Повна версія

ПОСТАНОВА:

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:

12 листопада 2021 року

місто Київ

справа №715/2754/19

провадження №61-17511св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: державний реєстратор прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Шевчук Наталія Сергіївна, Чернівецька міська рада, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року у складі судді Григорчака Ю. П. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Шевчук Н. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2019 року, індексний номер 48414259, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 1902 га, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Глибоцький район, с. Молодія.

На обґрунтування позову позивач посилалася на те, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 березня 2010 року її визнано власником 1/2 ідеальної частки земельної ділянки, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, площею 0, 1902 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області. Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване в установленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2014 року, індексний номер 27794110.

Під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та зустрічним позовом ОСОБА_1 про виділ частки у спільній власності ОСОБА_2 надано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права від 28 серпня 2019 року №1789022762, згідно з яким за відповідачем було зареєстровано право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 1902 га, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, за адресою: с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області. Зазначені реєстраційні дії проведено державним реєстратором Чернівецької міської ради Шевчук Н. С. При цьому, як підставу виникнення права власності у ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку зазначено договір, який судом визнано удаваним, з огляду на що рішення є незаконним.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що доводи позивача, що державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_2 порушує її права, оскільки у майбутньому можливий конфлікт під час поділу земельної ділянки в натурі через неприязні стосунки між сторонами, є необґрунтованими, оскільки позовна вимога не може ґрунтуватися на припущенні про можливе порушення прав позивача відповідачами у майбутньому.

Додатковим рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення її суб'єктивних цивільних прав чи інтересів відповідачами, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та не потребує перевірки правомірності вимог та дій кожного з відповідачів окремо. Додатково зазначив, що відповідно до резолютивної частини рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 березня 2010 року визнано удаваними договори дарування земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, визнавши, що між ними укладені договори купівлі-продажу. Отже, зазначеним рішенням не вирішувалося питання щодо позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а зазначені договори дарування визнавалися удаваними, що не є тотожним визнанню договорів недійсними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 23 листопада 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

• оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;

• суд апеляційної інстанцій ухвалив рішення з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у пункті 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18), втім судом не застосовано пункт 5.17 зазначеної постанови;

• суд апеляційної інстанції застосував правові висновки Верховного Суду вибірково.

Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішення судів першої та апеляційної інстанцій нею зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданих відзивах державний реєстратор та ОСОБА_2 просили касаційну скаргу зашити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Крім іншого, визнано удаваними договори дарування земельних ділянок, нотаріально посвідчені 06 липня 2000 року приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу Кінащук Н. М. за реєстровим №2202, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та договір дарування земельної ділянки за реєстровим номером №2199, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, щодо передачі останньому у дар земельних ділянок, площею по 0, 0951 га кожна, які знаходяться на території с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області, визнавши, що у дійсності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок, площею 0, 0951 га кожна.

Визнано ОСОБА_1 власником 1/2 ідеальної частки земельної ділянки, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, площею 0, 1902 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області, вартістю 13 791, 45 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 березня 2010 року залишено без змін.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Шевчук Н. С. 23 серпня 2019 року на підставі договорів дарування, серії та номери 2199, 2202, виданих 06 липня 2000 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256.

Відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Еклеріс І. А. 07 жовтня 2014 року на підставі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 березня 2010 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог частин першої - третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме певний правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей (інший) правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до резолютивної частини рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 березня 2010 року визнано удаваними договори дарування земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, визнано, що між ними насправді укладені договори купівлі-продажу.

Отже, зазначеним рішенням не вирішувалося питання щодо позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а встановлено, що між сторонами фактично укладено договори купівлі-продажу, тобто ОСОБА_2 за умовами цих договорів є покупцем.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Виходячи з наведеного, право, що не порушено, не підлягає захистові.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що право позивача на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 1902 га, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Глибоцький район, с. Молодія, відповідачами не оспорюється, на момент ухвалення оскаржуваних рішень ОСОБА_2 був власником іншої 1/2 частини зазначеної земельної ділянки, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у позові.

Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у пункті 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18), Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки справи розглянуті за різних фактичних обставин. У згаданій справі позивач оскаржував державні акти на земельні ділянки, право користування якими належало йому. У справі, що переглядається, право позивача на належну їй частину земельної ділянки не оспорювалося і не заперечувалося.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Верховний суддійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко