Повна версія

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА:

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:

10 листопада 2010 р. №16/18

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Дунаєвської Н. Г.,

суддів: Мележик Н. І.,

Владимиренко С. В. -доповідач,

розглянув

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 р.

у справі №16/18 господарського суду Чернігівської області

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до 1) Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції

2) Головного управління державного казначейства в Чернігівській області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1:

1) ОСОБА_5

2) ОСОБА_6

3) ОСОБА_7

про стягнення 69103,1грн.,

Представники учасників судового процесу в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом та заявою про уточнення позовних вимог до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, Головного управління державного казначейства в Чернігівській області, про стягнення 69103,1грн. як знецінення суми, яка підлягала стягненню з урахуванням індексу інфляції.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 03.06.2010 р. у справі №16/18 (суддя Фесюра М. В. ) позов задоволено повністю. Стягнуто з рахунку Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 69103,1грн. шкоди 691,03грн., державного мита та 236грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 р. у справі №16/18 (колегія суддів у складі головуючого судді Ропій Л. М., суддів Кондратової І. Д., Попікової О. В. ) апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та апеляційне подання Прокурора Відділу прокуратури Чернігівської області задоволено. Рішення господарського суду Чернігівської області від 03.06.2010 р. у справі №16/18 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 в доход Державного бюджету України 345,52грн. державного мита за розгляд апеляційних скарги та подання.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 р. у справі №16/18, а рішення господарського суду Чернігівської області від 03.06.2010 р. у справі №16/18 залишити без змін.

Поряд з цим, скаржником подано листа до Вищого господарського суду України з проханням розглянути подану ним касаційну скаргу без його участі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовано, що рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.11.2009 р. у справі №16/46 (11/196/31 (2/164), зміненим в частині стягнення державного мита постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2010 р., задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, стягнуто з Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 114220,45грн. збитків.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що вказана сума є сумою, яка підлягала стягненню з СП "Росинка" ЧОБФ "Олімп" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за рішеннями (наказами) господарського суду Чернігівської області у справах №13/200, №2/53, №15/168-15/243, №15/167, проте реально не була стягнута внаслідок неправомірних дій державних виконавців Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції.

Суд першої інстанції, задовольняючи на підставі ст. ст.625, 1166, 1192 Цивільного кодексу України заявлені у даній справі позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо стягнення 69103,1грн. шкоди, послався на те, що шкода у вигляді знецінення коштів внаслідок інфляції, яку зазнав позивач протягом серпня 2006р. -січня 2010р. внаслідок несвоєчасного виконання Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції грошового зобов'язання щодо перерахування позивачу коштів під час вчинення виконавчих дій, є реальною вартістю втрачених грошових коштів на момент розгляду.

Натомість суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку прийняте у даній справі рішення, обґрунтовано не погодився з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Врахував приписи ст.625 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції вказав, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Разом з цим, пославшись на приписи ч.5 ст.11, частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначив, що грошове зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а саме: сплатити гроші, дійшов висновку, що обов'язок відшкодувати збитки зводиться до сплати грошей, тобто є грошовим зобов'язанням.

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що у Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції виникло грошове зобов'язання щодо сплати Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_4 114220,45грн. з 21.01.2010 р. (дня набрання законної сили рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.11.2009 р. у справі №16/46 (11/196/31 (2/164).

Зважаючи на зазначене, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами ст.625 Цивільного кодексу України, дійшов вірного висновку, що позивач, як кредитор, мав право вимагати сплати Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми лише з 22.01.2010 р. до моменту повного належного виконання зобов'язання боржником, внаслідок чого обґрунтовано визнав безпідставним висновок суду першої інстанції щодо виникнення у Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції грошового зобов'язання по перерахуванню коштів з березня 2006р.

Водночас врахував приписи, запроваджені ст.115 Господарського процесуального кодексу України, ч.1 ст.2, ст.5 Закону України "Про виконавче провадження", суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що на Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції покладено обов'язок вжити заходи примусового виконання рішень та вчення виконавчих дій, із зазначенням, що вчиняючи виконавчі дії, у відповідача-1 відсутній обов'язок сплачувати власні грошові кошти на користь кредиторів.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача та висновок місцевого господарського суду, що інфляційні втрати нараховані позивачем за період з серпня 2006р. по січень 2010р. є шкодою (реальною вартістю втрачених грошових коштів) у відповідності до ст. ст.1172, 1173, 1192 Цивільного кодексу України, із зазначенням, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення визначено спеціальною нормою запровадженою ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, якою встановлено обов'язок сплатити інфляційні втрати лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зважаючи на зазначене, вірно вказав, що до 21.01.2010 р. (дня набрання законної сили рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.11.2009 р. у справі №16/46 (11/196/31 (2/164) грошове зобов'язання перед позивачем, як кредитором, щодо сплати коштів на суму 114220,45грн. мав лише боржник позивача СП "Росинка" ЧОБФ "Олімп", тоді як у відповідача-1 до 21.01.2010 р. було відсутнє будь-яке грошове зобов'язання перед позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача-1 обов'язку сплачувати на користь позивача інфляційні втрати, нараховані останнім, до 21.01.2010 р. (моменту виникнення у відповідача-1 прострочення виконання грошового зобов'язання).

Врахував вищевикладене, керуючись приписами п.2 ч.1 ст.103, ч.1 ст.104, ч.2 ст.105 ГПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував прийняте у даній справі рішення та прийняв нове рішення про відмову в позові.

У відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст. ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 р. у справі №16/18 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н. Дунаєвська

судді: Н. Мележик

С. Владимиренко