскаржуваній постанові погодився суд апеляційної інстанції, в оскаржуваних ухвалі про відмову у визнанні кредитором та ухвалі за результатами попереднього засідання дійшов висновку про наявність підстав для визнання заявлених кредиторських вимог лише на суму 51 185,31 грн за договором №21 від 4 лютого 2003 року про виконання робіт та включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Такий висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції в постанові від 02.03.2016, мотивований тим, що відповідно до Договору №51 від 18.04.2003 ДП "Енергоремонт" виконало роботи для ВАТ ДЕК "Центренерго" на загальну суму 77 600,70 грн.

Відповідно до п. 3.4. оплату виконаних робіт Замовник здійснює протягом 12 днів з дня підписання відповідного акту.

Відповідно до Договору №53 від 24.04.2003 ДП "Енергоремонт" виконало роботи для ВАТ "Центренерго" на загальну суму 118 514,59 грн. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог здійснена часткова оплата на суму 3 385,80 грн, отже заборгованість склала 115 128,79 грн. Відповідно до п. 3.4. оплату виконаних робіт Замовник здійснює протягом 12 днів з дня підписання відповідного акту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акти приймання-передачі виконаних робіт до Договорів №51, 53 підписані сторонами, проте дати підписання на актах відсутні, що на думку судів попередніх інстанцій не дало можливості господарським судам визначитись із датою виникнення зобов'язань ВАТ ДЕК "Центренерго" по здійсненню оплати.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 грудня 2003 р. були укладені додаткові угоди до Договорів №51 від 18.04.2003 р. та №53 від 24.04.2003 р. У п. 1 зазначених Додаткових угод Сторони визначились із термінами проведення розрахунків, і зазначили, що погашення заборгованості, яка виникла по договорам №51 та №53 буде здійснюватись, починаючи з 16 лютого до 31 березня 2004 р.

Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 1, 14 Закону про банкрутство, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким в оскаржуваній постанові погодився суд апеляційної інстанції, що грошові вимоги ДП "Енергоремонт" із Договорів №51 від 18.04.2003 та №53 від 24.04.2003 на загальну суму 192 729,49 грн. є поточними, оскільки виникли після порушення провадження у справі про банкрутство і не підлягають включенню до реєстру вимог конкурсних кредиторів.

Крім того, господарським судом встановлено, що згідно з Договором №21 від 04.02.2003 ДП "Енергоремонт" виконало роботи для ВАТ ДЕК "Центренерго" на суму 178 762,60 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт. Відповідно до п.2.5. Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) оплату виконаних робіт Замовник здійснює на протязі місяця наступного за звітним, тобто вказаним в акті.

Як встановлено господарським судом, оплата ВАТ ДЕК "Центренерго" проведена частково, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та грошовими коштами на загальну суму 91 217,80 грн, тому залишилась неоплаченою заборгованість, що виникла до порушення провадження у справі про банкрутство у сумі 87 544,80 грн. Проте, заявник не включив до своєї заяви №07/263 від 05.05.2006 року грошові вимоги по оплаті робіт, зазначених у актах за березень 2003 в сумі 5 454,42 грн, за червень в сумі 30 905,07 грн. на загальну суму 36 359,49 грн. Отже, зазначена сума, на думку судів попередніх інстанцій, не підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що до реєстру вимог кредиторів боржника підлягає включенню сума 51 185,31 грн (87 544,80 грн - 36 359,49 грн).

Відповідно до вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з п.15 ст. 11 Закону, після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті судової влади України всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно їз ст. 14 цього Закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, виходячи з вказаних норм Закону, вважає, що слід розрізняти поточну заборгованість від конкурсних вимог зі строком виконання зобов'язання, що не настав.

У встановленні природи грошових вимог кредитора - конкурсної чи поточної вирішальне значення має момент виникнення саме грошового зобов'язання, яке оформлюється договором між сторонами чи виникає на підставі інших правочинів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалах та постанові, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, належним чином не мотивовано, з посиланням на належні та допустимі докази, та на норми матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі чого суди дійшли висновків, що грошові вимоги ДП "Енергоремонт" із Договорів №51 від 18.04.2003 та №53 про виконання робіт від 24.04.2003 на загальну суму 192 729,49 грн. є поточними, а у сумі 87 544,80 грн за договором Договором №21 від 04.02.2003 є конкурсними, не встановлено коли у боржника виникло грошове зобов'язання оплати по зазначених договорах та якими належними та допустимими докази, в розумінні вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, підтверджується зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму по вищезазначених договорах.

Згідно вимог ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання РІШЕННЯ:

В даному випадку суди попередніх інстанцій, всупереч положенням статей 4-2, 43, 84, 105 ГПК України, статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року) в оскаржуваних ухвалах та постанові не надали правової оцінки, та не навели правового обґрунтування та мотивів, з огляду на які судами не взято до уваги наявні в матеріалах справи та надані скаржником разом з листом №07/1482 від 21.07.2015 на виконання ухвали суду першої інстанції від 23.06.2015 заперечення ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" на висновок боржника щодо розгляду грошових вимог даного кредитора у сумі 280 274,29 грн №07/1141 від 19.05.2014 та заперечення на пояснення до висновку боржника щодо розгляду грошових вимог ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" у сумі 280 274,29 грн №07/2847 від 06.10.2014 від 10.04.2014.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із доводами заявника касаційної скарги - ДП "Енергоремонт" ПАТ "Київенергоремонт", про те що висновки судів попередніх інстанцій про визнання заявлених кредиторських вимог лише на суму 51 185,31 грн за договором №21 від 4 лютого 2003 про виконання робіт та включення їх до реєстру вимог кредиторів, та про відхилення решти вимог даного кредитора - ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" зроблені без належного правового аналізу та ґрунтуються лише на доводах, викладених у висновках боржника щодо розгляду грошових вимог даного кредитора у сумі 280 274,29 грн №1691 від 10.04.2014 та поясненнях до висновку боржника щодо розгляду грошових вимог ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" у сумі 280 274,29 грн №8-04/3977 від 02.09.2014.

Враховуючи зазначене, є неможливим зробити висновок щодо обгрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, в частині розгляду грошових вимог ДП "Енергоремонт" ПАТ "Київенергоремонт" до боржника - ПАТ "Центренерго", тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 02.03.2016, ухвала суду першої інстанції від 17.11.2015, в частині відхилення грошових вимог ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" до ПАТ "Центренерго" та ухвала господарського суду від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б за результатами попереднього засідання, в частині визнання грошових вимог ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" до ПАТ "Центренерго" підлягають скасуванню, а справа в частині розгляду грошових вимог ДП "Енергоремонт" ВАТ "Київенергоремонт" підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Касаційна скарга ПАТ "Центренерго" мотивована тим, що 78,28% акцій боржника - ПАТ "Центренерго" знаходяться у власності держави, затвердження ухвалою господарського суду від 17.11.2015 реєстру вимог кредиторів, перехід до наступних процедур у справі про банкрутство, зокрема, проведення загальних зборів кредиторів, на думку боржника - ПАТ "Центренерго" створює передумови для штучного банкрутства генеруючої компанії, адже, після затвердження реєстру вимог кредиторів, на думку боржника, існують об'єктивні ризики переходу управління товариством до комітету кредиторів.

Скаржник вважає, що на сьогоднішній день основним завданням у справі про банкрутство товариства є розстрочення погашення кредиторської заборгованості боржника та мінімізація ризиків передачі контролю й управління товариством до комітету кредиторів.

Крім того, заявник касаційної скарги, посилаючись на вимоги ст. 105 ГПК України, зазначив, що судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови не наведено мотивів, на підставі яких суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Центренерго".

Враховуючи вищезазначене, ПАТ "Центренерго" просить в касаційній скарзі ухвалу господарського суду за результатами попереднього засідання та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, відстрочити термін проведення зборів кредиторів ПАТ "Центренерго" до кінця опалювального сезону 2015-2016 рр. та зобов'язати комітет кредиторів ПАТ "Центренерго" прийняти рішення про укладення мирової угоди із умовами розстрочення погашення кредиторської заборгованості строком на 5 років.

Касаційної скарга Міністерства енергетики та вугільної промисловості України мотивована тим, що згідно вимог ч. 2 ст. 43 Закону про банкрутство, при розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника.

Постановою Кабінету міністрів України №339 від 15.05.2013 ПАТ "Центренерго" включено до Переліку особливо небезпечних суб'єктів підприємницької діяльності-боржників, припинення діяльності яких потребує здійснення спеціальних заходів із запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природньому середовищу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №15/76-б-43/624-б було залучено до участі у даній справі Національну акціонерну компанію "Енергетична компанія України".

Постановою Кабінету міністрів України №398 від 03.09.2014 ліквідовано Національну акціонерну компанію "Енергетична компанія України", зобов'язано Національну акціонерну компанію "Енергетична компанія України" передати Міністерству енергетики та вугільної промисловості України державні пакети акцій акціонерних товариств з додатком 2, в тому числі 78,2890% акцій ПАТ "Центренерго".

Станом на 30.11.2015 власником 78,2890% акцій ПАТ "Центренерго" є держава, в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Ухвалою господарського суду від 01.12.2015, суд першої інстанції задовольнивши частково клопотання боржника, залучив Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та Київську міську раду до участі у справі №15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ "Центренерго", проте, господарський суд не переніс судове засідання та не надав державному органу часу для ознайомлення з матеріалами справи.

Скаржник вважає, що фактично був позбавлений можливості брати участь у дослідженні доказів, якими підтверджувались вимоги кредиторів, надавати свої коментарі, був позбавлений права на участь у формуванні реєстру вимог кредиторів, а також оскаржувати прийняті рішення, адже затвердження реєстру вимог кредиторів впливає на перехід до наступної судової процедури (санації, ліквідації, мирової угоди) або припинення провадження у справі, а це в свою чергу в майбутньому вплине на права та обов'язки Міненерговугілля.

Також, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України зазначило, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 105 ГПК України, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не навів жодних мотивів у неприйнятті до уваги доводів, якими була обґрунтована апеляційна скарга - ПАТ "Центренерго".

Враховуючи вищезазначене, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України просить в касаційній скарзі ухвалу господарського суду за результатами попереднього засідання та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно вимог ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Закону.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства.

Зі змісту касаційних скарг ПАТ "Центренерго" та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, вбачається, що останні не оскаржують по суті правомірність визнання чи відхилення господарським судом м. Києва грошових вимог кредиторів до боржника, які були предметом розгляду в судовому засіданні господарського суду 17.11.2015.

Доводи заявників касаційних скарг в цій частині стосуються наслідків винесення господарським судом ухвали за результатами попереднього засідання у справі про банкрутство боржника.

ПАТ "Центренерго" фактично звертається до суду касаційної інстанції із окремими клопотаннями, які, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, не можуть бути правовими підставами для скасування ухвали попереднього засідання, за результатами якого, - в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", затверджується реєстр вимог кредиторів та зборами кредиторів обирається комітет кредиторів боржника, який в подальшому вирішує питання переходу до наступних процедур банкрутства, у тому числі, і питання щодо можливості укладання мирової угоди між кредиторами та боржником.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 16 Закону, до компетенції комітету кредиторів боржника належить, зокрема, прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, підготовку та укладення мирової угоди.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, як на підставу для скасування ухвали суду першої інстанції за результатами попереднього засідання та постанови суду апеляційної інстанції, зазначає, що лише після залучення його до участі у даній справі, Міністерство дізналось, що ухвалою господарського суду від 17.11.2015 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - ПАТ "Центренерго", чим, на його думку, фактично було позбавлене можливості брати участь у дослідженні доказів, якими підтверджувались вимоги кредиторів, надавати свої коментарі, було позбавлене права на участь у формуванні реєстру вимог кредиторів, а також оскаржувати прийняті РІШЕННЯ:

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вищезазначені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України доводи, не можуть бути правовими підставами для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про затвердження реєстру вимог кредиторів та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи - Міністерство є правонаступником НАК "Енергетична компанія України", яку хвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №15/76-б-43/624-б було залучено до участі у даній справі.

11.04.2014 до господарського суду надійшов реєстр вимог кредиторів та відповідні пояснення до нього.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2014 розгляд справи у попередньому засіданні було відкладено на 28.05.2014, копію якої було направлено НАК "Енергетична компанія України".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.05.2014, за участі, зокрема, представника Кабінету міністрів України, відкладено розгляд справи на 25.06.2014; копію зазначеної ухвали направлено НАК "Енергетична компанія України".

В подальшому розгляд справи у попередньому засіданні неодноразово відкладався; копії ухвал направлялись учасникам провадження у справі.

НАК "Енергетична компанія України" ліквідовано постановою Кабінету міністрів України №398 від 03.09.2014, та зобов'язано НАК "Енергетична компанія України" передати Міністерству енергетики та вугільної промисловості України державні пакети акцій акціонерних товариств з додатком 2, в тому числі 78,2890% акцій ПАТ "Центренерго".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014, за участі, зокрема, представника Кабінету міністрів України, задоволено клопотання ПАТ "Центренерго" про продовження терміну проведення попереднього засідання у справі №15/76-б-43/624 до 01.01.2016, призначено розгляд справи у попередньому засіданні на 18.05.2015, оскільки, 01.08.2014 вступив в силу Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення розрахунків у паливно-енергетичному комплексі" №1571- стабільної роботи стратегічних підприємств енергетичної галузі" №2711-IV від 03.07.2014, згідно з яким продовжено погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу - до 01.01.2016.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 25 ГПК України, усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Тому, суд касаційної інстанції вважає, що доводи Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як правонаступника НАК "Енергетична компанія України", в цій частині не можуть бути прийняті до уваги, крім того, як вбачається з матеріалів справи представник Кабінету міністрів України неодноразово був присутній в засіданнях господарського суду.

Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи заявників касаційних скарг - ПАТ "Центренерго" та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України висновків суду апеляційної інстанції та суду першої інстанції про необхідність затвердження вимог кредиторів боржника за результатами попереднього засідання не спростовують, а посилання заявників на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 105 ГПК України, яка регулює, зокрема, зміст постанови як процесуального документа, в даному випадку, не можуть бути безумовною правовою підставою для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду у справі про банкрутство в повному обсязі.

В решті - ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 про відмову у визнанні кредиторами, ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 за результатами попереднього засідання та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі №15/76-б-43/624-б належить залишити без змін.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", враховуючи що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та боржник оскаржували в касаційному порядку комплексний процесуальний акт господарського суду, винесений за результатами попереднього засідання, без оскарження грошових вимог окремих кредиторів боржника по суті, останнє не перешкоджає здійсненню апеляційного перегляду ухвал господарського суду від 17.11.2015 про відмову у визнанні грошових вимог та за результатами попереднього засідання, в частині грошових вимог Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" та Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Центренерго" з врахуванням вимог постанов Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року у справі про банкрутство ПАТ "Центренерго".

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства "Центренерго", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз", Дочірнього підприємства "Енергоремонт" Публічного акціонерного товариства "Київенергоремонт", Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б, в частині відмови Дочірній компанії "Укртрансгаз" Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" у визнанні кредитором Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на суму 10 000 000,00 грн за договором №83 ДП від 12.02.1999 - скасувати. Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б, в частині відмови Дочірній компанії "Укртрансгаз" Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" у визнанні кредитором Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на суму 9 000 000,00 грн. за векселями №66334464001008 від 15.02.2000 та №66334464001009 від 16.03.2000 - залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015, в частині відхилення грошових вимог Дочірній компанії "Укртрансгаз" Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України" в особі "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б за результатами попереднього засідання, в частині визнання грошових вимог Дочірній компанії "Укртрансгаз" Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України" в особі "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - скасувати. Справу в частині розгляду грошових вимог Дочірній компанії "Укртрансгаз" Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України", в особі "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б, в частині відмови у визнанні Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" кредитором Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на суму 2 371 550,95 грн - скасувати. Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015, в частині відхилення грошових вимог Дочірнього підприємства "Енергоремонт" Відкритого акціонерного товариства "Київенергоремонт" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №15/76-б-43/624-б за результатами попереднього засідання, в частині визнання грошових вимог Дочірнього підприємства "Енергоремонт" Відкритого акціонерного товариства "Київенергоремонт" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - скасувати. Справу в частині розгляду грошових вимог Дочірнього підприємства "Енергоремонт" Відкритого акціонерного товариства "Київенергоремонт" передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

В решті - ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 про відмову у визнанні кредиторами, ухвалу господарського суду міста Києва від 17.11.2015 за результатами попереднього засідання та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі №15/76-б-43/624-б залишити без змін.

Головуючий І. Ю. Панова

судді Л. В. Жукова

В. Я. Погребняк